Рівненський апеляційний суд
Іменем України
19 грудня 2024 року м. Рівне
Справа № 569/17851/24
Провадження № 11-сс/4815/377/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року про застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62024240030000469 від 17.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, ?
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року задоволено клопотання старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому, ОСОБА_7 та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 19 січня 2025 року без визначення розміру застави.
Не погодившись з рішенням слідчого судді захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, а запобіжний захід не співрозмірний з ризиками, передбаченими ст.177 КПК України, тому вона підлягає скасуванню. Вважає, що застосовуючи до підозрюваного винятковий запобіжний захід слідчий суддя виходив з необхідності запобігти спробам останнього переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, однак ймовірність настання цих ризиків є перебільшена та недоведена стороною обвинувачення. Зазначає, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне місце проживання, на даний час виявив намір продовжити військову службу, у зв'язку з чим ним (адвокатом) на адресу військових частин надіслані відповідні заяви. Просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор, будучи повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, в призначений час до суду апеляційної інстанції не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив і ніяких клопотань про відкладення розгляду не подавав, а тому, відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний суд враховуючи, що його неявка не перешкоджає проведенню розгляду, вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без участі прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного і його поведінки.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, проходячи військову службу на посаді стрільця 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 02 березня 2024 року о 17 години 00 хвилин (точніше досудовим розслідування не встановлено, однак саме в цей час виявлено його відсутність на військовій службі) самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , відправившись за місцем свого проживання у місто Костопіль Рівненської області, де проводив час на власний розсуд та обов'язки військової служби не виконував до 10 травня 2024 року, після чого прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 та заявив про себе, припинивши самовільне залишення військової частини.
20 вересня 2024 року ОСОБА_5 , у зв'язку із не встановленням місця перебування останнього, у порядку ст.ст.111, 112, ч.2 ст.135, ч.1 ст.278 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України, зокрема, вручено у спосіб, передбачений для вручення повідомлень за місцем служби (роботи) командиру військової частини НОМЕР_1 .
20 вересня 2024 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук.
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 24.09.2024 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_5 з метою приводу для розгляду у суді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підстав вказаної ухвали слідчого судді працівниками ГУНП в Рівненській області 21 листопада 2024 року розшукано та затримано ОСОБА_5 ..
Вимогами ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченимпокладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Апеляційний суд вважає, що рішення про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлене слідчим суддею з дотриманням вимог зазначених статей.
Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення, що підтверджується доказами, зібраними органом досудового розслідування, а саме: повідомленням Військової частини НОМЕР_1 від 16 квітня 2024 року, матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_1 , протоколами допитів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , матеріалами ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову на військову службу за мобілізацією ОСОБА_5 та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Також слідчим суддею враховано, що в разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Крім того, після самовільного залишення військової частини ОСОБА_5 тривалий час перебував у розшуку, що лише підтверджує наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
На думку апеляційного суду, на даному етапі досудового розслідування доведеним є й ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому підозрюється, оскільки хоч він зазначив в судовому засіданні, що має бажання повернутися на військову службу, однак не здійснив даних дій добровільно після залишення військової частини, що ставить під сумнів слова та наміри підозрюваного.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, згідно з ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Доводи захисника ОСОБА_6 про можливість звільнення підозрюваного з-під варти, оскільки наведені у клопотанні сторони обвинувачення ризики є необґрунтованими, спростовуються матеріалами судового провадження, тому не можуть бути враховані колегією суддів апеляційного суду.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчого з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, які були оцінені в сукупності та стали підставою для прийняття законного судового рішення, тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції,а відтак і для задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року про застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62024240030000469 від 17.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3