Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 грудня 2024 року Справа№200/6847/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення від 26.07.2024 № 104750007453 та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення від 26.07.2024 № 104750007453 та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 19 липня 2024 року вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.07.2024 № 104750007453 їй було відмовлено у призначенні пенсії через недостатність відповідного стажу. Окрім цього, до спеціального страхового стажу не зараховано стаж з 19.12.2006 по 11.10.2017, оскільки потребує перевірці факт її роботи в ТОВ «Абсолют » ЛТД провізора в аптеці та уточнення відношення посади завідуючого до посади провізора (фармацевтів). Проте, на переконання позивачки, у її трудовій книжці належним чином зафіксовано періоди її роботи, а тому вони мають бути враховані до пільгового стажу. Крім того, позивачка наголошує, що посада завідувачки аптеки відноситься до провізорської посади. ОСОБА_1 також зауважує, що вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії вже після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 № 2- р/2019, а відтак відповідач повинен застосовувати положення п. "е" ст. 55 Закону України " Про пенсійне забезпечення" в первісній редакції, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просить суд:
визнати протиправним рішення № 104750007453 від 26.07.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачці з 19.07.2024 пенсію за вислугою років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами відповідач зауважив, що управлінням за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивачки. Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж ОСОБА_1 становить 39 років 07 місяців 23 дня. До страхового стажу роботи зараховані всі періоди. Стаж на посадах, який дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 18 років 04 місяця 18 днів. До спеціального стажу роботи за вислугу років не зараховано період роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 з 19.12.2006 по 11.10.2017, оскільки потребує перевірки факт роботи в ТОВ «Абсолют» ЛТД провізора в аптеці та уточнення відношення посади завідуючого до посади провізорів (фармацевтів). Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 104750007453 від 19.06.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років. Отже, на переконання відповідача, відсутні підстави для задоволення позову, адже у позивачки відсутній необхідний стаж.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області також надано відзив на позов аналогічний відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою від 07 жовтня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
Ухвалою від 14 жовтня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження по справі. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дію воєнного стану було продовжено, та станом на день винесення рішення він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорта серії НОМЕР_2 (а.с.10-11).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03 грудня 2022 року № 3245-7001651669 позивачка є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Судом з трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.08.1988 встановлено, що зокрема у період з 19.12.2006 по 28.03.2019 позивачка працювала на посаді провізора та завідуючої аптеки в ТОВ «Абсолют » ЛТД (а.с.14-15).
19 липня 2024 року позивачка звернулась до органів пенсійного фонду зі заявою про призначення пенсії (а.с.17-18).
Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 104750007453 від 26.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи. Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж ОСОБА_1 становить 39 років 07 місяців 23 дня. До страхового стажу роботи зараховані всі періоди. Стаж на посадах, який дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 18 років 04 місяця 18 днів. До спеціального стажу роботи за вислугу років не зараховано період роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 з 19.12.2006 по 11.10.2017, оскільки потребує перевірки факт роботи в ТОВ «Абсолют» ЛТД провізора в аптеці та уточнення відношення посади завідуючого до посади провізорів (фармацевтів).
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, шо включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За нормами частини першої статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон України № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11.10.2017.
Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом № 1788-XII страхового і спеціального стажу.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
За змістом статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Закон № 213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі по тексту - Закон № 911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-XII.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону № 1788-XII Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, - неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачкою, як працівником охорони здоров'я, права на призначення пенсії за вислугу років, є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме із записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 від 01.08.1988 встановлено, що зокрема у період з 19.12.2006 по 11.10.2017 вона працювала на посаді провізора та завідуючої аптеки в ТОВ «Абсолют » ЛТД.
При цьому, матеріали справи не містять посилань пенсійного органу на недоліки у заповненні трудової книжки позивачки чи на певні дефекти окремих записів.
Щодо посилання відповідача на той факт, що потребує уточнення відношення посади завідуючого до посади провізорів (фармацевтів), суд зазначає наступне.
Абзацом сьомим статті 3 Основ законодавства про охорону здоров'я визначено, що заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах, зокрема, фармацевтів, асистентів фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, в контрольно-аналітичних лабораторіях.
Згідно з п. 2 примітки до Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з п. 5 примітки до Переліку № 909 робота на посаді провізора в закладах і установах, зазначених у цьому Переліку, до переведення на посаду фармацевта відповідно до Зміни № 10 до національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженої наказом Мінекономіки від 25 жовтня 2021 р. № 810, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я» затверджено Перелік посад фармацевтів у закладах охорони здоров'я. Згідно із цим переліком, до посад фармацевтів належать посади керівників фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники, керівники структурних підрозділів, фармацевти.
Пунктом 6 Переліку закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 168 визначено перелік фармацевтичних закладів Міністерства оборони України: медичний склад (усіх найменувань); центр формування та зберігання медичної техніки і майна непорушних запасів; медичне депо; кадр управління госпітальної бази; відділення (відділ, центр) медичного постачання; аптека.
Аналізуючи наведені законодавчі норми та нормативні акти, слід зробити висновок, що до закладів охорони здоров'я віднесені лікарняні заклади, аптечні бази (склади), бази (склади) медичної техніки, а до посад, які надають право на пільгову пенсію віднесені посада, зокрема, провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад). Також суд доходить висновку, що посада завідувача аптеки належить до переліку фармацевтичних спеціальностей, тому відповідач неправомірно не зарахував стаж роботи позивачки.
Таким чином, період роботи позивачки з 19.12.2006 по 11.10.2017 належать до спеціального стажу, наявність якого є основною умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Вказаний період роботи підтверджений відповідними записами у трудовій книжці позивачки та іншими належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому має бути зарахований до спеціального стажу позивачки.
Отже, наявні обґрунтовані підстави для визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.07.2024 № 104750007453 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати зазначене рішення, як того вимагають приписи ст. 245 КАС України.
А тому, вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачці з 19.07.2024 пенсію за вислугою років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляд на таке.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві з застосуванням слова може.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачці відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
Отже, не підлягають задоволенню вимоги позивачки про зобов'язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію. Втім, належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву із зарахуванням спірного періоду з 19.12.2006 по 11.10.2017 та з урахуванням висновків суду.
Щодо територіального підрозділу, який мав розглядати заяву позивача про призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Так, у п.4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено: … Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Саме на підставі вказаних положень, автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви позивачки здійснюється відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження протиправності автоматичного розподілу її заяви.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії.
Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, але підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою за подання даного адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн.
Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору у розмірі 800, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивачки, адже саме вказаним органом було порушено права останньої.
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 244-247, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, 08500, Київська обл., м. Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, буд. 10), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним рішення від 26.07.2024 № 104750007453 та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.07.2024 № 104750007453, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 19.07.2024 про призначення ОСОБА_1 пенсії, і зарахувати до спеціального стажу період роботи з 19.12.2006 по 11.10.2017.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 800, 00 грн. (вісімсот гривень).
Повний текст рішення складено 20.12.2024.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб