про залишення позовної заяви без руху
23 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/7992/24
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Сагун А.В., розглянувши матеріали у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 43305056) про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить:
- визнати протиправною відмову Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України внести зміни в Наказ № 166 о/с від 17.06.2020 про звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0094734), вказавши повну вислугу, включивши пільгову вислугу за весь період служби в календарну вислугу;
- зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити перерахунок та зарахувати майору поліції ОСОБА_1 (0094734), до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за період з 27.07.2006 по 06.11.2015 - з розрахунку 1,5 року за 1 рік служби, про що внести зміни в Наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 166 о/с від 17.06.2020 про звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0094734), в частині календарної вислуги років.
Суддя у період з 16 по 20 грудня 2024 року перебував у відпустці.
Суддя, ознайомившись з матеріалами позовної заяви, встановив, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки подана без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.
Згідно з частиною 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року становить 3028 гривні.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, одна з яких є похідною первісної, а тому позивачу необхідно сплатити судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн., або ж надати докази звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписи частини 1 статті 122 КАС України також визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач проходив службу у поліції, а позовні вимоги стосуються наказу про звільнення зі служби від 17.06.2020 року.
В пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний місячний строк на звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.
Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що наказ в який позивач просить внести зміни винесено 17.06.2020 року, а до суду позивач звернувся лише 13.12.2024 (понад чотири роки), тобто з пропуском встановленого ч.5 ст.122 КАС України строку звернення до суду.
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Разом із позовною заявою позивачем не подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Необхідно зазначити, що Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Однак, суд наголошує, що одним із складових верховенства права, як основоположного принципу адміністративного судочинства, є принцип правової визначеності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих позицій суд зауважує, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому Європейський суд з прав людини у справах “Салов проти України», “Сутяжник проти Росії», підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці Європейського суд з прав людини розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейським судом з прав людини сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Крім того, у деяких рішеннях Європейського суд з прав людини наголошується, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин; при цьому, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії», п. 109).
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, Європейський суд з прав людини підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа “Безруков проти Росії», п. 34).
Інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.
Разом з тим, наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.
Європейський суд з прав людини у справах “Стаббігс та інші проти Великобританії», “Девеер проти Бельгії» визначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Суд зауважує, що відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру.
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення суд враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Отже, про наказ від 17.06.2020 позивач повинен був дізнатись з моменту його звільнення.
Вказане свідчить про пропуск позивачем місячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.
Частинами 1 та 2 ст.123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску процесуального строку та наданням відповідних доказів.
При цьому суддя зазначає, що поважними причинами пропуску такого строку можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 243, 248, 256, 287 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк така позовна заява буде повернута.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання її суддею та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН