Дата документу 10.12.2024
Справа № 334/8283/24
Провадження № 2-а/334/102/24
10 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Бредіхіна Ю.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом про скасування постанови №4692 від 03.10.2024 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом - КУпАП) та стягнуто штраф у розмірі 17 000 грн.
В обґрунтування підстав звернення до суду позивач посилається на те, що постанова є протиправною виходячи з наступного. 27.09.2024 року позивач був зупинений на блок посту «Лавра-200».
Перевіривши документи, представники поліції повідомили ОСОБА_1 про те, що він перебуває «у розшуку за ТЦК», нібито за те. що не з'явився за повісткою, яка була надіслана на адресу його проживання.
З метою встановити причини «розшуку» з боку представників ІНФОРМАЦІЯ_2 , 03.10.2024 позивач приїхав до вказаної установи. Представник ТЦК який представився як стрілець-помічник гранатометника третього відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 солдат ОСОБА_3 , повідомив позивачу, що раніше складений відносно нього протокол невірний та склав новий за № 4692 від 03.10.2024.
Після цього позивача провели у кабінет юриста. Де юрист, без жодного розгляду справи повідомила позивачу, що відносно нього прийнято рішення в формі постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, після чого почала заповнювати протокол на комп'ютері.
Після складення документу, вона надала позивачу копію постанови № 4692 від 03.10.2024 під назвою постанова за справою про адміністративне правопорушення за ч. З ст. 210-1 КУпАП
Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав. На численні виклики не направив до суду свого представника.
Суд, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, які мають значення для вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.
Постановою № 4692 від 03.10.2024 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до суті правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові ОСОБА_1 17.09.2024 року 21.08.2024 року не з'явився за повісткою про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 в зазначений час та дату. У якості доказів вчинення зазначеного правопорушення, зокрема, вказано таке: «відповідно до трекінгу відправлень АТ «Укрпошта» повістка про виклик ОСОБА_4 була належним чином відправлена… Номер відправлення рекомендованого повідомлення 0504027192880».
Будь-яких пояснень яке відношення ОСОБА_4 має до справи ОСОБА_1 постанова не містить.
Інші докази вказані у постанові це рапорти працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Частина шоста статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника ТЦК або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби.
Під час перевірки документів уповноважений представник ТЦК або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
При цьому, в даній статті унормовано, що вимоги, зазначені у частині 6 статті 22, стосовно проведення уповноваженими представниками ТЦК фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024, згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX .
Стаття 210-1 КУпАП визначає покарання за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частина 3 вказаної статті передбачає, зокрема, накладення штрафу на громадян за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідно до встановлених процедур і довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами, зокрема перевищення швидкості.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1)
Оскільки суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
За нормами КУпАП підтвердженням наявності чи відсутності адміністративного правопорушення є докази.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду у справі № 686/16535/16-а від 17.10.2019 року та у справі № 660/575/16-а від 31.01.2018 року.
Проте, в порушення вимог вказаної статті відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій уповноважених осіб під час складання адміністративних протоколів №873-СС3 від 27.09.20224 та №4692 від 03.09.2024 та постанови про притягнення до відповідальності №4692 від 03.10.2024, то вони задоволенню не підлягають, адже така оцінка охоплюється судовим розглядом самої оскаржуваної постанови №4692 від 03.10.2024 року.
Керуючись статтями 241-246, 286 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.
Скасувати постанову №4692 від 03.10.2024 року про накладення адміністративного стягнення, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження по справі закрити
В задоволені решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін