м. Вінниця
23 грудня 2024 р. Справа № 120/7544/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказу і довідки
07.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на облік ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року в частині призову під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , якою ОСОБА_1 визнано «придатним до проходження військової служби»;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України щодо зарахування солдата, ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 року № 474-ОС;
- зобов?язати командира Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) виключити солдата, ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 10.06.2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 12.06.2024 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу 10-денний строк, з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, а саме надання суду доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги або належним чином обґрунтоване клопотання про витребування доказів, оформлене відповідно до вимог статей 80, 166-167 КАС України; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 КАС України, із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску такого строку.
24.06.2024 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 28.06.2024 року продовжено позивачу строк на виконання ухвали суду від 12.06.2024 року на 5 днів з дня отримання даної ухвали суду, шляхом подання до суду обґрунтованого клопотання із зазначенням інших причин поважності пропуску строку звернення до суду, в разі існування таких.
08.07.2024 року на адресу суду надійшла заява представника позивача, у якій остання вказала, що інші докази поважності пропуску строку звернення до суду щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 474-ОС від 24.04.2024 року про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , окрім тих, що вже було надано суду, у позивача відсутні.
Разом з тим, представником позивача подано нову редакцію позовної заяви, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на облік ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року в частині призову під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , якою ОСОБА_1 визнано «придатним до проходження військової служби».
Ухвалою суду від 15.07.2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суду витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 та зобов'язано надати суду у 15-денний строк з дня отримання ухвали довідку військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року, якою ОСОБА_1 визнано «придатним до проходження військової служби» та копію медичної картки військовозобов'язаного ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язати надати суду у 15-денний строк з дня отримання ухвали витяг з наказу від 05.04.2024 року в частині призову під час мобілізації ОСОБА_1 та докази ознайомлення позивача з цим наказом.
09.08.2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що 05.04.2024 року Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 ) були проведені заходи з обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_1 для визначення придатності до військової служби. За результатами, медичного обстеження та медичного огляду позивач був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 05.04.2024 року №2461/24.
Твердження позивача про відсутність будь-якого медичного обстеження є недостовірними.
Вказав, що повне обстеження ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 було проведене 05.04.2024 року, а данні до ЕСОЗ були внесені з дотриманням визначеного терміну, а саме не більше 4 робочих днів.
Також зазначає, що позивачем ні в усній, ні в письмовій формі, не направлялись звернення для оскарження рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 та проходження військово-лікарської комісії вищого рівня при ІНФОРМАЦІЯ_7 , а медичний огляд проводився з дотриманням усіх необхідних норм та процедур.
Стосовно позовної вимоги в частині скасування наказу від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_8 стосовно призову на військову службу ОСОБА_1 вказує, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до військової частини. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008.
Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини.
Враховуючи наведене, представник відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
12.08.2024 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якому вказала, що доводи відповідача наведені у відзиві є необґрунтованими, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
12.08.2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що позивача було знято з військового обліку на підставі наказу МОУ № 342, а не виключено з нього, а тому він відповідно до абзацу 7 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" повинен був повторно взятий на військовий облік.
Вказує, що для остаточного визначення стану здоров'я військовозобов'язаного ОСОБА_1 відповідно до п. 3.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України №402 ІНФОРМАЦІЯ_9 надав йому направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби у Збройних Силах України.
Таким чином, на думку представника відповідача, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 про взяття ОСОБА_1 на військовий облік як військовозобов'язаного та направлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби у Збройних Силах України, є правомірними та такими, що вчинені в межах повноважень і чинного законодавства.
Враховуючи наведене, представник відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
14.08.2024 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якому вказала, що доводи відповідача наведені у відзиві є необґрунтованими, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
16.08.2024 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якому вказала, що доводи відповідача наведені у відзиві є необґрунтованими, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
05.11.2024 року представник позивача подала заяву про приєднання до матеріалів справи копії ухвали слідчого судді Кельменецького районного суду Чернівецької області від 28.10.2024 року по справі № 717/2675/24, якою зобов'язано керівника слідчого відділення Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області внести відомості про вчинені кримінальні правопорушення, які викладені у заяві ОСОБА_2 від 02.10.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
09.12.2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслав до суду копію витягу з наказу від 05.04.2024 року № 180, який витребовувався ухвалою суду від 15.07.2024 року.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований у м. Тульчині, Вінницької області та згідно тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_3 , строк дії якого «безстроково», 09.06.2006 року знятий з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України № НОМЕР_4 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_10 .
05.04.2024 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік як військовозобов'язаний ІНФОРМАЦІЯ_9 , 05.04.2024 року - знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_9 05.04.2024 року.
Вподальшому, 05.04.2024 року ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_11 його визнано «придатним» для проходження військової служби на підставі статті - , графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1-9 ТДВ «Б».
Згідно з карткою обстеження та медичного огляду від 05.04.2024 року № 2461/24 діагноз та постанова ВЛК: здоровий на підставі статті - , графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог визнаний ОСОБА_1 придатним до військової служби.
Відповідно до довідки ВЛК від 05.04.2024 року № 2461/24 ОСОБА_1 придатний до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року № 180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" призвано з 05.04.2024 року на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_6 (через НОМЕР_7 ) солдата запасу ОСОБА_1 .
Вподальшому, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.04.2024 року № 474-ОС "Про особовий склад" зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_8 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, АДРЕСА_1 , з 22.04.2024 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на облік, протиправним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року в частині призову під час мобілізації, а також протиправною довідки військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач звернувся до суду з позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 1 України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Серед іншого, військовий обов'язок включає дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені категорії громадян України щодо військового обов'язку, а саме: допризовники особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно із ч. 8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходження зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 (в подальшому - Положення № 154).
Відповідно до п. 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Згідно із п. 2 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.
Постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Порядок № 1487) визначено механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів, якими є:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Загальні правила військового обліку визначені ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) .
Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Поняття персонально-якісного, персонально-первинного та персонального обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів наведено у ст. 35 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» персонально-якісний облік, військовозобов'язаних передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно, військовозобов'язаних, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку, військовозобов'язаних покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього регламентовано нормами ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В свою чергу, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Тобто, вищезазначені положення визначають чіткий порядок ведення військового обліку громадян України, їх обов'язки у мирний час та під час мобілізації. Військовий облік є обов'язковим і здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.
При цьому, вищевикладені положення (чинні на час виникнення спірних правовідносин) чітко визначають, що ведення військового обліку має бути прив'язане до місця проживання особи, тобто до місця її зареєстрованого постійного або тимчасового проживання. Взяття на облік за іншою адресою може свідчити про порушення правил військового обліку, встановлених законодавством.
В свою чергу, якщо встановлено, що особу взято на облік не за місцем проживання, відповідний ТЦК та СП зобов'язаний: усунути порушення шляхом переведення військовозобов'язаного на облік за місцем його реєстрації (проживання).
Якщо відповідний ТЦК та СП не виконав свого обов'язку, громадянину необхідно звернутися до органу військового обліку із заявою про переведення на облік за місцем проживання.
Як вже судом встановлено, ОСОБА_1 зареєстрований у м. Тульчині, Вінницької області та згідно тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_3 , строк дії якого «безстроково», 09.06.2006 року знятий з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України № НОМЕР_4 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_10 .
05.04.2024 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік як військовозобов'язаний ІНФОРМАЦІЯ_9 .
05.04.2024 року знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_9 05.04.2024 року.
Тобто, позивача взято на облік не за місцем проживання, а за іншою адресою та ТЦК та СП у якого такі повноваження, на час взяття на облік, були відсутні, що свідчить про порушення правил військового обліку встановленого законодавством.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що навіть за наявності встановлених судом порушень, визнання протиправною бездіяльності начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття позивача на облік, не призведе до реального та ефективного поновлення прав позивача.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.07.2022 у справі №826/6664/17, під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
Суд звертає увагу, що позивач на даний час знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_9 05.04.2024 року.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року № 180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" призвано з 05.04.2024 року на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_6 (через НОМЕР_7 ) солдата запасу ОСОБА_1 .
