Номер провадження: 22-ц/813/3486/24
Справа № 492/870/23
Головуючий у першій інстанції Бучацька А.І.
Доповідач Погорєлова С. О.
03.12.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на рішення Саратського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Бучацької А.І. 20 листопада 2023 року у смт. Сарата Одеської області, -
встановила:
У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», в якому просив:
визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 168039 від 15.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» суми 31106,64 гривень;
стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір 1288,32 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 18000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у травні 2023 року, через арешт земельних ділянок, дізнався про існування виконавчого провадження про стягнення з нього коштів. Представником позивача було направлено запит до приватного виконавця Щербакова Ю.С. та отримано лист-відповідь, до якого було додано: заяву відповідача від 05.08.2021 року про примусове виконання виконавчого напису, договір банківського поточного (карткового) рахунку № НОМЕР_1 , виконавчий напис № 168039 від 15.06.2021 року та постанову від 07.09.2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 66717915.
На думку представника позивача, при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріусом не дотримано статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», положень глави 16 Розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 295/6, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172. Крім того, був пропущений строк звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 20.11.2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 168039, вчинений 15.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 0690/008361-PR від 11.05.2012 року за період з 29.01.2019 року по 28.05.2021 року, в загальному розмірі 31106 грн.
Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1287,32 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Вердикт Капітал» просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Договори (правочини) з додатками, які були пред'явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії - виконавчого напису, не визнані судом недійсними, і їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України.
Крім того, позивачем не надано доказів здійснення оплати наданих правничих послуг на поточний рахунок адвоката, відтак, витрати на надання правничої допомоги не підтверджені належними доказами.
Сторони про розгляд справи на 03.12.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Вердикт Капітал» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за заявою ТОВ «Вердикт Капітал» було вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 168039, про звернення стягнення з ОСОБА_1 , який є Боржником за Кредитним договором № 0690/008361-PR від 11.05.2012 року, укладеним між ним та АТ Укрсоцбанк», право вимоги за яким було відступлено ТОВ «Інвестохіллс Веста» на підставі Договору факторингу № 2019-1УСБ/Веста від 28.01.2019 року, та яким право вимоги було відступлено ТОВ «Вердикт Капітал» за договором факторингу №29-041/19/1 від 29.01.2019 року, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право нового кредитора до позичальника за кредитним договором. Стягнення заборгованості проводиться за період з 29.01.2019 року по 28.05.2021 року. Сума заборгованості становить 31106 гривень 64 копійки, яка складається з: 16981,17 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 13625,47 гривень - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами та комісією; 500 гривень 00 копійок - плата за вчинення виконавчого напису, які підлягають стягненню з Боржника на користь Стягувача (а.с.21).
06.09.2021 року представник ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до приватного виконавця Щербакова Ю.С. із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 168039 від 15.06.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів в розмірі 30606,64 гривень (а.с. 19).
07.09.2021 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю.С. було відкрито виконавче провадження ВП № 66717915 з примусового виконання виконавчого напису № 168039 від 15.06.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 0690/008361-PR від 11.05.2012 року, укладеним між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 у розмірі 30606,64 гривні (а.с. 22).
Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі Порядок).
Згідно підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 Глави 16 Розділу ІІ Порядку, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку).
Таким чином, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Крім того, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік документів).
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно з пунктом 1 цього Переліку, виконавчі написи на договорах, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, вчиняються лише тоді, коли такі договори посвідчені нотаріально. Для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Пункт 2 Переліку, на підставі якого нотаріусом вчинено оспорюваний виконавчий напис на кредитному договорі, що не є нотаріально посвідченим, втратив чинність згідно Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23; резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24.11.2017 року № 92.
Постановою Великої Палати Верховного Суду № 11-174ас18 від 20.06.2018 року у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року відмовлено.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 15.06.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14. На день вчинення виконавчого напису, редакція переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Відповідно, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису 15.06.2021 року не було враховано, що правові норми, які визначають перелік документів, що підтверджують безспірність заборгованості по кредитним договорам (без їх нотаріального посвідчення), за якими боржниками допущено прострочення платежів, втратили чинність, а також не переконався належним чином у безспірності заборгованості, що підлягає стягненню.
Згідно ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної - заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у зазначеному спорі, підлягають перевірці доводи сторін в повному обсязі з приводу того, чи мав на момент вчинення - нотаріусом виконавчого напису, боржник безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Пунктом 1 вищевказаного Переліку, в редакції станом на 29.11.2001 року, у підпункті (б) передбачено, що для одержання виконавчого напису, подаються також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що матеріали справи не містять доказів того, які документи надавались стягувачем приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. на підтвердження безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання боржника.
Таким чином, неповідомлення боржника (позивача) про зміну кредитора у зобов'язанні, не направлення вимоги про погашення заборгованості позивачу, нарахування відповідачем заборгованості за кредитним договором та стягнення на підставі виконавчого напису суми заборгованості, свідчить про те, що сума заборгованості на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.
Ненадання доказів щодо повідомлення боржника унеможливлює вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Недоведення відповідачем належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню (постанови Верховного Суду від 10.01.2023 року у справі №619/4933/20, від 27.02.2024 року у справі №761/21006/21).
У даному випадку колегією суддів встановлено порушення нотаріусом вимог законодавства стосовно належного повідомлення боржника про необхідність усунення порушень договору.
Так, згідно пункту 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про вручення, працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №753/20109/19, направлення та вручення вимоги сторони підтверджується наявністю наданого такою стороною опису вкладення до поштового відправлення.
У постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі №303/6378/19 зазначено, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил №270.
Однак, у даному випадку, матеріали справи не містять доказів направлення на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку або іншим чином письмової вимоги про усунення порушення (письмового повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 15.08.2022 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268)...
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що 23.06.2023 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Лях І» в особі учасника бюро керуючого адвоката Лях І.Д. було укладено Договір про надання правової допомоги № 71/2023, у пункті 4.1 якого зазначено, що вартість послуг адвокатського бюро за надану правову допомогу клієнта визначається, виходячи з кількості часу витраченого адвокатським бюро на надання такої правової допомоги клієнту та за погодинної ставки у розмірі 4000 гривень/год. Пунктом 4.3 договору визначено, що клієнт приймає надану правову допомогу шляхом підписання акту приймання передачі наданої правової допомоги (а.с.26).
Згідно детального опису робіт (наданих послуг) у зв'язку із підготовкою, складанням позовної заяви про визнання виконавчого напису № 168039 від 15.06.2021 року таким, що не підлягає виконанню, від 05.08.2023 року відповідно до договору № 71/2023, адвокатським бюро «Лях І» були виконані наступні роботи: надання правової інформації, консультація клієнту - 1 година = 4000 гривень; перевірка обґрунтованості правової позиції, складання позовної заяви - 3 години = 12000 гривень; складання заяви про забезпечення позову 0,5 год. = 2000 гривень, а всього 18000 гривень (а.с.27).
05.08.2023 року було складено акт приймання-передані наданої правової допомоги за договором № 17/2023 від 23.06.2023 року, відповідно до якого адвокатським бюро «Лях І» були виконані зазначені у детальному описі роботи (надані послуги) на загальну суму 18000 гривень. Акт підписано позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Лях І.Д. (а.с.29).
31.10.2023 року було складено підсумковий акт приймання-передані наданої правової допомоги за договором № 17/2023 від 23.06.2023 року, відповідно до якого адвокатським бюро "Лях І" були виконані зазначені у детальному описі роботи (надані послуги), до якої також було включено додаткові витрати з підготовки, складання і подання відповіді на відзив ТОВ «Вердикт Капітал» в розмірі 2000 гривень, а всього розмір витрат на правову допомогу становив 20000 гривень. Акт підписано позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Лях І.Д. (а.с.108).
З рахунку фактури вбачається, що ОСОБА_1 до 30.12.2023 року має сплатити на користь Адвокатського бюро «Лях І» 20000 гривень, призначення платежу: оплата послуг правової допомоги за договором № 71/2023 від 23.06.2023 (а.с.109).
З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі, розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним з урахуванням предмета спору, значення справи для позивача, обсягу задоволених вимог та обсягу виконаних адвокатом робіт. Судом також правильно враховано, що в порядку досудового врегулювання спору представник позивача адвокат Лях І.Д. 30.06.2023 року направив відповідачу заяву, в якій запропонував подати письмову заяву виконавцю про повернення виконавчого документу у ВП 66717915 про стягнення з позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» коштів та закінчення виконавчого провадження, повернути заявнику всі стягнути з заявника на користь ТОВ «Вердикт Капітал» кошти (а.с.23). Однак, у відповіді за вих. №11771 від 05.07.2023 року генеральний директор ТОВ «Вердикт Капітал» не надав згоди на досудове врегулювання спору ( а.с.24).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.
Необгрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги представника ТОВ «Вердикт Капітал» про те, що позивачем не надано доказів здійснення оплати наданих правничих послуг на поточний рахунок адвоката, у зв'язку із чим витрати на надання правничої допомоги не підтверджені належними доказами, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що такі витрати були понесені позивачем фактично та їх сума є обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги представника ТОВ «Вердикт Капітал» про те, що Договори (правочини) з додатками, які були пред'явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії - виконавчого напису, не визнані судом недійсними, і їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України, - є безпідставними, оскільки дійсність вказаних договорів не є предметом розгляду даної справи.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що наявними у матеріалах справи доказами доведено порушення, при вчиненні виконавчого напису, приватним нотаріусом вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також відсутність письмових доказів отримання вимоги стягувача боржником, що не спростовано апелянтом, і саме вказані обставини є правовою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Саратського районного суду Одеської області від 20.11.2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Саратського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 23 грудня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе