23 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/15605/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати бездіяльність комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невирішення його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протиправним та зобов"язати відповідача надати йому можливість скористатись правом відстрочки від призову на військову службу у відповідності до п.4 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позову позивач вказує, що звертався до центру з заявою та документами, які на його думку, надають йому право на відстрочку. Стверджує, що відповіді на його заяву не отримав, в усній формі у отриманні відстрочки відмовлено.
Позивач вважає таку бездіяльність суб'єкт владних повноважень протиправною, та такою, що позбавила його права на отримання відстрочки.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
17.09.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на позов, в якому заперечує щодо позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом і не заперечується сторонами, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 15.07.2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із постійним проживанням та матеріальним забезпеченням неповнолітніх сестер ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки їх мати ОСОБА_4 на даний час перебуває в лавах ЗСУ.
На підтвердження обставин, що дають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації заявник надав: копії свідоцтв про народження, копія рекомендованого листа, копія свідоцтва про розірвання шлюбу, копія паспорту.
Вказана, заява зареєстрована відповідачем 15.07.2024 за вх.№М-1188.
У відповідь на вказану заяву відповідач надіслав лист, за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.08.2024 за вих.№8508 в якому повідомив, що статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено вичерпний перелік військовозобов'язаних, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Попереджено, що громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або спеціальних зборів, від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, оскільки стверджує, що був позбавлений права на отримання відповіді на своє звернення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з 5:30 24.02.2022 введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації, який діє і дотепер.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено проведення загальної мобілізації.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити висновок, що обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Як вже зазначалось, позивач звертався до відповідача з заявою про отримання відстрочки.
Вказану заяву зареєстровано відповідачем 15.07.2024 за вх. №М-1188.
Позивач в обґрунтування визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 вказує на відсутність відповіді на Позивач в обґрунтування визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 вказує на відсутність відповіді на його звернення. його звернення.
Натомість відповідачем на спростування вказаних тверджень надано лист від 02.08.2024 №8508, яким роз'яснено підстави відмови у задоволенні заяви позивача. Вказану відповідь направлено на адресу позивача 08.08.2024 рекомендованим листом з повідомленням.
Як свідчить долучений до матеріалів справи витяг з реєстру відстеження кореспонденції, відправлення прийняте 08.08.2024, доставлене у точку видачі 10.08.2024, натомість отримано позивачем лише 20.08.2024, тобто після звернення до суду з даним позовом (14.08.2024).
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду заяви ОСОБА_1 .
Відтак, позов в частині визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень під час розгляду заяви позивача задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача надати йому можливість скористатись правом відстрочки від призову на військову службу у відповідності до п.4 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", слід зазначити наступне.
Суд звертає увагу, що норми ст.23 Закону України №3543-ХІІ визначають виключний перелік осіб, що мають право на відстрочку.
Водночас п.4 ч.1 ст.23 Закону України №3543-ХІІ встановлює право на відстрочку від призову військовозобов'язаних жінок та чоловіків, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
При цьому, позивачем ні до заяви від 15.07.2024, ні до матеріалів справи в обґрунтування позову доказів на підтвердження права на отримання відстрочки за п.4 ч.1 ст.23 Закону України №3543-ХІІ не надано.
Суд звертає увагу, що саме по собі спільне проживання з неповнолітніми сестрами не може бути обставиною на підтвердження виховання (опіки) таких дітей.
Доказів, що ОСОБА_1 є батьком (вихователем за рішенням суду) неповнолітніх дітей, до матеріалів справи не надано, інших підстав для отримання відстрочки від призову пункт 4 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ не містить.
Також суд не приймає до уваги аргументи позивача про неприйняття відповідачем рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, розглянуто додані до заяви документи, надано їм оцінку та зазначено про відсутність поданої позивачем заяви за встановленою у додатку 4 формою разом з документами, що підтверджують право позивача.
Слід зауважити, що надана до заяви позивача від 15.07.2024 нотаріально завірена заява ОСОБА_2 про надання ОСОБА_1 право вирішувати усі питання, пов'язані з вихованням, навчанням, побутом, відпочинком, медичним обслуговуванням та представленням інтересів в різних організаціях її доньок, не є доказом наявності права позивача на відстрочку в силу приписів п.4 ч.1 ст.23 Закону України №3543-ХІІ.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження права позивача на відстрочку, а тому підстави зобов'язувати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати позивачу можливість скористатись таким правом - відсутні.
Положення частини 1 статті 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Також суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Основною метою адміністративного судочинства є захист фактично порушених прав визначеного Кодексом адміністративного судочинства України кола осіб, а не прав, які можливо можуть бути порушені в майбутньому, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Суд наголошує, що дії та рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Судовий захист прав, свобод або інтересів можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв'язку.
Оцінюючи оскаржувану бездіяльність відповідача, суд виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто позивач повинен довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист якого він просить, та відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.
Незважаючи на обов'язок, встановлений частиною 2 статті 77 КАС України щодо доказування суб'єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, процесуальне законодавство не звільняє позивача від обов'язку доказувати ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Позивачем не надано доказів того, що він має право на отримання відстрочки від військової служби на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України №3543-ХІІ, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч.1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 77, 90, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко
23.12.24