Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
20 грудня 2024 року Справа №200/8771/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув заяву позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
16 грудня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), надісланий засобами поштового зв'язку 11 грудня 2024 року, в якому позивач просив:
1. визнати протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку;
2. скасувати рішення комісії, ухвалене протоколом від 25 листопада 2024 року № 17;
3. зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за наслідками розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі ч. 3 п. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
20 грудня 2024 року суд постановив ухвалу, якою залишив позовну заяву без руху через її невідповідність вимогам ч. ч. 4, 7 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Висновок суду про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 161 КАС ґрунтується на тому, що до позовної заяви не додано жодного доказу, який би підтверджував наявність між позивачем та відповідачем публічно-правового спору, який виник внаслідок відмови останнього у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 листопада 2024 року йому відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , крім іншого, просить скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 листопада 2024 року (протокол № 17).
Однак ні рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 листопада 2024 року (протокол № 17), ні будь-який інший доказ відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до позовної заяви не доданий.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити вчинення виконавчих дій шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі його посадових осіб вчиняти певні дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) стосовно відмови в наданні відстрочки від призову до лав Збройних Сил України.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач покликається на норми ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 151 КАС і зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не підлягають військовозобов'язані: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повно рідний, неповно рідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оброни, відсічі і стримування збройної агресії проти України від час дії воєнного стану.
Позивач доводить, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на відстрочку відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки 01 квітня 2023 року в результаті поранення, яке призвело до смерті, під час захисту Батьківщини, загинув його батько ОСОБА_2 .
Позивач вказує на те, що у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 по суті, суд виходить з наведених нижче міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Види забезпечення позову визначені ст. 151 КАС.
П. 2 ч. 1 ст. 151 КАС передбачено, що позов може бути забезпечено, з-поміж іншого, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Ч. 3 ст. 151 КАС визначені види забезпечення позову, застосування яких не допускається.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову визначений нормами ст. 154 КАС.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 151 КАС про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч. 6 ст. 154 КАС).
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
На підставі ч. 5 ст. 242 КАС при застосуванні норм ст. ст. 150-154 цього Кодексу суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18, від 26 грудня 2019 року по справі № 640/13245/19, від 05 липня 2022 року у справі № 380/13491/21, а також в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Щодо доводів на обґрунтування заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень слід зазначити таке.
Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних та юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Проаналізувавши доводи позивача, викладені у позовній заяві та в заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що жоден, з наведених ОСОБА_1 аргументів, не є свідченням очевидної протиправності рішень (дій, бездіяльності) відповідача, які є предметом спору.
Для перевірки наведених позивачем аргументів необхідне всебічне та повне з'ясування фактичних обставин у справі. Висновок про правомірність/протиправність рішень (дій, бездіяльності) відповідача та їх відповідність/невідповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд може зробити лише на наслідками розгляду справи по суті.
Будь-яких ознак, які поза обґрунтованим сумнівом свідчать про очевидну протиправність оспорюваних рішень (дій, бездіяльності) ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також про те, що вони явно суперечать вимогам закону, порушують права або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення, суд не виявив.
Отже, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС підстави забезпечення позову в даному випадку відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС підставою для забезпечення позову є існування таких обставин, які можуть призвести не до будь-яких ускладнень для виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних інтересів позивача, а лише до істотних ускладнень чи взагалі до унеможливлення виконання рішення чи ефективного захисту прав.
Позивач обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову обмежився загальною вказівкою на те, що у випадку невжиття таких заходів існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Однак позивач не конкретизував, в чому саме, на його погляд, полягає очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам. Не зазначив, з існуванням яких саме обставин він пов'язує виникнення істотних ускладнень для виконання рішення суду у цій справі, або які саме обставини, за його висновком, можуть унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист його прав та інтересів.
Будь-які докази, які б об'єктивно свідчили, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом відповідач вчинив дії (прийняв рішення), безпосередньо спрямовані на його призов на військову службу, (а не на ведення військового обліку), суду не надані.
До того ж за відсутності будь-яких доказів відмови відповідача у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не забезпечить збереження балансу інтересів сторін та неузгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Разом з цим суд звертає увагу позивача на те, що у разі виникнення підстав, передбачених ст. 150 КАС, він не позбавлений можливості повторно порушити перед судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 152, 153, 154, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалила:
1. У задоволенні заяви позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.
3. Повний текст ухвали складений і підписаний суддею 20 грудня 2024 року.
Суддя Т.О. Кравченко