Вподальшому, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.04.2024 року № 474-ОС "Про особовий склад" зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_8 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, АДРЕСА_1 , з 22.04.2024 року.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що захист порушених в цій частині прав та законних інтересів у спосіб заявлений позивачем, не призведе до їх відновлення, оскільки наслідком взяття на його облік є призов на військову службу, зняття з військового обліку та зарахування у списки особового складу військової частини.
При цьому, позивачем не доведено, що обраний ним спосіб захисту в цій частині призведе до відновлення порушеного права, а саме звільнення з військової служби, мету яку переслідував позивач звертавшись з цим позовом до суду.
Таким чином, позивачем в частині позовних вимог обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові з огляду на те, що в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, які він вважає порушеними, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття позивача на облік задоволенню не підлягають.
Щодо визнання протиправним та скасування наказу в частині призову на військову службу під час мобілізації позивача, суд зазначає таке.
Так, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року № 180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" призвано з 05.04.2024 року на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_6 (через НОМЕР_7 ) солдата запасу ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.
Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про прийняття на військову службу до військової частини. Цей наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі №П/9901/97/21).
Отже, скасування після його реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про прийняття на військову службу за призовом до військової частини, порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наказ про прийняття на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахування до військової частини є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, так як скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права, отже підстави для скасування оскаржуваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року №180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" відсутні.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування довідки військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , якою ОСОБА_1 визнано «придатним до проходження військової служби», суд зазначає таке.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402 в редакції спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до пункту 1.2. глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України).
Згідно з пунктом 2.1. глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Пунктом 2.3.5. глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Підпункт 2.4.10. пункту 2.4. глави 2 розділу I Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Відповідно до пункту 2.5. глави 2 розділу І Положення №402 визначено що Позаштатні постійно діючі ВЛК (ЛЛК)
Згідно з підпунктом 2.5.1 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать:
госпітальні ВЛК;
гарнізонні ВЛК;
ЛЛК;
ВЛК Десантно-штурмових військ;
ВЛК ТЦК та СП;
ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України;
ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України;
ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Пунктом 2.8.1. пункту 2.8 глави 2 розділу Положення №402 ВЛК ТЦК та СП створюється у районному (міському) ТЦК та СП.
Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій у ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.
Згідно з підпунктом 2.8.2. пункту 2.8 глави 2 розділу Положення №402 роз'яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов'язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.
ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.
Підпунктом 2.8.3. пункту 2.8 глави 2 розділу I Положення №402 ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.
Згідно підпункту 2.8.4. пункту 2.8 глави 2 розділу I Положення №402 на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.
Відповідно до підпункту 2.8.5. пункту 2.8 глави 2 розділу I Положення №402 у порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.
Главою 3 Положення №402 визначено, порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК.
3.1. Вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962.
3.2. Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
3.3. Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_13 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
3.4. У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Згідно пункту 3.1 глави 3 розділу II Положення №402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.
Обґрунтовуючи протиправність висновку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого у вигляді довідки №2461/24 від 05.04.2024 року, позивач вказує, що проходження ВЛК тривало декілька хвилин, без проходження всіх профільних лікарів та належного дослідження результатів аналізів, ЕКГ, що є на його думку порушенням вимог наказу МО України № 402.
В свою чергу, відповідач зазначає, що військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 ) були проведені заходи з обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_1 для визначення придатності до військової служби. За результатами, медичного обстеження та медичного огляду позивач був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 05.04.2024 року №2461/24.
Враховуючи зазначене, відповідач вважає твердження позивача про відсутність будь-якого медичного обстеження є недостовірними.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у цій категорії справ.
Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом з цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд зазначає, у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він мав право звернутися до ВЛК вищого рівня, чи Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідної постанови.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався зі скаргою про протиправність дій/бездіяльності членів позаштатної ВЛК при проведенні медичного огляду ні до ВЛК регіону, ні до ЦВЛК та проханням провести повторний медичний огляд із дотримання вимог Положення № 402.
Тобто, позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду з метою визначення придатності його до військової служби.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Згідно висновків Верховного Суду, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Беручи до уваги ті обставини, що перевірка рішень позаштатних ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби ВЛК регіону чи ЦВЛК не приймали, суд дійшов висновку про недотримання позивачем вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_14 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 )
Суддя Дончик Віталій Володимирович