м. Вінниця
23 грудня 2024 р. Справа № 120/8964/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
09.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що під час перетину державного кордону України, на підставі документів для виїзду на постійне проживання, інспектором прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_1 , винесено рішення №МП-1507 від 08.06.2024 року про відмову в перетині державного кордону України.
На переконання позивача, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 15.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29.08.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що 08.06.2024 року в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Могилів-Подільський Отач" уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, інспектором прикордонної служби 1 категорії віпс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 головним сержантом ОСОБА_2 прийнято рішення №МП-1507 від 08.06.2024 року про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .
Вказав, що при перетині державного кордону позивачем надано, як підставу для перетину державного кордону під час дії воєнного стану на території України закордонний паспорт серії НОМЕР_1 із відміткою ДМС України "Оформлено виїзд на постійне проживання Ірландія".
Разом з тим, представник відповідача зазначив, що розпорядженням АДПСУ №02.3/24698-24-Вих від 30.05.2024 року "Щодо виїзду за кордон деяких категорій осіб" вказано, що 18.05.2024 року набрав чинності Закон України №3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", зазначеним Законом №3633-ІХ внесено зміни до частини 5 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" яким виключено громадян України, які вибули на строк більше 3 місяців за межі України з категорії осіб, які підлягають зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Пропуск через державний кордон громадян України, які вибули на строк більше 3 місяців за межі України, здійснювати у відповідності до вимог Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 27.01.1995 року №57. Відповідно до вказаної Постанови №57, зазначена категорія осіб не має права на перетин державного кордону під час дії воєнного стану.
З урахуванням вищевикладеного, головним сержантом ОСОБА_2 роз'яснено позивачу, що відповідно до п. 2-1 - 2-19 Правил перетинання державного кордону громадянами України він не підпадає під категорію осіб, які мають право перетнути державний кордон та за відсутності будь-яких документів, які б вказували про наявність у позивача підстав для перетину державного кордону у правомірний спосіб в умовах воєнного стану уповноваженим органом прийнято рішення №МП-1507 від 08.06.2024 року про відмову в перетині державного кордону України ОСОБА_1 .
При цьому представник відповідач зауважує, що рішення про відмову особі в перетині державного кордону не тягне за собою юридичної заборони в перетині державного кордону в наступний раз, тобто має одноразове застосування та приймається на основі законодавчих підстав та поданих документів.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
03.09.2024 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Зокрема вказав, що зі змісту рішення про відмову у перетині державного кордону незрозуміло на якій підставі позивачу відмовлено у перетині державного кордону та не вказано конкретного переліку документів, які повинні бути надані позивачем, а тому оскаржуване рішення є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
08.06.2024 року ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення "Могилів-Подільський Отач" для перетину державного кордону на підставі документів для виїзду на постійне проживання громадян України за кордоном.
Під час перевірки документів для виїзду за кордон позивач надав уповноваженій особі відповідача паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 з відміткою про оформлення виїзду на постійне проживання від 25.12.2023 року.
08.06.2024 року уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, інспектором прикордонної служби 1 категорії віпс " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 головним сержантом ОСОБА_2 прийнято рішення №МП-1507, яким відмовлено позивачу в перетині державного кордону України.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану згідно з п. 2-1 - 2-19 Правил перетинання державного кордону громадянами України.
На думку позивача, посилання відповідача на п. 2-1 - 2-19 Правил є некоректними та не дають можливості чітко встановити законні підстави для відмови у виїзді з України.
Вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 року №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на дату прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 військовому командуванню (зокрема Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Як вбачається матеріалів справи, позивач намагався перетнути державний кордон України на підставі документів для виїзду на постійне проживання 08.06.2024 року, тобто під час дії правового режиму воєнного стану на території України.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України від 05.11.2009 року №1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі Закон №1710-VI) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
За змістом частини 3 статті 14 Закону №1710-VI особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
В силу приписів пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 (далі Правила) (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідач зазначає, що при перетині державного кордону позивачем надано закордонний паспорт серії НОМЕР_1 із відміткою ДМС України "Оформлено виїзд на постійне проживання Ірландія", що на думку позивача є підставою для перетину державного кордону під час дії воєнного стану на території України.
Відповідно до пункту 2-14 Правил у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
Положеннями пункту 2-14 Правил, передбачена можливість виїзду з території України під час воєнного стану у службових цілях на підставі рішення про службові відрядження, окремої категорії громадян, діяльність яких пов'язана з виконанням державницько-представницьких інтересів, передбачена можливість виїзду з території України під час воєнного стану у службових цілях на підставі рішення про службові відрядження.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач до відповідної категорії осіб не відноситься.
Зі змісту позовної заяви слідує, що на думку позивача єдиними підставами для тимчасового обмеження виїзду громадян України за кордон є підстави, визначені статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року №3857-XII, до яких належать випадки коли: 1) громадянин обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно громадянина у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) громадянин засуджений за вчинення кримінального правопорушення до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) громадянин ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) громадянин перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції до припинення нагляду; 10) громадянин є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Водночас, відповідач не ставить під сумнів достовірність тверджень позивача про неналежність його до жодної із передбачених вище категорій осіб, виїзд за кордон яких може бути тимчасово обмежений. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що встановлені Законом №3857-XII правила застосовуються у мирний час, тоді як особливості реалізації громадянами України права на перетин державного кордону у період воєнного стану врегульовується іншими нормативно-правовими актами.
Суд враховує, що особливий правовий режим воєнного стану передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, повноважень необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 12-1 Закону Кабінет Міністрів України в разі введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях: організовує та здійснює керівництво центральними та іншими органами виконавчої влади в умовах воєнного стану.
Згідно підпункту 1 пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 Кабінет Міністрів України зобов'язано невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні.
Системою таких заходів стало прийняття урядом Постанов №166 від 28.02.2022 року, №179 від 01.03.2022 року, №264 від 12.03.2022 року, №383 від 29.03.2022 року, №399 від 01.04.2022 року, №411 від 05.04.2022 року, №615 від 20.05.2022 року, №661 від 10.06.2022 року, №992 від 02.09.2022 року, №1044 від 10.09.2022 року, №1082 від 27.09.2022 року, №1148 від 04.10.2022 року, №1212 від 28.10.2022 року, №1285 від 15.11.2022 року, №69 від 27.01.2023 року, №119 від 10.02.2023 року, №336 від 18.04.2023 року, №428 від 02.05.2023 року, №597 від 13.06.2023 року, №840 від 11.08.2023 року, №934 від 01.09.2023року, №1081 від 13.10.2023 року, №278 від 12.03.2024 року, №366 від 02.04.2024 року та №562 від 17.05.2024 року, якими внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Вказаними змінами, зокрема, передбачено обмеження прав певних категорій громадян України на виїзд за межі території України впродовж строку дії воєнного стану. Це обмеження, як зазначалося судом раніше, узгоджується з пунктом 3 Указу від 24.02.2022 року №64/2022 про можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.
Отже, введення Указом від 24.02.2022 року №64/2022 на усій території України воєнного стану та подальше вжиття уповноваженими державними органами заходів, необхідних для захисту незалежності та територіальної цілісності держави, в тому числі через зміни до чинного законодавства, і стало причиною тимчасового обмеження права окремих категорій громадян на перетин державного кордону з метою виїзду за межі території України. Це тимчасове обмеження запроваджено у відповідності до Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні.
Відповідні тимчасові обмеження в період дії воєнного стану можуть запроваджуватися спеціальними актами законодавства. Такі акти ухвалюються після введення воєнного стану із урахуванням загроз, зумовлених збройною агресією ворога, заходів, необхідних для їх відвернення та відсічі збройної агресії, а також переліку прав та свобод, можливість обмеження яких передбачена Указом Президента України про введення воєнного стану.
Впровадження на майбутнє усіх можливих заходів та способів обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у систему національного законодавства до введення у встановленому Конституцією України порядку воєнного стану є неможливою та й недоцільною, адже система та характер таких обмежень визначається у залежності від підстав введення воєнного стану та заходів необхідних для його відвернення, які у деталях неможливо наперед спрогнозувати та врегулювати на нормативному рівні.
Таким чином, необхідно розмежувати підстави тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України у період особливого правового режиму (воєнного стану) та підстави, які підлягають застосуванню до його запровадження. Передбачені статтею 6 Закону №3857-XII підстави тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України є загальними та застосовуються як до, так і після введення воєнного стану. Водночас застосована щодо позивача підстава для відмови у перетині державного кордону є спеціальним обмеженням впровадженим в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
Щодо тверджень представника позивача, що в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних законодавчо встановлених причин відмови та переліку документів, які необхідно надати для перетину державного кордону, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №1710-VI у перетинанні державного кордону відмовляється лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Суд звертає увагу, що для підтвердження наявності підстав для виїзду за кордон позивач під час прикордонного контролю надав документи для виїзду на постійне проживання громадян України за кордон.
Разом з тим, у спірному рішенні наголошено на тому, що позивач не має права на виїзд за кордон під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану, тобто зміст рішення дає можливість чітко встановити, що підставою прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що позивача не віднесено до тієї категорії осіб, які мають право на виїзд за кордон під час дії воєнного стану.
Крім цього, відповідно до частини 2 статті 14 Закону №1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, станом на момент прийняття спірного рішення визначалась наказом Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2010 року.
Затверджена форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, містить виключно обґрунтування підстав для відмови у виїзді, що визначені статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", серед яких відсутня така підстава як заборона на виїзд військовозобов'язаних у період дії воєнного стану. При цьому відповідна форма не передбачає зазначення у рішенні обґрунтувань прийняття рішення у тому разі, коли воно приймається відповідно до статті 20 Закону України "Про державну прикордонну службу України" з підстав відсутності дійсних документів на право перетинання державного кордону в період дії воєнного стану.
Таким чином, дана форма рішення не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.
Також суд звертає увагу, що перелік підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що його форма відповідає вимогам, які затвердженні наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2010 року.
При цьому, уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону у рішенні про відмову у перетині кордону зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 05.06.2024 року по справі №120/19310/23 та у постанові від 15.08.2024 року по справі №120/15788/23.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв правомірно, на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідне рішення про відмову в перетині державного кордону не тягне за собою юридичної заборони особі в перетині державного кордону на майбутнє (у наступний раз), тобто вказане рішення має разове застосування та приймається на основі розгляду поданих документів, а тому не створює перешкод у подальшому для перетину особою державного кордону України за наявності законних підстав для цього.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши дії суб'єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл, судом не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Дончик Віталій Володимирович