Справа № 161/15509/24 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.
Провадження № 22-ц/802/1284/24 Доповідач: Карпук А. К.
23 грудня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.
секретар Власюк О. С.
з участю: позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2024 року,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи такими обставинами.
Він перебуває в шлюбі з відповідачем з 14.06.1986 року, який зареєстрований Рокинівською селищною радою Луцького району, актовий запис № 4.
Вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини припинені, шлюб існує формально.
Просив суд розірвати шлюб, зареєстрований 14.06.1986 року, між ним та відповідачем ОСОБА_2 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2024 року позов задоволено.
Постановлено шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований 14.06.1986 року, Рокинівською селищною радою Луцького району, актовий запис № 4 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить його в цій частині скасувати.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ( ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши позивача та відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
При розгляді справи судом встановлено, що позивачем у позовній заяві заявлена одна вимога немайнового характеру про розірвання шлюбу, яка оплачена судовим збором в сумі 1211,20 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції стягнув судові витрати в розмірі 1211,20 грн. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України).
При ухваленні рішення суд повинен розподілити судові витрати у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, які у випадку задоволення вимог про розірвання шлюбу, що можуть бути розглянуті виключно у судовому порядку, повинні нести обидві сторони, так як вимоги є взаємозадоволеними, зокрема при визнанні відповідачем позову.
За правилами частин 1, 2, 10 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно частини 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, законом передбачено можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі визнання позову відповідачем у разі, якщо відпоідач подав відповідну заяву про визнання позову до початку розгляду справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 06 вересня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 14.10.2024 о 10год. 30 хв.
Згідно з частинами 1, 2 статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що її розгляд був призначений в судовому засіданні 14.10.2024 .
До відкриття першого судового засідання відповідач заяви про визнання позову не подавала. У заяві від 09 жовтня 2024 року відпоідачка лише просила відкласти розгляд справи на іншу дату.
Перше судове засідання в цій справі було відкрито 14.10.2024, що підтверджується протоколом судового засідання. У зв"язку із неявкою сторін судове засідання відкладено на 31.10.2024, о 10 год. 20хв.
Відповідно до протоколу судового засідання 31.10.2024, відповідач, до початку судового засідання, подала заяву про слухання справи у її відсутності, позовні вимоги визнала.
Отже визнання позову відповідачем відбулося після закриття першого судового засідання.
Тому розглядаючи справу по суті та задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції правомірно вирішив питання про розподіл судових витрат відповідно до приписів статті 141 ЦПК Укрїіни, стягнувши з відповідача сплачений позивачем розмір судового збору.
Необхідно зазначити, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору, проте відповідач не належить до жодної із категорій, а тому при розподілі судових витрат суд першої інстанції не порушив вимог закону.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд вирішуючи питання про стягнення з відповідачки судового збору вийшов за межі позовних вимог, є помилковими, оскільки питання розподілу судових витрат не охоплюється поняттям предмету спору та підлягає вирішенню судом відповідно до положень саттті 141, пункут 2 частини пятої статті 265 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, тому підстав для його скасування в цій частині не вбачається. Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
В іншій частині судове рішення не оскаржене, а тому не є предметом апеляційного перегляду.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2024 року в даній справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.
Головуючий
Судді: