Номер провадження: 22-ц/813/4353/24
Справа № 522/3904/23
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
03.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та знесення об'єкту самочинного будівництва,
У лютому 2023 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та знесення об'єкту самочинного будівництва.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28.04.2004 року № 5-591 належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 48, 2 кв. м. 21.08.2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради проведено комісійне обстеження об'єкта містобудування, в ході якого зафіксовано проведення ОСОБА_1 будівельних робіт із влаштування окремої будівлі на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідно до даних Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради містобудівні умови та обмеження на проектування об'єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не видавались. Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що рішення про передачу у власність або користування земельної ділянки за зазначеною адресою Одеською міською радою не приймались, а також, що на земельній ділянці орієнтовною площею 40 кв. м. розміщено одноповерхову будівлю. Державним реєстратором Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 05.08.2020 року за індексним номером: 53460797 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 88, 6 кв. м. Вказане рішення державного реєстратора прийняте на підставі повідомлення про результати огляду об'єкта нерухомого майна від 27.07.2020 року, виданого ПП «УКРЕЛТРАНС» та договору купівлі-продажу від 28.04.2004 року № 5-591. Відповідно до повідомлення про результати огляду об'єкта нерухомого майна при уточненні лінійних розмірів та підрахунку площі квартири встановлено, що загальна площа квартири збільшена за рахунок внутрішніх перегородок. Одеська міська рада стверджує, що площа квартири збільшилась за рахунок влаштування окремої споруди на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, яка не була відведена ОСОБА_1 для проведення будівництва у встановленому порядку, що перешкоджає територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради вільно користуватись та розпоряджатись належною їй земельною ділянкою.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року позов задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області від 05.08.2020 року за індексним № 53460797 (з відкриттям розділу) про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 88,6 кв. м. за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ), та закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на вказану квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2139136551101).
Зобов'язано ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва загальною площею 39,4 кв. м. який відображений у технічному паспорті, виготовленому ПП «УКРЕАЛТРАНС» 27.07.2020 року як підсобне приміщення під № 7.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в яких просять рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, ОСОБА_4 в судове засідання на 03.12.2024 року о 15:30 год. не з'явилась, подала заяву та просила відкласти судове засідання посилаючись на неможливість бути присутньою через стан здоров'я.
Представник позивача - Одеської міської радине заперечувала проти розгляду апеляційної скарги без участі відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Справа перебуває в судах з лютого 2023 року, а в апеляційному суді з лютого 2024 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги, обставини які стали відомі під час апеляційного провадження, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду справи без участі в судовому засіданні належним чином повідомленого відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та знесення об'єкту самочинного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що:
- рішення державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Маріновою К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 05.08.2020 року № 53460797 підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що порушує права територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, та як таке, що прийняте із порушенням законодавства про державну реєстрацію права власності за відсутності документа, що підтверджує виникнення права власності земельну ділянку;
- самочинне будівництво відбулось за рахунок земельної ділянки комунальної власності, яка не надавалась ОСОБА_1 у власність або користування.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:
- 28.04.2004 року на підставі договору купівлі-продажу № 5-591 ОСОБА_1 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 48,2 кв.м., у томі числі житловою - 32 кв. м., про що було здійснено запис в Реєстрі прав на нерухоме майно від 25.03.2011 року. (а. с. 37-38, 58-63);
- вказаний запис було змінено 05.08.2020 року на підставі рішення державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області (з відкриттям розділу) Марінової К.А. від 05.08.2020 року за індексним номером: 53460797 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею - 88,6 кв.м., житловою - 32 кв. м.;
- рішення державного реєстратора від 05.08.2020 року за індексним номером: 53460797 прийнято на підставі наступних документів:
1) повідомлення про результати огляду об'єкта нерухомого майна від 27.07.2020 року, серія та номер: б/н, виданого ПП «УКРЕЛТРАНС»;
2) договір купівлі-продажу від 28.04.2004 року № 5-591, виданого державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Сімаченко С.Л.;
- на час звернення Одеської міської ради до суду з позовом відповідачці належить право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 88,6 кв.м. (а. с. 64);
- 21.08.2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради проведено комісійне обстеження об'єкта містобудування щодо дотримання законодавства спільно із представниками Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський». Виїздом на місце оглядово встановлено, що власником квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 влаштовано залізобетонну основу під підсобне приміщення на земельній ділянці комунальної власності, яка не видавалась відповідачці у власність або користування. (а. с. 32-43);
- відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 21.12.2020 року № 01-11/5528 дані щодо видачі містобудівних умов та обмежень на проектування об'єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с. 30-31);
- відповідно до листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 21.01.2021 року № 01-18/1717-09-02 на прибудинковій території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 збудовано окрему одноповерхову будівлю. (а.с. 44).
