Номер провадження: 22-ц/813/7055/24
Справа № 523/13382/21
Головуючий у першій інстанції Далеко К. О.
Доповідач Заїкін А. П.
28.11.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/13382/21
Номер провадження: 22-ц/813/7055/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Далеко К.О. 04 липня 2024 року, повний текст рішення складений 29 липня 2024 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти у сумі - 170 000 грн.
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 24.04.2020 року відповідач звернувся до нього з метою отримання у борг грошових коштів у розмірі - 170 000 грн.. Позивач надав відповідачу таку суму грошових коштів, що підтверджується розпискою від 24.04.2020 року. Відповідач у свою чергу порушив взяті на себе зобов'язання та не повернув грошові кошти позивачу у обумовлений сторонами строк (Т. 1, а. с. 1 - 3).
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У січні 2022 року адвокат Гришко С.О., діючий від імені ОСОБА_2 , звернувся до суду із вищезазначеним зустрічним позовом в якому просить визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження якого складено розписку від 24.04.2020 року на суму - 170 000 грн., недійсним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що при зверненні до суду з позовною заявою, адвокат Тарановський Д.С., якій діє в інтересах ОСОБА_1 , заявив вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у сумі - 170 000,00 грн. за розпискою від 24.04.2020 року. Однак, гроші у розмірі - 170 000,00 грн. останній ОСОБА_2 не надавав, а розписка від 24 квітня 2020 року, за якою нібито ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі - 170 000,00 грн., була написана за вимогою ОСОБА_1 як гарантія того, що ОСОБА_2 сплатить йому обумовлену суму коштів за автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 .
Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа- підприємець. Основним видом діяльності якого є - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Розписка від 24.04.2020 року була написана ОСОБА_2 на вимогу ОСОБА_1 як гарантія того, що ОСОБА_2 за переданий йому ОСОБА_1 автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , за договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, гарантує сплату коштів у розмірі - 170 000,00 грн. за вказаний автомобіль. Оплату за автомобіль провести частинами, а саме - по 2 500,00 грн. щонеділі, а повна оплата за автомобіль повинна була відбутися не пізніше 25 червня 2021 року.
Із-за такої домовленості у сторін виникли дві розписки, датовані однією датою - 24.04.2020 року, на одну суму - 170 000,00 грн. Фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 квітня 2020 року відбулося укладення договору купівлі-продажу автомобіля Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , з розстрочкою платежу, зі строком повної оплати до 25 червня 2021 року.
За вищевказаними домовленостями автомобіль 25 червня 2021 був переданий у користування ОСОБА_2 . Через деякий час виникли труднощі щодо можливості переоформлення права власності на автомобіль за ОСОБА_2 , а тому останній відмовився від купівлі автомобіля та повернув ОСОБА_1 автомобіль 25 червня 2021. Сплачені ОСОБА_2 кошти за фактичний час користування автомобілем за договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, залишилися у ОСОБА_1 , факт отримання частини коштів за договором ОСОБА_1 визнав.
Підставою повернення ОСОБА_2 автомобіля ОСОБА_1 стало те, що право власності на вищевказаний автомобіль 25 червня 2021 не було оформлене на ОСОБА_1 , який себе видавав за власника автомобіля. Факт того, що автомобіль 25 червня 2021 на момент укладення договору купівля-продажу з розстрочкою платежу не перебував у власності ОСОБА_1 , підтверджується копією листа за №31/15-439аз від 23 жовтня 2021 року за підписом начальника Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області. З вказаного листа вбачається, що право власності на автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , станом на 24.04.2020 року зареєстрований за громадянкою ОСОБА_3 у МРЕВ Чернігівської області.
Обмін розписками, які мають однакову дату складення, однакову суму та одну дату виконання, за наявності домовленостей, які у подальшому не вирішилися, призвели до того, що ОСОБА_1 не продав, а ОСОБА_2 не купив вищезазначений автомобіль (а. с. 62 - 70).
Позиція сторін в суді першої інстанції
ОСОБА_1 у відзиві на зустрічну позовну заяву просить в її задоволенні відмовити.
Вказує, що ОСОБА_2 звернувся до в ОСОБА_1 з проханням надати у борг грошові кошти в розмірі - 170 000 грн., що відповідно підтверджено розпискою. Він виконав умови договору позики та надав позичальнику в борг грошові кошти у визначеному розмірі, однак останній порушив умови договору та кошти у визначений строк не повернув, що відповідно стало підставою звернення до суду.
Щодо посилання відповідача на намір придбання автомобіля зазначив наступне. Після повернення грошових коштів ОСОБА_2 мав намір придбати вищевказаний автомобіль, однак на інших умовах. Передбачити ці умови та обставини було не можливо, оскільки ринок автомобілів міг змінитися. Таким чином, друга розписка це обіцянка здійснити продаж автомобіля у майбутньому лише за умови виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів.
Позивач зазначає, що на підтвердження договору та його умов, відповідно до положення ст. 1047 ЦК України, може бути надана розписка або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем певної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
З урахуванням вищевикладеного, позивач зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами, не можливо оцінювати, як укладення договору купівлі-продажу, відповідно доводи викладені у зустрічному позові не можуть бути прийняті до уваги. Зобов'язання за розпискою про передання майна могли виникнути у майбутньому лише після сплати позичальником грошових коштів. Позивач зазначив, що вищевказаними зустрічними позовними вимогами відповідач намагається підмінити поняття та ввести суд в оману (Т. 1, а. с. 88 - 92).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.04.2020 року в розмірі - 170 000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 1 700, 00 гривень.
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно написаної ОСОБА_2 розписки про позику грошових коштів, остання містить дату її складання, умови повернення і строки повернення коштів, а також розстрочку платежу.
В матеріалах справи не міститься та стороною відповідача не доведено, що автомобіль, який у майбутньому, а саме - 24.04.2020 року після сплати коштів у розмірі - 170 000 грн. мав перейти у власність ОСОБА_2 , був предметом купівлі-продажу у розстрочку. Відсутні докази того, що вартість даного автомобіля була визначена сторонами у розмірі - 170 000 гривень.
ОСОБА_2 не було надано письмових доказів, та не було доведено факту того, що вказаний автомобіль, який згідно розписки від 24.04.2020 року мав бути переданий у власність позичальнику в майбутньому, був безпосередньо предметом договору купівлі-продажу тощо.
Матеріали справи не містять договору, або будь-якого іншого письмового документу щодо наміру сторін у майбутньому укласти договір купівлі-продажу автомобіля. Розписка від імені ОСОБА_1 про зобов'язання останнім вчинити дії з приводу передачі у власність автомобіля не є документом, який відповідає письмовій формі двостороннього правочину щодо домовленості двох сторін вчинити на користь один одного певних дій.
Надана відповідачем розписка, як документ, який підтверджує факт домовленості укладення договору купівлі-продажу, є лише одностороннім зобов'язанням. За наданою розпискою встановлено, що ОСОБА_1 зобов'язався вчинити дії з приводу передачі автомобіля після вчинення ОСОБА_2 дій щодо оплати коштів. При цьому, розписка про передачу автомобіля у власність не містить посилання на розписку про позику, в розписці не вказано, що саме за кошти отримані в борг та виплачені за таким, останньому має бути передано автомобіль (Т. 1, а. с. 211 - 216).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Гришко С.О., діючий від імені ОСОБА_2 , просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04.07.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені первісних позовних вимог у повному обсязі. Задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) судом першої інстанції не було враховано, що в розписці, яка була написана ОСОБА_1 , сума у розмірі - 170 000,00 грн., так само, як і кінцева дата повернення/сплата суми коштів та частина щотижневих платежів є ідентичною до розписки, яка була написана ОСОБА_2 .. Фактично з розписки, яка була складена ОСОБА_1 вбачається, що сума коштів - 170 000,00 грн. була узгоджена сторонами, як така, що складає обумовлену вартість автомобіля, після чого ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 вказаний автомобіль.; 2) ОСОБА_2 , хоч і не заперечував факт написання розписки, проте заперечував факт отримання у борг від ОСОБА_1 будь-яких коштів як і зобов'язання повернути їх ОСОБА_1 , оскільки фактично укладення договору позики між сторонами не відбулося з причин того, що появі двох розписок від 24.04.2020 року послугував намір ОСОБА_2 придбати автомобіль Geely MK, державний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_1 володів відповідним автомобілем та погодився його віддати ОСОБА_2 за - 170 000,00 грн. при щотижневій оплаті у розмірі - 2 500,00 грн., до 25.06.2021 року.; 3) право власності на автомобіль Geely МК, державний номер НОМЕР_1 , за ОСОБА_1 було зареєстроване лише - 25.06.2020 року, а це два місяці після написання ним розписки, за якою він взяв на себе зобов'язання передати у власність автомобіль, власником якого на той момент не був (Т. 2, а. с. 1 - 5).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року (Т. 2, а. с. 12 - 13).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2024 року призначено апеляційну скаргу до розгляду (Т. 2, а. с. 18).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2024 року задоволено клопотання адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Адвокат Гришко Сергій Олександрович, діючий від імені ОСОБА_2 , на зв'язок з судом в режимі відеоконференції не вийшов. Заяв та клопотань не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
24.04.2020 року ОСОБА_2 було написано розписку, в якій останній зазначив, що бере в борг у ОСОБА_1 суму коштів у розмірі - 170 000 грн., яку зобов'язався віддати рівними частками - по 2 500 грн. кожної суботи місяця до 25.06.2021 року (а. с. 5).
В ході розгляду справи судом встановлено, що написання розписки, а саме факт її складення та підписання ОСОБА_2 не оспорюється.
Також, судом встановлено, що 24.04.2020 року ОСОБА_1 складено розписку, згідно якої останній зобов'язався передати у власність ОСОБА_2 автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , після повної сплати останнім коштів у сумі - 170 000 грн. (а. с. 72).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Як встановлено матеріалами справи, 24.04.2020 року було складено дві розписки між учасниками справи.
24.04.2020 року ОСОБА_2 було написано розписку, в якій останній зазначив, що бере в борг у ОСОБА_1 суму коштів у розмірі - 170 000 грн., яку зобов'язався віддати рівними частками - по 2 500 гривень кожної суботи місяця у строк - до 25.06.2021 року (а. с. 5).
Також, судом встановлено, що 24.04.2020 року ОСОБА_1 складено розписку, згідно якої останній зобов'язався передати у власність ОСОБА_2 автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , після повної виплати остнаннім коштів у сумі - 170 000 грн. (а. с. 72).
Таким чином судом встановлено, що сторонами у справі 24.04.2020 року було написано дві розписки, за якими кожна із сторін мала обов'язок вчинити певні дії на користь іншої сторони, розписки містять строки виконання зобов'язань. Так, згідно розписки ОСОБА_1 встановлено, що настання однієї події, а саме - сплата коштів ОСОБА_2 , передбачає настання іншої події - передання ОСОБА_1 автомобіля у власність ОСОБА_2 ..
Колегія суддів звертає увагу, що вказані розписки складені в один день, містять одну і туж суму та порядок сплати платежів та кінцевий строк виконання зобов'язань за вказаними розписками.
Колегія суддів звертає увагу, що вказані складені сторонами розписки містять зобов'язання кожного. ОСОБА_1 було складено розписку щодо вчинення дій, а саме - передання автомобіля у власність ОСОБА_2 , яка містить в собі умови передання автомобіля Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 у власність саме після сплати коштів, розмір, строк і порядок повернення яких є ідентичним розміру та порядку, визначеному в розписці, яку написав ОСОБА_2 про отримання коштів у борг.
Крім того, як встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, види діяльності: 77.11 - зокрема, надання в оренду автомобілів і легкових транспортних засобів.
Встановлено, що власником автомобіля Geely MK, державний номер НОМЕР_1 , станом на час складення розписки (24 квітня 2020 року) не був ОСОБА_1 , що підтверджено листом за №31/15-439аз від 23 жовтня 2021 року, за підписом начальника Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області. З вказаного листа вбачається, що право власності на автомобіль Geely MK, державний номер НОМЕР_1 , станом на 24.04.2020 року, зареєстрований за іншою особою.
Колегія суддів звертає увагу, що право власності на автомобіль Geely MK, державний номер НОМЕР_1 , за ОСОБА_1 було зареєстроване лише - 25.06.2020 року, а це два місяці після написання ним розписки, за якою він взяв на себе зобов'язання передати у власність автомобіль, власником якого на той момент не був.
Таким чином висновок суду першої інстанції, що на дату написання вказаних розписок ОСОБА_1 був власником вищевказаного автомобіля спростовується матеріалами справи.
Крім того, сторонами не заперечувався факт користування та повернення ОСОБА_2 автомобіля Geely MK, державний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Дослідивши вказані розписки встановивши обставини вказаної справи, колегія суддів вважає, що між сторонами виникла домовленість про оформлення в майбутньому договору купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежів, зі строком повної оплати - до 28.12.2020 року.
Згідно положень ст. ст. 1046 - 1050 ЦК України правовідносини між сторонами є такими, що виникли з договору позики та мають наслідки, що витікають з нього.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана.
Розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і складання розписки посвідчує цей факт.
Суд зауважує, що відповідно до ст.1053 ЦК за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію та здійснюється у формі, установленій для договору позики (ст.1047 цього кодексу).
За своїм змістом новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до відзиву на зустрічний позов ОСОБА_1 підтвердив, що написана ним розписка це обіцянка здійснити продаж у майбутньому автомобіля лише за умови виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів (Т. 1, а. с. 89).
Отже, враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що фактично сторони домовилися про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 зобов'язувався продати (передати у власність), а ОСОБА_2 зобов'язувався купити автомобіль Geely МК, державний номер НОМЕР_1 .
Намірів на укладення договору позики між сторонами не було. Сторони вибрали між собою такий спосіб взаємних розрахунків, як обмін розписками, які мають однакову дату складення, однакову суму та одну дату виконання. Однак обставини, які у подальшому не вирішилися, призвели до того, що ОСОБА_1 не продав, а ОСОБА_2 не купив автомобіль Geely MK,
державний номер НОМЕР_1 , а оригінали розписок залишилися у сторін.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки останнім не було доведено факт передачі коштів за розпискою. Між сторонами по факту були наявні домовленості про укладення договору купівлі-продажу автомобіля у майбутньому. З огляду на вказане, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є доведеними та підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову за вищевказаного обґрунтування.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі - 992,40 грн. (Т. 1, а. с. 71).
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі - 4 038,60 грн. (Т. 2, а. с. 6).
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі - 5 031 грн.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Гришка Сергія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_2 , - задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним - задовольнити.
Визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження якого складено розписку від 24 квітня 2020 року на суму - 170 000,00 грн., - недійсним.
Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі - 5 031 (п'ять тисяч тридцять одна) грн. 00 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 23 грудня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе