Справа № 697/2427/24
Провадження № 2/697/881/2024
23 грудня 2024 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі головуючого судді Сивухіна Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ Споживчий центр») звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 03.10.2023 укладено кредитний договір № 03.10.2023-100001847. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит в розмірі 13000 грн. строком на 28 дні. Позивач свої зобов'язання з договором виконав, натомість відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 30.10.2024 утворилась заборгованість в розмірі 18590,06 грн, що складається з:
- заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13000 грн;
- по процентах в розмірі 3640,06 грн;
- по комісії 1950 грн.
Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 03.10.2023-100001847 від 03.10.2023 у розмірі 18590,06 грн та понесені судові витрати.
Ухвалою судді від 06.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач належним чином повідомлена про розгляд справи, 08.11.2024 нею отримано позовну заяву з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.48). Відзив на позов не подано.
Суд, вивчивши матеріали справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 03.10.2023 було укладено Кредитний договір № 03.10.2023-100001847, який складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 03.10.2023, паспорту споживчого кредиту та Заявки від 03.10.2023, які підписано шляхом застосування цифрового власноручного підпису позичальника та одноразового ідентифікатора Н724.
Сторони уклали Договір на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 03.10.2023; сума кредиту - 13000 грн.; строк, на який надається кредит - 28 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 30.10.2023; первинний період користування Кредитом - 14 днів з дня його надання; черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15% та дорівнює 1950 грн (а.с.32-34).
Відповідно до умов кредитного договору реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику - 4441-11хх-хххх-2780.
Відповідач була ознайомлена з інформацією про обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором № 03.10.2023-100001847 від 03.10.2023, яку підписано одноразовим ідентифікатором Н724 (а.с.20).
На виконання умов Договору, позивачем ТОВ «Споживчий центр» перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 13000 грн., що підтверджується квитанцією «LiqPay» АТ КБ «ПриватБанк» № 2373820911 від 03.10.2023. Отримувач: картка/рахунок - НОМЕР_1 (а.с.38).
В порушення умов Договору, ОСОБА_1 у строк кредитування грошові кошти не повернула, внаслідок чого, як вбачається із Довідки про стан заборгованості за кредитним договором № 03.10.2023-100001847 від 03.10.2023 у останньої перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 18590,06 грн., з яких:
- основний борг складає 13000 грн.,
- заборгованість по відсотках складає 3640,06 грн;
- комісія складає 1950 грн (а.с.14).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами, визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Так, судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір ОСОБА_1 підписала шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Н724, який надіслано відповідачу на її фінансовий номер та підписано 03.10.2023. Відповідач на веб-сайті позивача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді CMC-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Відповідач була повністю ознайомлена з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.
З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій ОСОБА_1 кредитний договір не міг бути укладений сторонами, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Вищезазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20.
Додатки до кредитного договору містять персональні дані відповідача, зокрема її номер мобільного телефону, електронну адресу, адресу проживання, а також номер банківського рахунку, на який було перераховано кошти (а.с.32,33).
Ураховуючи викладені обставини, суд вважає, що кредитний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні договору сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст.11 ЦК України виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
За змістом ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 ЦПК України, статтею 36 ГПК України та статтею 79 КАС України. Отже, подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Суд також звертає увагу і на те, що жодних доказів звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій або неправомірного використання його особистих даних при укладенні кредитного договору суду не надано. Вимог щодо визнання кредитного договору чи окремих його умов недійсним відповідач не заявив, виписки з власного банківського рахунку, на спростування отримання кредитних коштів від позивача не надав, клопотань щодо її витребування не заявив.
Таким чином, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не спростовано обставини щодо факту укладення відповідачем зі сторони позичальника кредитного договору, факту належності йому платіжної картки, номер якої вказано у договорі, та факту отримання в межах договору кредитних коштів в розмірі 13000 грн від ТОВ «Споживчий центр», за квитанцією «LiqPay» АТ КБ «ПриватБанк» № 2373820911 від 03.10.2023 (а.с.38).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 610 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Щодо позовної вимоги про комісії по кредиту, судом встановлено наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Згідно з частинами 1,2,5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №766/8096/20, встановивши в кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 2,4 % від суми кредиту щомісячно, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, та розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи, зокрема розмір кредиту та процентів, вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови підпункту «б» пункту 1 кредитного договору щодо сплати позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредиту є несправедливими.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути проінформований про строки і суми належних платежів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 вирішувала питання (а) чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування»; (б) чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала на те, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з пунктом 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :«згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Таким чином, як зазначалося вище, згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
Разом з тим, п.9 Заявки на отримання кредиту від 03.10.2023 передбачено сплату позичальником комісії, пов'язану з наданням кредиту - 15% від кредиту, що становить 1950 грн. та яка відповідно нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, а тому враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення комісії по кредиту у розмірі 1950 грн.
Відповідно до ст. 12 ч. 3, 4, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За вказаних обставин суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підтверджені відповідними доказами, які досліджені судом в судовому засіданні, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 16640,06 грн., з яких:
- основний борг складає 13000 грн.,
- заборгованість по відсотках складає 3640,06 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що під час розгляду справи в суді позивачем понесені витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду в сумі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00019143 від 30.10.2024 (а.с.1).
Оскільки вимоги позивача задоволено частково, а саме на 89,51%, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 89,51% від понесених судових витрат зі сплати судового збору, а саме у розмірі 2168,29 грн.
Керуючись ст.ст. 76, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №03.10.2023-100001847 від 03.10.2023 у розмірі 16640,06 грн.
У решті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судові витрати понесені на сплату судового збору у розмірі 2168,29 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено 23.12.2024.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м Київ, вул. Саксаганського, 133-а, код ЄДРПОУ 37356833).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Г. С. Сивухін