Справа №442/8673/23
Провадження №2/442/205/2024
03 грудня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Коваля Р.Г.,
з участю секретаря Чолавін Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобичі в приміщенні суду цивільну справу позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб на стороні відповідача - Дрогобицької міської ради Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння
встановив:
Позивач звернулась в суд із вказаним вище позовом який уточнила та просить витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 0034 га, яка розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:052-0151, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 0,0034 га, яка розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:052-0151; зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 0034 га, яка розташована: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:052-0151.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона є власником земельної ділянки розміром 0,1615 га розташованої на території Дрогобицької міської ради Львівської області за адресою: АДРЕСА_2 , призначеної для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер не присвоювався, що підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю III-ЛВ № 080265 виданим Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області 19 липня 2001 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 виданого Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою Львівської області 12.07.2001 року за № 2760 та зареєстрованого в Книзі записів держаних актів про право приватної власності на землю за № 1224.
У березні 2023 року в телефонній розмові з сусідкою вона дізналася, що на частині належної їй ділянки невідомі особи зрізують дерева, у зв'язку з чим, вона звернулася за екстреним номером телефону спеціальної інформаційної підтримки та координації поліції «102» із зверненням по даному факту. В процесі вирішення цієї ситуації в 21 березня 2022 року вона дізналася, що частина належної їй земельної ділянки в розмірі 0,034 га, кадастровий номер 4610600000:01:052-0151, належить ОСОБА_2 , котрий набув права власності на вказану земельну ділянку на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Мицак Ю.Р. 27.08.2019 року та зареєстрованого за № 661. Право власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 перейшло на підставі вищезазначеного договору від ОСОБА_3 , котрий, в свою чергу, зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування Дрогобицької міської ради Львівської області від 06.06.2019 року № 1801.
Земельну ділянку вона не відчужувала, право власності на неї не припинялось, погоджень на вилучення земельної ділянки не надавала. Спірна земельна ділянка вже одного разу відчужувалася, про що свідчать записи в Державному реєстрі нерухомого майна, а тому вона вважає, що існує реальна загроза, що дана земельна ділянка може бути відчужена відповідачем на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Вона набула права власності на вказану земельну ще в 2001 році і це підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю виданим Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області від 19.07.2001 року, отож рішення органу місцевого самоврядування Дрогобицької міської ради Львівської області від 06.06.2019 року № 1801 щодо передачі належної позивачці частини земельної ділянки у власність ОСОБА_3 є незаконним.
Земельна ділянка, яка їй належить на праві власності, вибула із володіння поза її волею як власника без її відома та її волі, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а отже вона має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України.
Даний позов нею заявлений як віндикаційний позов з врахуванням судової практики, і заявлені нею вимоги повністю відповідають способу захисту прошених її прав, а відтак її позовні вимоги підлягають до повного задоволення.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.12.2023 позовну заяву позивача було залишено без руху та надано строк, котрий не може перевищувати десяти днів з дня отримання названої ухвали, для усунення недоліків, які зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Одночасно позивачеві було роз'яснено про наслідки невиконання ним вимог вищевказаної ухвали.
28.12.2023 позивач ОСОБА_1 подала суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та долучила квитанцію про сплату судового збору, нову редакцію позовної заяви,
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справ з визначенням часу та місця проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 18.01.2024 задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Судом неодноразово призначались підготовчі судові засідання, однак з об'єктивних причин такі було відкладено.
Протокольною ухвалою суду від 29.07.2024 закрито підготовче провадження по даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, з повідомленням учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Фецяк В.Я. в судове засідання, яке було призначено на 03.12.2024 не з'явилась, в матеріалах справи є клопотання адвоката про розгляд справи без його участі та участі його довірительки, позовні вимоги підтримали та просили суд їх задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, заяв про розгляд справи у його відсутності суду не подавав.
Представник третьої особи на стороні відповідача - Дрогобицької міської ради Львівської області в судове засідання не з'явився, 03.12.2024 подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності.
Представник третьої особи на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, заяв про розгляд справи у його відсутності суду не подавав.
Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, заяв про розгляд справи у його відсутності суду не подавав.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов'язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об'єктивного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, таке право є абсолютним, виражає демократичні засади суспільства, спрямоване на всебічний захист прав людини та громадянина.
Відповідно до положень ст. 5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
За принциповими положеннями ст. 12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормами ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 0,1615 га. розташованої на території Дрогобицької міської ради Львівської області за адресою: АДРЕСА_2 , призначеної для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер не присвоювався, що підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю III-ЛВ № 080265 виданим Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області 19 липня 2001 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 виданого Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою Львівської області 12.07.2001 року за № 2760 та зареєстрованого в Книзі записів держаних актів про право приватної власності на землю за № 1224.
У березні 2023 року позивач дізналася, що на частині належної їй ділянки невідомі особи зрізують дерева, у зв'язку з чим, вона звернулася за екстреним номером телефону спеціальної інформаційної підтримки та координації поліції «102» із зверненням по даному факту.
21 березня 2022 року позивач дізналася, що частина належної їй земельної ділянки в розмірі 0,034 га., кадастровий номер 4610600000:01:052-0151, належить відповідачу ОСОБА_2 , який набув права власності на вказану земельну ділянку на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Мицак Ю.Р. 27.08.2019 року та зареєстрованого за № 661.
Право власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 перейшло на підставі вищезазначеного договору від ОСОБА_3 , який в свою чергу, зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування Дрогобицької міської ради Львівської області від 06.06.2019 року № 1801.
Судом встановлено, що позивач земельну ділянку не відчужувала, право власності на неї не припинялось, погоджень на вилучення земельної ділянки не надавала.
Частинами 1, 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до ч.2, 4 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів.
Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Відповідно до пункту 2 розділу УП Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Окрім того, згідно з пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезгаданого Закону визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом (що відбулося 01.01.2013 року), є дійсними.
Позивач ОСОБА_1 набула права власності на вказану земельну ще в 2001 році і це підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю виданим Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області від 19.07.2001 року, отож рішення органу місцевого самоврядування Дрогобицької міської ради Львівської області від 06.06.2019 року № 1801 щодо передачі належної позивачці частини земельної ділянки у власність М.Є. є незаконним.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.
Згідно ст. 1073К України основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
За змістом статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Статтею 81 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з положеннями ЗК України від 25 жовтня 2001 року, ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року, постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП (б)У від 10 листопада 1944 року «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх», Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про право громадян на купівлі та будівництво індивідуальних жилих будинків» від 26 серпня 1948 року, постанови Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року, Декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, рішення
Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 та інших нормативних актів, документами, що посвідчують право користування земельними ділянками та право власності на земельні ділянки в період з 1922 року до 01 січня 2013 року (в різний час) були: рішення виконкомів та місцевих Рад депутатів трудящих про відвід земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям; акти відводу земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям; рішення загальних зборів колгоспів, накази директорів радгоспів про надання земельних ділянок в користування; державні акти на безстрокове (вічне) користування землею; на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею; договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатацію будівель; акти тимчасового користування землею; витяги із реєстрових, земельно-шнурових та погосподарських книг місцевих рад; державні акти на право приватної власності на землю; державні акти на право власності на земельні ділянки; договори оренди землі; цивільно-правові угоди та інше. Зазначені документи мають містити інформацію про місце розташування земельної ділянки, цільове призначення, строк користування, землекористувача, підстави набуття права на земельну ділянку.
Матеріалами, за якими можливо визначити розташування земельних ділянок в натурі (на місцевості), право на які посвідчено вказаними документами, у разі відсутності їх координат, можуть бути: графічні матеріали інвентаризації земель; схеми розташування земельних ділянок; плани земельних ділянок; матеріали технічної інвентаризації, плани - проекти розміщення будівель, тощо.
За правилом ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У ч. 1 ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в Постанові від 14.09.2023 року по справі № 279/5280/18 звернув увагу, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Суд дійшов висновку, що положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
В даному випадку спірна земельна ділянка вибула із володіння поза волею власника - позивача ОСОБА_1 без її відома та її волі, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, отож позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_2 підставі ст. 388 ЦК України.
Верховний Суд дотримується позиції, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, так про це зазначено судом у Постанові від 29 серпня 2019 року по справі № 367/7450/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення в індикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та від платність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом) (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц (провадження № 61-13700св19).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Зазначене слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про касування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (п. 56), від 1 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (п. 7.36), від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (п. 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (п. 200)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) вказано, що: власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Законодавець у частині 1 статті 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Спором визнаються будь які непорозуміння між суб'єктами права і достатньою підставою для вступу у процес і набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість, що права особи порушені, оспорені чи невизнані. Наявність чи відсутність між сторонами правовідносин ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть при очевидній відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами слід визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма процесуальними правами та обов'язками.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач - це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. З цього випливає, що позовна заява подається для захисту порушених прав, а саме порушення в часі повинно існувати до відкриття провадження у справі.
В даній справі право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване саме за відповідачем ОСОБА_2 , а задоволення судом вимоги про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 , за яким воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову, призведе до ефективного захисту прав власника ОСОБА_1 та відновлення становища, яке існувало до порушення, та відповідає способу захисту передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів - із поданих позивачами доказів, не вбачається яке саме їх право порушено.
У відповідності до вимог ст. ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статей 78, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з позовною заявою до суду за наявності обставин, які встановлені судом, порушується право власності позивача, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений нею спосіб.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Жодних допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 суду не надано.
Крім цього, суд вважає, що необхідно скасувати заходи забезпечення позову у даній справі відповідно до ухвали суду від 18.01.2024.
Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачем судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду та подання заяви про забезпечення позову і підтверджуються відповідними квитанціями, слід здійснити у порядку, визначеному ст. 141 ЦПК України, та, з урахуванням позиції позивача з цього приводу, а також в силу задоволення позовних вимог, слід покласти на відповідача.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду та за подачу заяви про забезпечення позову, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 89, 95, 141, 209-211, 223,247, 258, 259, 263, 265 , 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 0034 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:052-0151, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 0,0034 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:052-0151.
Зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 0034 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:052-0151.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 2747,8 гривень за сплачений нею судовий збір.
Скасувати вжиті заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18.01.2024.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНКОПП: НОМЕР_2 ).
Третя особа на стороні відповідача: Дрогобицька міська рада Львівської області (адреса юридичної особи: 82100, Львівська області, м. Дрогобич, Площа Ринок, 1, ЄДРПОУ: 04055972).
Третя особа на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (адреса юридичної особи: 70019, м. Львів, Проспект Чорновола, 4, ЄДРПОУ6 39769942).
Третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2024.
Суддя Роман КОВАЛЬ