23 грудня 2024 року Справа 160/31390/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява (21.11.2024 року позов направлено засобами поштового зв'язку) ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.08.2017 року по 28.02.2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 20.08.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 3984,61 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у сумі 231 107,38 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці у розмірі 3984,61 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у сумі 231 107,38 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою KMY №1078 від 17.07.2003 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Означені позовні вимоги протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.08.2017 року по 28.02.2018 року та щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 3984,61 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у сумі 231 107,38 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024 року зазначена вище справа розподілена та 27.11.2024 року передана судді Пруднику С.В.
02.12.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.08.2017 по 28.02.2018 року, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці у розмірі 3984,61 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року у сумі 231 107,38 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року, а також довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень 2018 року, із зазначенням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 26.12.2024 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
06.12.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Перевертайла Івана Вікторовича про залишення позовної заяви без руху задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску (за період з 02.10.2023 року по 21.11.2024 року в частині позовних вимог за період з 19.11.2022 року по 31.12.2022 року).
17.12.2024 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивачем заявлено клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнавши причину пропуску такого строку, поважною.
Аргументи даного клопотання зводяться до того, підставою для залишення позовної заяви без руху стало пропущення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом. Про порушення права позивачу стало відомо при отриманні ним відповіді на його запит від військової частини НОМЕР_1 у листопаді 2024 року. Крім того, у листопаді 2024 року позивачем одержано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Оскільки позивачу стало відомо про порушеного його права на заробітну плату (грошове забезпечення) у листопаді 2024 року, а звернувся позивач до суду за захистом своїх прав 21.11.2024 року, тому він вважає, що звернувся до суду в тримісячний строк з дня, коли останній дізнався про порушене своє право. Позивач стверджує, що станом на дату звернення ним до суду з відповідним позовом - 14.11.2024 року, редакція статті 233 КЗпП України більше не передбачає звернення до суду позовом про стягнення заробітної плати, без обмеження будь-яким строком. Водночас, частина перша даної статті визначає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. До того ж, позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України. На несвоєчасність звернення до суду вплинули обставини, які мали об'єктивний характер та не залежали від волі позивача. Такими обставинами, є проходження позивачем військової служби, яка має свої особливості, щодо обмеження у вільному пересуванні військовослужбовців, перебування на казарменому положенні, відсутність вихідних та відпусток, що в свою чергу унеможливлювало звернення за правовою допомогою до адвоката. Також однією із причин є необхідність звернення до відповідача з метою з'ясування причин виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Крім того, позивач посилається на запровадження воєнного стану в Україні.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно зі ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач звертається до суду як особа, яка проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка в силу пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України є публічною службою. При цьому спір між сторонами виник через невиплату позивачу індексації-різниці у розмірі 3984,61 грн. щомісячно за період проходження служби з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року.
Вирішуючи питання застосування норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року у цій справі застосуванню підлягають норми частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 20.08.2017 року по 23.02.2023 року, про що зазначено останнім у позові.
Таким чином, станом на час звільнення позивача зі служби стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яка визначала трьохмісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належних при звільненні сум.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23 та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі №200/5937/24.
Позивач був звільнений 23.02.2023 року і саме цього дня з отриманих документів з питань грошового забезпечення позивач був обізнаний про факт невиплати усіх належних йому сум, зокрема спірної індексації-різниці, тому трьохмісячний строк звернення до суду з даним позовом спливав для позивача 22.05.2023 року.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а тому визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, відновили свою дію з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року внаслідок відміни постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічна правові позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22.
Отже враховуючи, що до 30 червня 2023 року на території України діяв карантин, початок тримісячного строку обраховується з наступного дня, після закінчення карантину.
Тобто у даному випадку даний позов мав бути поданий позивачем у тримісячний строк, починаючи з наступного дня після припинення карантину, тобто з 01.07.2023 року, а оскільки з даним позовом позивач звернулася 07.10.2024 року (документ сформовано в системі «Електронний суд»), то строк звернення до суду був пропущений в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року.
При цьому, що стосується позовних вимог за період з 20.08.2017 року по 18.07.2022 року, то такий строк до суду не пропущено, оскільки до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22 та від 10.10.2024 у справі №200/5937/23.
Тобто, у даному випадку останній день подання до суду позовної заяви припадає на 02.10.2023 року (тримісячний строк, 30.09.2023 року та 01.10.2023 року припадають на вихідні дні - субота та неділя) в частині позовних вимог з 01.03.2021 року по 18.07.2022 року (тримісячний строк обчислюється з наступного дня після припинення карантину (30.06.2023 року) - 01.07.2023 року).
Пропуск строку звернення до суду із позовною заявою за період з 23.05.2023 року по 21.11.2024 року в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року позивач не обґрунтовує.
Отримання позивачем довідок (відповідей або листів) військової частини від 11.11.2024 року №762, №763, №764, №765 та №766 на його заяву від 28.09.2024 року не змінює дату з якої позивач міг дізнатись про порушення своїх прав, оскільки грошове забезпечення є періодичним щомісячним платежем та позивач мав змогу дізнатись про його розмір та складові.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу влади, а не після отримання пенсії за відповідний період, та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії, зокрема, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Слід зазначити, що під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Наведене свідчить про відсутність в суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із заявою (або адвокатським запитом) про надання відповідної інформації.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.
З приводу посилань позивача, що останній є діючим військовослужбовцем, то суд зазначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
При цьому не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Тобто, дотримання строку на звернення до суду це питання особистої організації позивача, спрямоване на захист порушених прав і не залежить від посади, місця роботи чи проходження служби.
Суд зауважує, що у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків щодо звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 27.03.2023 у справі № 160/14362/21, від 16.02.2023 у справі № 640/7964/21, від 18.01.2023 у справі № 160/21195/21.
У пункті 59 ухвали від 13.09.2022 у справі № 990/102/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022, Верховний Суд зазначив, що обставина повномасштабного вторгнення РФ на територію України могла унеможливити дотримання встановленого законом процесуального строку, однак поважними такі причини можна визнати лише за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку.
Окрім цього, суд також звертає увагу на зміст постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 761/28821/20, де наголошувалось на тому, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Верховний Суд у вищевказаній постанові відзначав, що саме лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження (поновлення).
В постанові від 16.02.2023 у справі № 640/4426/22 Верховний Суд також вказав, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. При оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Водночас, ОСОБА_1 не наведено у заяві про поновлення процесуального строку до суду жодних обставин, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право у межах визначеного процесуального строку. Позивач як на причину поновлення строку звернення до суду посилається виключно на само по собі введення воєнного стану, втім не наводить будь-яких доводів про те, що пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з введенням воєнного стану.
Відтак, зважаючи на неповідомлення позивачем суду необхідних для вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду обставин та ненадання будь-яких відповідних доказів, станом на теперішній час підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні, отже, клопотання про поновлення процесуального строку до суду задоволенню не підлягає. Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 14.10.2024 року про залишення позову без руху в частині позовних вимог за період з 19.11.2022 року по 31.12.2022 року.
Варто повторно звернути увагу позивача на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є гарантією дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Згідно ч.15 ст.171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Враховуючи, що заявник не усунув недоліки позовної заяви така залишається без розгляду, відповідно до ч.15 ст.171 КАС України.
Відповідно до ч.4 ст.240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
На підставі наведеного та керуючись ст. 143, 160, 171, 240, 241, 243, 256 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку процесуального строку - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19.11.2022 року по 31.12.2022 року - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник