ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" грудня 2024 р. справа № 300/7470/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Матвійчук Володимир Валерійович до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання протиправними та скасування наказу від 09.08.2024 за № 196 в частині та наказу від 28.08.2024 за № 1218 о/с в частині, зобов'язання до вчинення дій,
Матвійчук Володимир Валерійович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування наказу від 09.08.2024 за № 196 в частині та наказу від 28.08.2024 за № 1218 о/с в частині, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач двічі протиправно залишив без реагування рапорти позивача від 17.06.2024 та від 26.06.2024 про звільнення зі служби за підпунктом "и" пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. В той же час, внаслідок наказом за №196 від 09.08.2024 за наслідками проведеного службового розслідування, відповідач звільнив позивача за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в невиконанні наказу. На думку позивача, за наявності декількох підстав для звільнення позивача зі служби, відповідач обрав підставу для звільнення, яка погіршила становище ОСОБА_1 . З наведених підстав вважає оскаржувані накази такими, що підлягають до скасування та, як наслідок, просить внести до них зміни в частині підстави звільнення зі служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 дану позовну заяву залишено без руху з підстав, встановлених частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та у зв'язку з невідповідністю даної позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Представнику позивача надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду: документа про сплату судового збору, у встановленому законом порядку та розмірі; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду рапортів від 17.06.2024 та від 26.06.2024, визнання протиправними та скасування наказу від 09.08.2024 за № 196 в частині та наказу від 28.08.2024 за № 1218 о/с в частині, зобов'язання внести зміни до наказу від 28.08.2024 за № 1218 о/с.
18.10.2024 представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.
Відповідно до заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 17.10.2024, вказані підстави для поновлення процесуального строку представником позивача обґрунтовано, а тому у відповідності до положень статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнає причини пропуску строку звернення до суду поважними і вважає за необхідне поновити строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Згідно позовної заяви у редакції від 17.10.2024, визначено такий зміст позовних вимог до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання протиправними та скасування наказу від 09.08.2024 № 196 "Про застосування дисциплінарних стягнень" в частині накладення дисциплінарного стягнення на інспектора взводу № 1 роти № 3 штурмового батальйону № 2 полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП "ОШБ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " капітана поліції ОСОБА_1 та наказу від 28.08.2024 № 1218 о/с "По особовому складу" стосовно звільнення інспектора взводу № 1 роти № 3 штурмового батальйону № 2 полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП "ОШБ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " капітана поліції ОСОБА_1 за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України" в частині підстави звільнення; зобов'язання внести зміни до наказу від 28.08.2024 № 1218 о/с "По особовому складу" стосовно звільнення інспектора взводу № 1 роти № 3 штурмового батальйону № 2 полку управління поліції особливого призначення № 3 ДПОП "ОШБ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " капітана поліції ОСОБА_1 , а саме: установити, що підставою звільнення є сімейні обставини та інші поважні причини; зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням через сімейні обставини та інші поважні причини у розмірі 2,75 місячного грошового забезпечення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 поновлено позивачу строк звернення до суду з вказаним позовом та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 07.11.2024, відповідно до якого щодо заявлених позовних вимог заперечив. Зазначає, що оскаржувані накази прийнято у відповідності до вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, прав позивача не порушував. Вказав на відсутність підстав для внесення змін до оскаржуваних позивачем наказів.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 у період з липня 2023 по серпень 2024 року проходив службу на посаді інспектора взводу №3 роти №3 штурмового батальйону №2 полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Згідно рапорту від 17.06.2024 ОСОБА_1 просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням за підпунктом "и" пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 17.06.2024 (а.с.8).
Листом від 03.07.2024 відповідач повідомив позивача про те, що поданий рапорт залишено без реалізації з тих підстав, що вказаний рапорт надійшов значно пізніше дати з якої позивач просив його звільнити - 25.06.2024 (а.с.12).
Згідно рапорту від 26.06.2024 позивач просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням за підпунктом "и" пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 17.06.2024 (а.с.7).
Листом від 12.07.2024 відповідач повідомив позивача про те, що поданий рапорт залишено без реалізації з тих підстав, що вказаний рапорт надійшов значно пізніше дати з якої позивач просив його звільнити - 02.07.2024 (а.с.11).
Наказом Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 09.08.2024 за №196 до інспектора взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №2 полку УПОП "ОШБ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " капітана поліції ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції (а.с.15,16).
Згідно наказу Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 28.08.2024 за №1218 о/с капітана поліції ОСОБА_1 інспектора взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №2 полку УПОП "ОШБ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " звільнено зі служби за пунктом 6 частиною 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) (а.с.17).
Прийняттю вказаних наказів слугував висновок службового розслідування від 29.07.2024 за №6904/59/14-2024 (а.с.117-123).
В ході службового розслідування встановлено такі обставини.
До відділу моніторингу УПОП №№ ДПОП "ОШБ "Лють" надійшов рапорт старшого інспектора з особливих доручень відділу проведення спеціальних операцій УПОП №3 ДПОП "ОШБ "Лють" майора поліції ОСОБА_2 про те що, 21.06.2024 приблизно об 11:30 год. на пункті постійної дислокації штурмового батальйону № 2 УПОП № З ДПОП "ОШБ "Лють" в м. Полтава до поліцейських УПОП № З ДПОП "ОШБ "Лють", зокрема за участі інспектора взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №2 полку УПОГІ №3 ДПОП "ОШБ "Лють" капітана поліції ОСОБА_1 був доведений наказ ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за №198ДСК. Після чого ОСОБА_1 повідомив, що наказ йому зрозумілий, але виконувати його він відмовляється у зв'язку з поданням рапорту про звільнення зі служби в поліції, незгодою з займаною посадою та сімейними обставинами. В подальшому, починаючи з 11:30 год. 21.06.2024 до виконання наказу ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 № 198ДСК не приступив.
Згідно пояснень ОСОБА_1 , він відмовився виконувати наказ ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за №198ДСК у зв'язку з тим, що не згоден із запропонованою посадою та був призначений на посаду без його згоди. Крім того, вказав на поганий стан здоров'я його батька, який є інвалідом II групи, а також на те, що 17.06.2024 ним подано рапорт про звільнення з Національної поліції України до ДПОП "ОШБ "Лють".
Відповідно до рапорту члена дисциплінарної комісії - старшого інспектора з особливих доручень відділу кадрового забезпечення УПОП №3 ДПОП "ОШБ "Лють" підполковника поліції Жданова В.В., 21.06.2024 приблизно об 11:30 год. перебуваючи на пункті постійної дислокації штурмового батальйону №2 УПОП №3 ДПОП "ОШБ "Лють" в м. Полтава старшим інспектором з особливих доручень відділу проведення спеціальних операцій УПОГІ №3 ДПОП "ОШБ "Лють" майором поліції ОСОБА_2 до задіяних поліцейських роти №3 штурмового батальйону № 2 УПОП №3 ДПОП "ОШБ "Лють" був доведений наказ ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за №198ДСК, щодо відрядження до Донецької області для виконання бойових (спеціальних) завдань. Після доведення вищезазначеного наказу інспектор взводу №1 роти № 3 штурмового батальйону № 2 УПОП №3 ДПОП "ОШБ "Лють" капітан поліції ОСОБА_1 повідомив, що зміст доведеного наказу йому зрозумілий, але він відмовляється його виконувати. Доведення наказу ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за № 198ДСК було зафіксоване за допомогою портативного відео реєстратора.
Крім того, встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з посадовою інструкцією Інспектора взводу № 1 роти № 3 штурмового батальйону № 2 УПОГІ № 3 ДПОП "ОШБ "Лють", про що зазначено в рапорті члена дисциплінарної комісії - інспектора відділу моніторингу УПОП № З ДПОП "ОШБ "Лють" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 .
У зв'язку з наведеним, дисциплінарна комісія дійшла висновку, що капітаном поліції ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №2 полку УПОП "ОШБ "Лють" допущено порушення вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 2, 4 частини 3 статті 1, частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що виразилось у невиконанні наказу ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за № 198ДСК, у зв'язку з чим застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Як наслідок, відповідачем винесено оскаржувані накази.
Не погоджуючись з вказаними наказами позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".
Частиною першою статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський зобов'язаний, зокрема неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1); професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (п.2).
За вимогами частини першої та другої статті 19 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту Національної поліції України (далі -Дисциплінарний статут), цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту закріплено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком у силу статті 12 Дисциплінарного статуту визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Суд зазначає, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
За приписами частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється (частина п'ята статті 13 Дисциплінарного статуту).
Як обумовлено частинами першою та другою статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Разом із тим, дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
У відповідності до приписів статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.
Службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (частина десята статті 14 Дисциплінарного статуту).
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893 "Про реалізацію окремих положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за №1355/32807, затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі - Порядок №893).
Пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 893 визначено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку №893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Вимоги до змісту висновку службового розслідування визначені пунктом 4 розділу VI Порядку №893, що узгоджуються з положеннями статей 15, 19 Дисциплінарного статуту.
У силу пункту 9 розділу VI Порядку №893 висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов'язки керівника. Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.
Пунктами 1, 3, 4 розділу VІI Порядку №893 у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення в порядку та строки, визначені статтею 24 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
За обставинами даної справи, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції слугував висновок службового розслідування, затверджений 29.07.2024 т.в.о. начальника управління - командира полку управління поліції особливого призначення №3.
Як зазначалось судом вище, за висновком службового капітаном поліції ОСОБА_1 інспектором взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №2 полку УПОП "ОШБ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " допущено порушення вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 2, 4 частини 3 статті 1, частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що виразилось у невиконанні наказу ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за № 198ДСК, у зв'язку з чим застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Факт відмови позивачем від виконання наказу від 21.06.2024 за № 198ДСК не заперечується позивачем, що розцінене як грубе порушення службової дисципліни.
Таким чином, позивач притягнений до дисциплінарної відповідальності саме за невиконання наказу керівника.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.
Відповідно до частин першої - третьої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень. Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
За змістом частин першої, другої, п'ятої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Виконання поліцейським злочинного або явно незаконного наказу, а також невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом.
У свою чергу, згідно пояснень ОСОБА_1 , він відмовився виконувати наказ ДПОП "ОШБ "Лють" від 21.06.2024 за №198ДСК у зв'язку з тим, що не згоден із запропонованою посадою та був призначений на посаду без його згоди. Крім того, вказав на поганий стан здоров'я його батька, який є інвалідом II групи, а також на те, що 17.06.2024 ним подано рапорт про звільнення з Національної поліції України до ДПОП "ОШБ "Лють" (а.с.152,153).
З цього приводу суд зазначає таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про оборону України" визначено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Інші військові формування, утворені відповідно до законів України, та відповідні правоохоронні органи, зокрема: беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони та руху опору, сприяють забезпеченню правового режиму воєнного стану; сприяють Збройним Силам України у виконанні ними завдань, здійснюють їх пріоритетне забезпечення та інші повноваження у сфері оборони України згідно із законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
Частиною другою статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Специфікою державних функцій покладених на органи поліції, особливо під час дії правового режиму воєнного стану, обумовлено певні обмеження конституційних прав і свобод працівників поліції, зокрема, таких як свобода пересування, право вільно залишати територію України тощо. Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (частина третя статті 11 Закону України "Про Національну поліцію").
Відповідно до розділу ІІ Положення про підрозділи поліції особливого призначення, затвердженого наказом МВС від 04.12.2017 № 987 (зі змінами відповідно до наказу МВС України від 04.09.2023 № 732), до завдань вказаних підрозділів відноситься, зокрема, участь в обороні України, виконання завдань територіальної оборони, забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану під час дії воєнного стану на всій території України або в окремій її місцевості та 60 днів після цього, підпунктом 10 пункту 1 розділу ІІІ Положення встановлено, що підрозділи поліції особливого призначення можуть брати участь за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій у ході відсічі збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України під час дії воєнного стану та 60 днів після цього.
Вищевказане також відображено в Положенні про Департамент поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада НПУ "Лють", затверджене наказом Національної поліції України №403 від 16.04.2024.
Таким чином, забезпечення правового режиму воєнного стану, участь в обороні України шляхом безпосереднього ведення бойових дій, боротьба з диверсійно-розвідувальними силами агресора є безпосередніми завданнями підрозділів поліції особливого призначення, у тому числі Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада НПУ "Лють".
Суд зауважує, що законодавством регламентовано обов'язок осіб, які проходять службу в органах поліції неухильно, сумлінно та відповідально виконувати покладені на них завдання. Водночас проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки.
При цьому законодавством регламентовано спеціальний режим органів поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України та в умовах воєнного стану.
Разом з тим, особа, яка заступає на службу до органів поліції, бере на себе зобов'язання виконувати покладені на неї функції та завдання, зокрема, в умовах воєнного стану, та повинна усвідомлювати і розуміти специфіку проходження служби в поліції, яка зумовлює вищенаведені підвищені вимоги до кожного поліціанта, якими він не може нехтувати за жодних обставин.
В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт вчинення дисциплінарного проступку, під чим слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Щодо зазначення позивачем як підстави невиконання наказу, подання ним рапорту про звільнення з поліції, то суд зазначає таке.
Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 №1235 (далі -Порядок №1235), розроблений відповідно до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.
Згідно із пунктом 2 розділу І Загальні положення Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.
Розділом ІІ Підстави для видання наказів по особовому складу Порядку №1235 встановлено, що підставою для видання наказів по особовому складу є, зокрема, такі зміни в службовій діяльності, як звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до розділу ІІІ Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу Порядку № 1235:
- підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу (пункт 2);
- перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235 (далі - Перелік).
Слід зазначити, що подача рапорту поліцейським про звільнення на розгляд керівництву, не надає законних підстав для невиконання наказу керівника.
В той же час, у випадку неналежного розгляду чи не розгляду поданого рапорту, позивач не позбавлений був можливості звернутись до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною, у строки встановлені процесуальними законом, що ним зроблено не було.
Так, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Приписами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114), передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Відповідно до пункту 10 Положення №114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно з підпунктом "и" пункту 63 Положення №116 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68 Положення №114).
Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і встановлює, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 11.08.2021 у справі № 826/7075/16, до правовідносин щодо звільнення поліцейських зі служби за власним бажанням підлягає застосуванню пункт 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, який встановлює обов'язок працівника попередити керівництво про звільнення за три місяці до звільнення.
При цьому Верховний Суд прийшов до висновку про можливість звільнення працівника поліції (за власним бажанням) у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати попередження (подання рапорту). Однак, для цього має бути обопільна згода/намір двох сторін того, хто звертається з таким рапортом, і того/тих, хто ухвалює рішення про звільнення.
Відтак, вирішуючи питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на наявну характеристику позивача, але враховуючи факт вчинення дисциплінарного проступку в умовах воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією проти України у вигляді невиконання наказу керівництва, обґрунтовано та правомірно прийняв наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин справи та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень (постанови від 01.04.2020 у справі №806/647/15, від 21.01.2021 у справі №826/4681/18, від 28.10.2021 у справі №520/1578/2020, від 09.02.2022 у справі №160/12290/20, від 23.11.2023 у справі №420/14443/22).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність порушень з боку відповідача щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення до позивача у період дії воєнного стану.
Щодо зауважень позивача про недотримання порядку проведення службового розслідування, то суд враховує наступне.
Так, у постанові по справі №825/2328/16 від 22 травня 2020 року Верховний Суд висловив наступну правову позицію, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваних рішень, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними та скасування наказу від 09.08.2024 за № 196 в частині та наказу від 28.08.2024 за № 1218 о/с в частині, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.