Справа № 754/1682/24 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б.
Провадження № 22-ц/818/3184/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про позбавлення батьківських прав
12 грудня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Якимчука Михайла Миколайовича на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 червня 2024 року, по цивільній справі №754/1682/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав ,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа- Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що з 2015 року по 2019 рік перебував з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилась дочка ОСОБА_4 . Після припинення шлюбних стосунків дитина стала проживати з батьком по АДРЕСА_1 . Мати дитини не цікавиться життям, розвитком, вихованням, здоров'ям і успіхами дитини, самоусунулась від виконання покладених на неї батьківських обов'язків, не проявляє ніякого бажання чи ініціативи щодо спілкування з донькою. У січні 2023 року між подружжям було укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання, забезпечення умов її життя на участі батьків у її вихованні. Відповідачка отримала право проводити кожні вихідні з дитиною, а також проводити відпочинок і отримувати додаткові дні для зустрічі, проте жодного разу добровільно не спілкувалася з дитиною, спільно не проводила з нею час, а виключно це проходило за ініціативою позивача. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів неповнолітньої дочки позивач просив суд позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 .
Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду нотаріально засвідчену заяву про визнання позову, не заперечує проти позбавлення батьківських прав щодо малолітньої доньки, яка проживає з батьком. Позивачем в судовому засіданні надав заява відповідача ОСОБА_2 про можливість розгляду справи без її участі, оскільки вона проживає в Києві, просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , наслідки позбавлення батьківських прав їй відомі.Крім того, відповідач зазначає, що вона не заперечує проти викладених обставин справи, участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, оскільки не має можливості, проживає у шлюбі з іншим чоловіком.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Якимчук М.М. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення, новим рішенням задовольнити позов.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини про свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Вказує, що матеріалами справи доведено, що відповідачка самоусунулась від виховання своєї дитини, не піклується про неї та не проявляє будь-якого інтересу.
У висновку органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації зазначено про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважає, що матеріалами справи доведено, що спільна сторін дитина проживає з батьком, перебуває на його утриманні , а її матір, з моменту припинення у 2019 році сімейних відносин проживає окремо, участі у вихованні дитини не приймає, здоров'ям та розвитком не цікавиться, матеріально не утримує, враховуючи, що будь-яких перешкод для цього не існує.
Встановлені обставини ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків та досліджені докази в сукупності свідчать про її винну поведінку щодо невиконання батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції належним чином не врахував викладене, обставини справи, а також позицію відповідачки, яка не заперечує проти позову з підстав того, що проживає у окремій сім'ї та вона не приймала і не має наміру приймати участі у вихованні дитини, догляді, що виключає висновки про недоцільність позбавлення її батьківських прав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про судове засідання, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції своє рішення мотивував наступним.
Надані суду докази позбавлення батьківських прав, а саме характеристика навчального закладу, де навчається ОСОБА_4 , довідка первинної медико-санітарної допомоги не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків з виховання дитини.
Матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки без поважних причин , умисне і свідоме нехтування обов'язками матері.
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), має рекомендаційний характер та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку. Водночас саме на позивача покладено обов'язок доведення свідомого ухилення відповідачкою від участі у вихованні дитини.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч.6 ст.19 СК України).
Вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав, а тому суд вважає такий висновок недостатньо обґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини.
Так, органом опіки та піклування у висновку наводиться інформація навчального закладу у вигляді характеристики та довідка медичної установи про те, що батько дитини турбувався про стан здоров'я дитини на протязі трьох місяців, пояснення дитини та формальні пояснення батьків , враховується позитивна характеристика ОСОБА_1 , наявність роботи та самостійного доходу.
Разом з тим, не надано письмових доказів того, що ОСОБА_1 працює, має стабільний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи. На запит адвоката про надання характеристики за місцем проживання, ТОВ «Комфорт-Майстер» повідомило, що подібні дані у неї відсутні, зокрема на осіб, що проживають в кв. АДРЕСА_2 , порушень правил користування житловим приміщенням не зафіксовано. Подібний документ, який органом опіки та піклування наведено у висновку, не є позитивною характеристикою позивача.
Не прийнято до уваги органом опіки та піклування пояснення малолітньої ОСОБА_4 , яка повідомила, що вона спілкується з матір'ю і вони одна одній телефонують, іноді мати забирає доньку з гуртка та вони разом проводять час. При проведенні бесіди з ОСОБА_2 та написання нею заяви щодо згоди на позбавлення її батьківських прав, не витребувані навіть дані про її місце роботи, стан здоров'я та можливість забирати дитину зі школи по закінченню уроків о 12 год., як про це стверджує позивач на обґрунтування позову. За таких обставин, суд не погоджується з мотивацією комісії з питань захисту прав дитини та органу опіки та піклування , що висновок про обрання щодо ОСОБА_2 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, відповідає виключно найкращим інтересам дитини.
Доводи позивача про те, що відповідач не цікавиться життям, здоров'ям, успіхами дитини та не проявляє ініціативи щодо спілкування з нею суперечать поясненням позивача в судовому засіданні, який стверджував, що спілкування дитини з матір'ю , на думку ОСОБА_1 недостатньо, і відповідач не виконує договір щодо проведення часу з дитиною кожного тижня у вихідні дні за місцем свого проживання. За останній рік лише двічі дитина залишалася у матері. Суд враховує, що мати дитини перебуває у шлюбі і проживає з чоловіком. За умовами договору вона зобов'язана з метою уникнення морального травмування дитини, не залучати до участі у вихованні дочки сторонніх осіб до досягнення нею 14-річного віку. Аргументація позивача, що мати дитини не в повній мірі виконує батьківські обов'язки (недостатньо спілкується з дитиною, не опікується нею) необґрунтована, оскільки сам по собі факт недостатнього спілкування матері з дитиною не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Оцінивши надані суду докази, приймаючи до уваги недоведеність позовних вимог позивача суд дійшов висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не відповідатиме інтересам неповнолітньої дитини, тому позов не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі 17.02.2015 р., мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 25 квітня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
Як пояснив в судовому засіданні позивач, допитаний також за його клопотанням в якості свідка, після розлучення сторони вирішили заради інтересів дитини проживати разом і спільно виховувати дочку. У зв'язку з тим, що позивачу запропонували роботу в Києві, вони навесні 2019 р. переїхали і стали проживатися у квартирі, яка належить сестрі позивача. У березні-квітні 2020 року , відповідач виїхала на квартиру, яку орендувала, влаштувалась на роботу та припинила приділяти достатньої уваги дитині, з нею не виходила на прогулянки, іноді телефонувала та цікавиться навчанням, але розмови були короткострокові через посилання ОСОБА_2 на зайнятість на роботі або хворобу. Позивач стверджує, що відповідач не проявляла ініціативи щодо зустрічі з дитиною, навпаки, ОСОБА_1 її просив про такі побачення або телефонував , щоб відповідач забрала дитину зі школи або гуртка. Починаючи з 2023 р. , ОСОБА_2 все рідше відвідувала доньку у вихідні дні, одружилася з іншим чоловіком. Допомогу у вихованні дитини, коли позивач працює, здійснює бабуся-матір ОСОБА_1 .
Згідно з Реєстру Київської територіальної громади ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_5 зареєстровані в кв. АДРЕСА_2 з жовтня 2019 р. Відповідач ОСОБА_2 має реєстрацію у м.Харкові.
Відповідно до договору про визначення місця проживання дитни, забезпечення умов її життя та участі батьків у її вихованні, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та посвідченого 20.01.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейнік Л.О., сторони домовились про те, що дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 буде проживати з батьком, а мати має право проводити з дочкою кожного тижня вихідні дні за місцем свого проживання і за взаємною згодою додаткові дні для побачення, проводити відпочинок, за власним бажанням додатково надавати кошти на витрати, пов'язані з утриманням дитини та зобов'язана забезпечувати стабільні та гармонійні умови для життя та розвитку дитини.
На підтвердження позовних вимог позивачем додана до позову характеристика на ученицю 3 класу ліцею № 293 м.Києва ОСОБА_4 , з якої вбачається, що дитина навчається з 1 класу, має високі досягнення у навчанні.Батько дитини бере активну участь у житті класу, регулярно відвідує батьківські збори, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організує правильне проведення вільного часу. Мати ОСОБА_2 успіхами ОСОБА_6 не цікавиться, за період навчання дитини з 01.09.2021 по 26.01.2024 класний керівник бачив матір два рази.
Згідно інформації КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м.Києва від 01.04.2024, малолітня ОСОБА_4 , 2015 року народження отримує первинну медичну допомогу у лікаря-педіатра з 17.09.2019, дитина на «Д» обліку не перебуває, хронічних захворювань у неї не встановлено. З 2019 року дитину на прийом супроводжували батько, мати та бабуся. За період з кінця 2023 року по березень 2024 року про стан здоров'я дитини турбувався батько дитини.
Актом обстеження умов проживання родини від 25.03.2024, складеним спеціалістом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації спільно з фахівцями із соціальної роботи, підтверджується, що у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_4 , 2015 року народження, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , яка не зареєстрована. В квартирі чисто, охайно, наявний ремонт, є всі необхідні меблі та побутова техніка.Для виховання та розвитку дитини створені належні умови.
З протоколу бесіди головного спеціаліста Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації з дитиною випливає, що з матір'ю ОСОБА_4 спілкується. Мати телефонує і дівчина також телефонує їй, іноді мати забирає після гуртка для спільного проведення часу разом з донькою, вітає з днем народження та іноді щось купує.
26.03.2024 р. ОСОБА_2 склала заяву, що посвідчена нотаріально, про відмову від батьківських прав на дитину ОСОБА_4 , 2015 року народження.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 16.04.2024 № 102-1783 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_4 , 2015 року народження є доцільним.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює вказану відмову від прав на батьківство, оскільки сама по собі, за відсутності даних про дійсні мотиви подачі такої заяви, вона не є належним та достатнім для позбавлення батьківства. Вирішальним у дану випадку є істотна неспроможність виконувати батьківські обов'язки, внаслідок чого дитина фактично залишається без батьківської опіки та виховання, що має підтверджуватися відповідними доказами, а не лише заявами.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані кам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
В даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.
Мати проти позбавлення батьківських прав не заперечує, про що вказує нотаріально посвідчена заява та заява про визнання позовних вимог, надана до суду першої інстанції (а.с. 107,108).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц).
В даному випадку висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер, не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Посилання позивача на те, що донька проживає разом із ним та не бачиться із відповідачкою не є підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021 року (справа №466/9380/17).
Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19).
Не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав і доводи позивача про те, що відповідач належним чином не утримує дитину.
Думка дитини щодо позбавлення одного з його батьків батьківських прав не може бути єдиною підставою, яка враховується судом при вирішенні спору, оскільки така думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через свій вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї в тому числі зі сторони іншого з батьків. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 705/3040/18).
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року (справа №459/3411/18).
В даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її доньки, доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та не спростували висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Якимчука Михайла Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 23 грудня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді колегії Ю.М.Мальований
О.В.Маміна