Номер провадження: 22-ц/813/7058/24
Справа № 523/2697/21
Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.
Доповідач Заїкін А. П.
28.11.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/2697/21
Номер провадження: 22-ц/813/7058/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Далеко К.О. 04 липня 2024 року, повний текст рішення складений 29 липня 2024 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у сумі - 109 000 грн.
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 28.12.2019 року відповідач звернувся до нього з метою отримання в борг грошових коштів у розмірі - 109 000 грн. Позивач надав відповідачу таку суму грошових коштів, що підтверджується розпискою від 28.12.2019 року. Відповідач у свою чергу порушив взяті на себе зобов'язання, не повернув грошові кошти позивачу у обумовлений сторонами строк (Т. 1, а. с. 3 - 5).
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У січні 2022 року адвокат Гришко С.О., діючий від імені ОСОБА_2 , звернувся до суду із вищезазначеним зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження якого складено розписку від 28.12.2019 року на суму - 109 000 грн..
В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом представник відповідача зазначає, що, звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу за розпискою, позивач приховав факт того, що фактично вказані у розписці кошти не були надані останнім. Розписка слугувала запорукою та гарантією сплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок придбання автомобіля ГАЗ 330210, номерний знак НОМЕР_1 . Фактично між сторонами 28.12.2019 року було укладено договір купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу, із зазначенням повної оплати - 28.12.2020 року.
У зв'язку із вказаним, виникли дві розписки, датовані однією датою, та однаковою датою виконання зобов'язання, як з однієї так і з іншої сторони. Представник відповідача зазначає, що дійсно вищевказаний автомобіль був переданий у користування позивачу. Однак, дізнавшись що право власності на автомобіль оформлено на іншу особу, а не на ОСОБА_1 , відповідач відмовився від купівлі автомобіля та повернув його ОСОБА_1 .
Отже, представник відповідача вказує, що воля сторін не відповідала зовнішньому прояву. Сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином. На момент написання розписок у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій, а дійсною метою було укладення договору купівлі-продажу автомобіля, який у подальшому не відбувся.
Представник відповідача зазначає, що позивач мав намір продати, а відповідач, у свою чергу, мав намір купити автомобіль. Сторони договору обрали спосіб взаємних розрахунків шляхом обміну розписками, за умовами яких одна сторона на користь іншої сторони має вчинити певні дії, у строк визначений розписками (Т. 1, а. с. 128 - 136).
Позиція сторін в суді першої інстанції
ОСОБА_1 у відзиві на зустрічну позовну заяву просить у її задоволенні відмовити.
Вказує, що ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням надати в борг грошові кошти у розмірі - 109 000 грн., що відповідно підтверджено розпискою. Зазначає, що він виконав умови договору позики, надав позичальнику в борг грошові кошти у визначеному розмірі. Однак останній порушив умови договору та кошти у визначений строк не повернув, що відповідно стало підставою звернення до суду.
Щодо посилання відповідача на намір придбання автомобіля зазначив наступне. Після повернення грошових коштів ОСОБА_2 мав намір придбати вищевказаний автомобіль, однак на інших умовах. Передбачити ці умови та обставини було не можливо, оскільки ринок автомобілів міг змінитися. Таким чином, друга розписка, це обіцянка здійснити продаж автомобіля в майбутньому, лише за умови виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Позивач зазначає, що розписка про отримання коштів в борг за своєю суттю є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і засвідчуючи факт отримання грошових коштів.
Щодо розписки, за якою ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 вищевказаний автомобіль, позивач зазначає, що дане зобов'язання мало настати після виконання основного зобов'язання. Вищевказаною розпискою ОСОБА_1 зобов'язався передати у власність відповідача автомобіль ГАЗ 330210, лише після повернення йому грошових коштів у розмірі - 109 000 грн., рівними частками в сумі - 2 100 гривень в неділю, але не пізніше 28.12.2020 року. Разом з цим, позивач зазначає, що сподіваючись на добросовісність та доброчесність ОСОБА_2 , він передав останньому у користування вищевказаний автомобіль. Однак, ОСОБА_2 не виконав своє зобов'язання щодо сплати коштів, а відтак зобов'язання за розпискою про передання авто у власність виникає лише після повернення грошових коштів, а саме після того, як ОСОБА_2 здійснить повернення грошових коштів у розмірі - 109 000 грн., рівними частками - по 2 100 грн в неділю, але не пізніше 28.12.2020 року.
Позивач зазначає, що посилання відповідача на те, що правовідносини, які виникли між сторонами, можливо розцінювати як договір купівлі-продажу автомобіля, не можуть бути прийняті до уваги. Зазначає, що відповідач намагається підмінити поняття щодо укладеного правочину з метою введення суду в оману (Т. 1, а. с. 150 - 154).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28.12.2019 року в розмірі - 109 000 грн..
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 1 090,00 грн..
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно розписки написаної ОСОБА_2 про позику грошових коштів, остання містить дату її складання, умови повернення і строки повернення коштів, а також розстрочку платежу.
В матеріалах справи не міститься, стороною позивача за зустрічним позовом не доведено, що автомобіль, який в майбутньому, а саме - 28.12.2020 року після сплати коштів у розмірі - 109 000 грн. мав перейти у власність ОСОБА_2 , був предметом купівлі-продажу у розстрочку. Не міститься й доказів того, що вартість даного автомобіля була визначена сторонами у розмірі - 109 000 грн..
Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не було надано письмових доказів, та не було доведено того факту, що вищевказаний автомобіль, який згідно розписки від 28.12.2019 року мав бути переданий у власність позичальнику в майбутньому, був безпосередньо предметом договору купівлі-продажу тощо.
Стороною позивача за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів того, що вказане рухоме майно було сторонами оцінено у розмірі - 109 000 грн., та сума, яка підлягала щотижневій виплаті, мала пряме відношення до погашення або сплати в розстрочку за майбутній автомобіль.
Надана позивачем за зустрічним позовом розписка, як документ, що підтверджує факт домовленості укладення договору купівлі-продажу, є лише одностороннім зобов'язанням. За наданою розпискою встановлено, що ОСОБА_1 зобов'язався вчинити дії з приводу передачі автомобіля після вчинення ОСОБА_2 дій щодо сплати коштів. При цьому, розписка про передачу автомобіля не містить посилання на розписку про позику, в розписці не вказано, що саме за кошти отримані у борг та виплачені за таким, останньому має бути передано автомобіль.
Не вказано й інших притаманних договору купівлі-продажу обставин, які б свідчили про те, що розписка є двостороннім договором. Крім іншого, складена ОСОБА_2 розписка про отримання коштів у борг та зобов'язання такі кошти повернути також не містить будь-яких відомостей з приводу того, що кошти отримані в борг є запорукою виконання зобов'язання з метою подальшого вчинення правочину купівлі-продажу (Т. 2, а. с. 90 - 96).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Гришко С.О., діючий від імені ОСОБА_2 , просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені первісних позовних вимог у повному обсязі. Задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що 1) судом першої інстанції не було враховано, що в розписці про позику коштів сума у розмірі - 109 000,00 грн., кінцева дата повернення/сплати коштів щотижневими платежами є ідентичною до розписки про придбання автомобіля. Фактично з розписки, яка була складена ОСОБА_1 вбачається, що сума коштів 109 000,00 грн. була узгоджена сторонами, як така, що складає обумовлену вартість автомобіля та має бути сплачена частинами - по 2 100,00 грн. щотижня, не пізніше 28.12.2020 року, після чого ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 автомобіль.; 2) ОСОБА_2 , хоч і не заперечував факт написання розписки, проте заперечував факт отримання у борг від ОСОБА_1 будь-яких коштів, так і зобов'язання повернути їх ОСОБА_1 , оскільки фактично укладення договору позики між сторонами не відбулися, з причин того, що природа появи двох розписок від 28.12.2019 року слугувала наміру ОСОБА_2 придбати автомобіль ГАЗ 330210, яким ОСОБА_1 володів та погодився його віддати ОСОБА_2 за 109 000,00 грн. при щотижневій оплаті у розмірі - 2 100,00 грн. до 28.12.2020 року; 3) при написанні розписок та їх обміні ОСОБА_2 був впевненим, що ОСОБА_1 є власником автомобіля ГАЗ 330210, д/н НОМЕР_1 , Vin код НОМЕР_2 . Факт того, що ОСОБА_1 не є власником даного автомобіля було виявлено вже після написання розписок (Т. 2, а. с. 103 - 111).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року (Т. 2, а. с. 118 - 119).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2024 року призначено апеляційну скаргу до розгляду (Т. 2, а. с. 124).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2024 року задоволено клопотання адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Адвокат Тарановський Д.С., діючий від імені ОСОБА_1 , у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив в її задоволенні відмовити.
Адвокат Гришко Сергій Олександрович, діючий від імені ОСОБА_2 , на зв'язок з судом в режимі відеоконференції не вийшов. Заяв та клопотань не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
28.12.2019 року ОСОБА_2 було написано розписку, в якій останній зазначив, що бере в борг без відсотків у ОСОБА_1 суму в розмірі - 109 000 гривень, яку зобов'язався віддати рівними частками - по 2 100 грн. кожного тижня, до 28.12.2020 року (а. с.6).