- відповідно до листа Приморської районної адміністрація ОМР № 01-11/2278/2вих на лист Юридичного департаменту ОМР від 18.12.2020 № 01/11-2278 за інформацією КП «ЖКС «Фонтанський» було проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що ОСОБА_1 виконала роботи з будівництва підсобного приміщення, про що складено відповідний акт та фотофіксація (а. с. 26-29);
- згідно з інформацією, наданою в листі Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 10.02.2023 року № 01-18/55 рішення про передачу у власність або користування земельної ділянки за зазначеною адресою Одеською міською радою не приймались, а також, що на відповідній земельній ділянці розміщено одноповерхову будівлю орієнтовною площею 40 кв.м. (а. с. 48-53);
- Приморська районна адміністрація Одеської міської ради листом від 22.02.2023 року № 01-11/2/47вих повідомила про проведення комісійного обстеження 26.02.2023 року, за результатами якого складено акт обстеження об'єкта містобудування щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові на території. Так, було встановлено, що згідно із інформацією з Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів відомості про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування на анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо реєстрації дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовності об'єктів до експлуатації за вищевказаною адресою;
- в матеріалах справи наявні дві копії технічних паспортів квартири АДРЕСА_1 від 14.07.1995 року, в якому загальна площа квартири становить 48,2 кв.м., та технічний паспорт від 27.07.2020 року, виготовлений ПП «УКРЕЛТРАНС», відповідно до якого загальна площа квартири становить 88,6 кв. м. (а. с. 39-42, 60-63);
- у новому технічному паспорті від 27.07.2020 року, який виготовлений ПП «УКРЕЛТРАНС» наявне приміщення № 7 загальною площею 39,4 кв. м., якого не існувало на момент купівлі-продажу квартири.
Колегія суддів виходить з такого.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За змістом положень статей 25, 26, 31, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Відповідно до статті 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено виключно до компетенції міських рад.
За змістом частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Отже, власником земельної ділянки що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Таким чином, Одеська міська рада у вказаному спорі виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як рівноправний учасник цивільних правовідносин та власник земельної ділянки і звернулась до суду в порядку ч. 4 ст. 376 ЦК України.
У постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18, від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15, від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19 вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватись ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України, яка обумовлює виникнення у органу державного архітектурно-будівельного контролю повноважень на пред'явлення позову про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсації витрат, пов'язаних з таким знесенням, зокрема:
- виявлення факту самочинного будівництва об'єкта;
- визначення такого об'єкту як такого, що його перебудова з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, є неможливою;
- винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності;
- встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку.
Вищевказаний механізм застосовується уповноваженими органами місцевого самоврядування у випадку порушення містобудівного законодавства, будівельних норм та правил.
Обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт самочинного будівництва підлягає у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. У даній ситуації знесення самочинного будівництва можливе без винесення органом державного архітектурно-будівельного контролю відповідного припису та зобов'язання особи, яка здійснила самочинне будівництво провести відповідну перебудову.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної чи комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з пунктом б частини першої статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за самовільне зайняття земельних ділянок.
За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Частиною 2 статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Положенням статті 212 ЗК України встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
З системного аналізу положень статей 116, 123, 124, частини другої статті 134, статті 212 ЗК, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 року № 963-IV можна зробити висновок, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда або інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони: 1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною четвертою ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Встановивши, що Одеська міська рада звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з підстав самовільного зайняття земельної ділянки самочинно збудованим приміщенням, за захистом свого права власності на таку земельну ділянку, суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність необхідності залучення до участі у справі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради з метою дослідження видання ним припису про усунення порушень і здійснення перебудови, оскільки Одеська міська рада звернулась до суду за захистом свого права, як власника земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво без виділення цієї земельної ділянки забудовнику і без надання власником земельної ділянки згоди на таке будівництво, тобто звернення позивача до суд відбулось з підстав ч.4 ст. 376 ЦК України, у зв'язку з чим не є обов'язковим видача відповідачу припису в порядку ч.7 ст. 376 ЦК України.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
31) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом;
4) виконання підготовчих робіт;
41) державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва та майбутній об'єкт нерухомості у випадках, визначених законом;
42) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідках (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об'єкт (його складову).
Встановивши відсутність належних доказів звернення ОСОБА_1 до виконавчих органів Одеської міської ради у встановленому законом порядку з метою отримання дозвільних документів на проведення будівництва на земельній ділянці комунальної власності, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання представника ОСОБА_1 на існування усних домовленостей із Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на проведення будівництва на земельній ділянці комунальної власності, на підставі чого, зі слів представника ОСОБА_1 і було зареєстровано право власності на самочинний об'єкт нерухомості.
Щодо скасування рішення державного реєстратора, на підставі якого було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 зі збільшеною площею.
Як вже зазначалось, державним реєстратором Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Маріновою К.А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 05.08.2020 року № 53460797 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 88,6 кв. м. на підставі повідомлення про результати огляду об'єкта нерухомого майна від 27.07.2020 року, виданого ПП «УКРЕАЛТРАНС» та договору купівлі-продажу від 28.04.2004 року № 5-591.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із вимогами ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з п. 1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, (далі - Порядок) цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти нерухомості та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до п. 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для державної реєстрації, зокрема є державний акт на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.
Підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , як вбачається з матеріалів справи, послугували повідомлення про результати огляду об'єкта нерухомого майна від 27.07.2020 року, виданої ПП «УКРЕЛТРАНС» та договору купівлі-продажу від 28.04.2004 року № 5-591, посвідченого державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Відповідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються, а також повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Суд першої інстанції проаналізувавши наведені норми законодавства в контексті встановлених у справі обставин, вірно зазначив, що технічний паспорт та повідомлення про результат огляду об'єкта нерухомого майна не є правовстановлюючими документами, якими посвідчується право власності на земельну ділянку та не може бути єдиною підставою для реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт на земельній ділянці комунальної власності.
При цьому суд також вірно врахував правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
Верховний Суд у постанові від 18.08.2023 року у справі № 522/17034/20 зазначив, що враховуючи те, що Одеська міська рада будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки відповідачам у власність (користування) не ухвалювала, самочинна реконструкція нежитлового приміщення здійснена із захопленням земельної ділянки комунальної власності, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що існуюча реєстрація права власності на об'єкт нерухомості порушує права територіальної громади міста Одеси як власника земельної ділянки, на якій він розташований.
Повно встановивши обставини справи та вірно визначившись з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, належним чином врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 та правовий висновок Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 року у справі № 522/17034/20, суд першої інстанції набув правильного висновку, що рішення державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Маріновою К.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 05.08.2020 року № 53460797 підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що порушує права територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, та як таке, що прийняте із порушенням законодавства про державну реєстрацію права власності за відсутності документа, що підтверджує виникнення права власності земельну ділянку.
Колегія суддів також звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 зазначається, що у випадку побудови об'єкту нерухомого майна самочинно, особа не стає його власником, бо не набула права власності на нього з огляду на імперативний припис ч. 2 ст. 376 ЦК України, відповідно до якого особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, зазначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності. Водночас реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
Що стосується посилання скаржника щодо втручання в її право мирного володіння майном, то колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку Одеська міська рада захищає свої права в якості власника земельної ділянки, а не як орган, що реалізує владні контролюючи функції і виходячи з встановлених у справі обставин та досліджених доказів, поновлено порушене право Одеської міської ради, як власника земельної ділянки, яка була самочинно захоплена і забудована відповідачем. При цьому відповідач має житло у багатоквартирному будинку, поблизу якого на прибудинковій території збудувала прибудову для поліпшення своїх житлових умов без дотримання закону і інтересів територіальної громади міста Одеса, яку представляє у спірних правовідносинах Одеська міська рада.
Будь-які підстави для висновку, що втручання не переслідувало законну мету, не є заснованим на законі та є таким, що не дотримує балансу інтересів учасників з огляду на принципи демократичного суспільства і не є пропорційним цінностям демократичного суспільства, відсутні.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів при цьому звертає увагу, що не може бути скасоване правильно по суті рішення з одних лише формальних підстав.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 23.12.2024 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова