Справа № 420/26737/24
23 грудня 2024 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м.Одесі питання передачи справи до іншого суду у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС в Одеській області від 23.07.2024 року №7192-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 »;
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління ДПС в Одеській області про накладення адміністративного стягнення від 16.08.2024 року.
Ухвалою суду від 02 вересня 2024 року відкрито позовне провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 23122024 року закрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу та визнання протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо проведення фактичної перевірки.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
З'ясовуючи відповідність позовної заяви вказаним вимогам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Поряд з цим, статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Так, згідно з ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд звертає увагу, що адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.
Адміністративна відповідальність це вид юридичної відповідальності, підставою для якої є адміністративне правопорушення.
Згідно з положеннями статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст.234-2 КУпАП податкові органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку приймання готівки для подальшого її переказу (стаття 163-13), порушенням порядку проведення готівкових розрахунків та розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги) (стаття 163-15).
Від імені податкових органів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники податкових органів та їх заступники, уповноважені ними посадові (службові) особи.
За змістом ч. 1 ст. 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, але не виключно оскаржити постанову по справі.
Як вбачається з позовної заяви, позивач оскаржує постанову по справі про адміністративне правопорушення передбачене стаття 163-15 КУпАП порушенням порядку проведення готівкових розрахунків та розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги), від 16.08.2024 серії №471715-32 , якою постановлено притягнути ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. за порушення останнім частини 1 статті 163-15Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За приписами статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, згідно із пунктом 3 частини 1 якої передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
За наведеного нормативного регулювання, зважаючи на предмет судового оскарження, суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа не підсудна Київському окружному адміністративному суду, оскільки підлягає розгляду відповідним місцевим загальним судом як адміністративним судом, визначеним відповідно до частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено правових наслідків подання позовної заяви без дотриманням правил предметної юрисдикції, в свою чергу, процесуальний закон не містить і норми про процесуальну аналогію.
У даному контексті суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), згідно якої відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).
Відтак, у даному випадку, суд вважає за доцільне застосувати за аналогією закону пункт 2 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно приписів частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Кодексу адміністративного судочинства України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Тобто, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
Предметом поданого позову є оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності , винесеної відносно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України м.Білгород-Дністровськ смт.Сергіївка. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, оскільки адміністративна справа №420/26737/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови предметно підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду, суд вважає за необхідне вказану адміністративну справу передати за підсудністю на розгляд до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (за місцем реєстрації позивача), який, в даному випадку, є повноважним судом, в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).
За змістом частини 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи неповноважним складом суду є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 318 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2019 у справі № 855/364/19, положення статті 30 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно трактувати і застосовувати не буквально, а системно, у взаємозалежному і взаємообумовленому зв'язку з положеннями, що стосуються функціонування видів підсудності в адміністративному судочинстві. Якщо суд виявить, що не є судом для розгляду окресленого предмета спору у сфері спірних відносин, він повинен направити справу до компетентного суду або на підставі закону ухвалити інше рішення.
Отже, порушення окружним адміністративним судом правил як предметної, так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Наведене дає підстави стверджувати, що процесуальний закон забороняє адміністративним судам розглядати справи, які йому предметно не підсудні, і зобов'язує суд направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Відповідно до частини 6 та 8 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Керуючись статтями 19, 20, 29, 243, 248, 268 КАС України, суд
Адміністративну справу №420/26737/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови передати за підсудністю на розгляд до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Е.А.Іванов