Також, 28.12.2029 року ОСОБА_1 була складена друга розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 автомобіль ГАЗ 330210, номерний знак НОМЕР_1 , після того, як ОСОБА_2 виплатить йому кошти у сумі - 109 000 грн., частинами - по 2 100 грн. кожного тижня, але не пізніше 28.12.2020 року (а. с. 72).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Як встановлено матеріалами справи, 28.12.2019 року було складено дві розписки між сторонами по справі.
28.12.2019 року ОСОБА_2 було написано розписку, в якій останній зазначив, що бере у борг без відсотків у ОСОБА_1 суму коштів у розмірі - 109 000 грн., яку зобов'язався віддати рівними частками - по 2 100 грн. кожного тижня, до 28.12.2020 року (а. с. 6).
Також, 28.12.2029 року ОСОБА_1 була складена друга розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 автомобіль ГАЗ 330210, номерний знак НОМЕР_1 , після того, як ОСОБА_2 виплатить йому кошти у сумі - 109 000 грн., частинами - по 2 100 грн. кожного тижня, але не пізніше 28.12.2020 року (а. с. 72).
Таким чином судом встановлено, що сторонами у справі 28.12.2019 року було написано дві розписки, за якими кожна із сторін мала обов'язок вчинити певні дії на користь іншої сторони, розписки містять строки виконання зобов'язань. Так, розпискою ОСОБА_1 встановлено, що настання однієї події, а саме - сплата коштів ОСОБА_2 , передбачає настання іншої події - передання ОСОБА_1 автомобіля у власність.
Колегія суддів звертає увагу, що вказані розписки складені в один день, містять одну і туж суму коштів та порядок сплати платежів, кінцевий строк виконання зобов'язань за вказаними розписками.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вказані складені сторонами розписки містять зобов'язання кожного: - ОСОБА_1 щодо вчинення дій, а саме - передання автомобіля у власність ОСОБА_2 , яка містить в собі умови передання автомобіля ГАЗ 330210 у власність, а саме після сплати коштів, розмір, строк і порядок повернення яких є ідентичним розміру та порядку, визначеному в розписці, яку написав ОСОБА_2 про отримання коштів у борг.
Крім того, як встановлено матеріалами справи ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, види діяльності: 77.11 - зокрема, надання в оренду автомобілів і легкових транспортних засобів.
Встановлено, що власником автомобіля ГАЗ 330210, vin код НОМЕР_2 , станом на час розгляду справи не був та не є ОСОБА_1 , що підтверджено листом за №31/15-395аз від 28 вересня 2021 року за підписом начальника Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області.
Крім того, сторонами не заперечувався факт користування та повернення ОСОБА_2 автомобіля ГАЗ 330210, номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Дослідивши вказані розписки, встановивши обставини вказаної справи, колегія суддів вважає, що між сторонами виникла домовленість про оформлення в майбутньому договору купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежів, з строком повної оплати - до 28.12.2020 року.
Згідно положень ст. ст. 1046 - 1050 ЦК України правовідносини між сторонами є такими, що виникли з договору позики та мають наслідки, що витікають з нього.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана.
Розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і складання розписки посвідчує цей факт.
Суд зауважує, що відповідно до ст.1053 ЦК за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію та здійснюється у формі, установленій для договору позики (ст.1047 цього кодексу).
За своїм змістом новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
Колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 підтвердив, що написана ним розписка це обіцянка здійснити продаж у майбутньому автомобіля лише за умови виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів (Т. 1, а. с. 151).
Отже, враховуючи вищевказане колегія суддів дійшла висновку, що фактично сторони домовилися про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 зобов'язувався продати (передати у власність), а ОСОБА_2 зобов'язувався купити автомобіль ГАЗ 330210, д/н НОМЕР_1 , Vin код НОМЕР_2 .
Намірів на укладення договору позики між сторонами не було. Сторони вибрали між собою такий спосіб взаємних розрахунків, як обмін розписками, які мають однакову дату складення, однакову суму та одну дату виконання. Однак обставини, які у подальшому не вирішилися, призвели до того, що ОСОБА_1 не продав, а ОСОБА_2 не купив автомобіль ГАЗ 330210, Vin код НОМЕР_2 , а оригінали розписок залишилися у сторін.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки останнім не було доведено факт передачі коштів за розпискою, а між сторонами по факту були наявні домовленості про укладення договору купівлі-продажу автомобіля у майбутньому. З огляду на вказане зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є доведеними та підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову за вищевказаного обґрунтування.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі - 992,40 грн. (Т. 1, а. с. 137).
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі - 3 123,60 грн. (Т. 2, а. с. 114).
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі - 4 116 грн.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , - задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
У задоволені первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним - задовольнити.
Визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження якого складено розписку від 28 грудня 2019 року на суму 109 000,00 грн., - недійсним.
Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі - 4 116 (чотири тисячі сто шістнадцять) грн. 00 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 23 грудня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе