Справа №461/9656/24
Провадження №3/461/3535/24
23 грудня 2024 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, тимчасово непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 2 ст.187 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Згідно протоколів які надійшли на розгляд до суду, 21 жовтня 2024 року близько 23.25 год., ОСОБА_1 був відсутній за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив правила адміністративного нагляду.
Крім того, 30 жовтня 2024 року близько 22.25 год., ОСОБА_1 був відсутній за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив правила адміністративного нагляду.
Також, 04 листопада 2024 року у період часу з 10.00 год по 11.00 год, ОСОБА_1 , перебуваючи під адміністративним наглядом, без поважних причин не прибув на відмітку у Львівське районне управління поліції №1 ГУНП у Львівській області, чим порушив правила адміністративного нагляду.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема скеруванням судового виклику рекомендованою кореспонденцією та розміщенням оголошення на сайті «Судова влада». Постанова про привід не виконана.
Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. У поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до статті 129 Конституції України розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 245 КУпАП.
За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з'явилася в судове засідання, повідомлялась про дату, час і місце слухання справи, не подала суду жодних заяв чи клопотань, обізнана про наявність даного адміністративного провадження та скерування справи на розгляд до суду, постанова про привід не виконана, вважаю можливим провести розгляд справи у її відсутності.
При цьому, суд також виходить з того, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Правила, встановлені ст. 36 КУпАП, допускають розгляд одним і тим же органом справ про адміністративні правопорушення відносно особи, яка вчинила кілька адміністративних правопорушень.
Відповідно до ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 187 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме:
1) неявка за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
2) неповідомлення працівників Національної поліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста);
5) нереєстрація в органі Національної поліції.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
Статтею 245 цього ж Кодексу передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
При оцінці доказів суд керується принципом «поза розумним сумнівом», тобто доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Згідно матеріалів справи вина ОСОБА_1 підтверджується протоколами про адміністративні правопорушення серії ВАД №229952 від 18.11.2024, ВАД №229983 від 18.11.2024, ВАД №229947 від 18.11.2024, згідно яких ОСОБА_1 вину визнав та зобов'язався більше не допускати порушень адміністративного нагляду, копією ухвали Галицького районного суду від 24.09.2024 про встановлення адміністративного нагляду ОСОБА_1 , згідно якої останнього, серед іншого, зобов'язано реєструватися у ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області два рази на місяць та заборонено відлучатися з місця проживання у період часу із 22.00 год до 06.00 год., рапортами працівників поліції, довідкою про звільнення серії ЛВ № 21456.
Як наведено вище, ОСОБА_1 інкриміновано правопорушення передбачені ч. 2 ст. 187 КУпАП, тобто дії, передбачені частиною першою статті 187 КУпАП, якщо вони вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що стягнення за таке правопорушення накладено на ОСОБА_1 28.07.2023, що вбачається з відповідної постанови судді Галицького районного суду міста Львова. Інших рішень про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності до справи не долучено. У свою чергу, порушення наведені у протоколах які надійшли на розгляд до суду датовані після 21.10.2024, тобто більше ніж понад один рік після вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 187 КУпАП.
Відповідно до cт.cт.254-256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП є джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків потерпілих якщо вони є; пояснення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Саме в межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення має провадитися судовий розгляд.
З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Отже, з цього випливає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Суд виходить з того, що формальний підхід до розгляду справи є неприпустимим, а підтверджених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами фактів вчинення ОСОБА_1 інкримінованих правопорушень в ході розгляду справи не доведено та не встановлено.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 6 Конвенції також встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, враховую, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання.
Так, Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
Процес у справі про адміністративне правопорушення цілком ув'язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення.
Отже, адміністративні стягнення визначені у санкції інкримінованої особі статті мають каральний і стримуючий характер.
Водночас, розмір штрафу у даній категорії справ (справи про адміністративні правопорушення) цілком співставний з покараннями визначеними санкціями окремих статей Кримінального кодексу України.
Таким чином, адміністративне правопорушення інкриміноване ОСОБА_1 може бути віднесене до «кримінального обвинувачення», у розумінні статті 6 Конвенції, із поширенням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
Принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудній (в даному випадку особа відносно якої складено протокол) вчинив правопорушення, яке йому ставиться у провину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні (у даному випадку на особах які складали протокол), і будь який сумнів має тлумачитись на користь особи стосовно якої вирішується питання про притягнення до відповідальності.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку інспектора поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (у даному випадку представники поліції), був спростований фактами, встановленими на підставі належних та допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.
Один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини особи у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, необхідно врахувати те, що суд не може самостійно та з власної ініціативи відшукувати докази на користь обвинувачення (в даному випадку для доведення вини), оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Суд відзначає, що положення чинного законодавства, зокрема КУпАП, вказують на те, що суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення наділений повноваженнями встановлювати та перевіряти наявність вини особи виключно в межах інкримінованого правопорушення, тобто фактично в межах фабули та кваліфікації наведеної у протоколі про адміністративне правопорушення. Більше того, суд не наділений повноваженнями перекваліфікації дій особи або ж зміни суті інкримінованого правопорушення. Іншими словами, суд під час провадження у справі повинен перевірити за допомогою належних та допустимих доказів, користуючись своїми процесуальними повноваженнями, чи мало місце відповідне правопорушення та чи вчинено воно саме тією особою щодо якої складено протокол.
У даному випадку формулювання правопорушення наведене у протоколі не підтверджено належними доказами.
Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією із засад існування демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь
Частиною 1 ст. 7 КУпАП також визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи вищенаведене, оцінивши наявні у матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази у їх сукупності з урахуванням того, що усі виявлені під час провадження у справі сумніви повинні застосовуватись на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням збирати з власної ініціативи докази винуватості чи невинуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, приходжу до висновку про недоведеність наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України, тобто у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 247, 283, 284 КУпАП,
Об'єднане провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 187Кодексу України про адміністративні правопорушення №461/9656/24 (провадження 3/461/3535/24) закрити, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Стрельбицький