Справа № 201/14591/24
Провадження № 1-кп/201/1092/2024
11 грудня 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024042130000099 від 05.11.2024 року, по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, маючого на утриманні малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, в посаді - курсанта 3 навчального взводу 2 навчальної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_6
обвинувачений ОСОБА_3
1.Обставини, які встановлені судом
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 467 від 23.10.2024 року, військовослужбовця призваного під час мобілізації, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду курсанта 3 навчального взводу 2 навчальної роти військової частини НОМЕР_1 .
Будучи військовослужбовцем, обізнаним з порядком зберігання, використання та носіння вогнепальної зброї відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_3 зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і холощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 № 622, зберігання бойових припасів здійснюється відповідно до дозвільної системи, яка є особливим порядком виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
Відповідно до положень додатку № 1 затвердженого п. 1 постанови Верховної Ради України від 07.06.1992 № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна», п. п. 1-4, 9, 15 Положення по дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, п. п. 2.8, 8.1, 8.2, 8.9 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 № 622, зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), вибухові речовини й засоби вибуху не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача, чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів здійснюється на підставі передбачених законом дозволів.
Пунктами 5, 6, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами», визначено, що під бойовими припасами визнаються патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами», визначено, що незаконне носіння холодної зброї є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
Незважаючи на це, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , будучи обізнаним з діючим законодавством щодо заборони зберігання, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, діючи з прямим умислом, цілком усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, всупереч зазначених вимог законодавства, вчинив злочин проти громадської безпеки за наступних обставин.
Так ОСОБА_3 , проходячи військову службу під час мобілізації, відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», на посаді курсанта 3 навчального взводу 2 навчальної роти військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, був зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, в порушення Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 за № 576, та Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України №622 від 21 серпня 1998 року, у невстановлені дату та часі, але не пізніше 05 листопада 2024 року, проходячи біля сміттєвого баку, розташованого по поблизу будинку №5 по вулиці Котляревського в м. Дніпрі, побачив паперову коробку з кольоровим зображенням автомагнітоли з написом «KENWOOD», відкривши яку побачив металевий предмет сферичної форми, зовнішня поверхня якого вкрита барвником зеленого кольору з маркуванням «РГО 80-24-89» нанесеним барвником чорного кольору, який визначив для себе як вибухову речовину, та предмет циліндричної форми з полімерного матеріалу білого кольору, з рельєфно-поглиненим маркуванням «УДЗ С-1-89», який визначив для себе як вибуховий пристрій, а разом - складовими частинами гранати «РГН», в момент чого в нього раптово виник прямий злочинний умисел, направлений на придбання, носіння та зберігання вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, реалізуючи який, ОСОБА_3 , залишив знайдену ним коробку з предметами при собі, тим самим придбав шляхом привласнення вибухову речовину та вибуховий пристрій без передбаченого законом дозволу, які того ж дня, транспортуючи безпосередньо при собі, переніс вказану коробку з вмістимим до обраного ним місця зберігання - багажного відділення належного йому з колишньою дружиною на праві спільної сумісної власності автомобіля марки «Chery QQ», з реєстраційним номером НОМЕР_2 , де і залишив, тим самим вчинив придбання, носіння та зберігання вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
В подальшому, 05 листопада 2024 року, в період часу з 21 годин 10 хвилин по 21 годину 41 хвилин, в ході проведення обшуку транспортного засобу - автомобіля марки «Chery QQ» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , за адресою: м. Дніпро, проспект Науки (Гагаріна) 143, в багажному відділенні виявлено та вилучено конструктивно оформлений заряд вибухової речовини, а саме споряджений корпусом ручної, осколкової, наступальної гранати РГН промислового виготовлення, який відноситься до категорії вибухових речовин та запал типу «УДЗ», який відноситься до категорії вибухових пристроїв промислового виготовлення, та в споряджені з корпусом ручної, осколкової, наступальної гранати РГН утворюють гранату «РГН» та придатні для здійснення вибуху, які останній придбав, носив та зберігав, без передбаченого законом дозволу.
Дії солдата ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України - придбання, носіння та зберігання вибухових речовин та вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу.
2.Позиція обвинуваченого
ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочину повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, просив суд суворо не карати.
3. Докази, які досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачений не заперечував.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позицій немає.
Сторонам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого і дослідив документи, які характеризують її особу.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
4.Висновок суду про винуватість обвинуваченого
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, повністю та об'єктивно доведена.
Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , які полягають у придбанні, носінні та зберіганні вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, вірно.
5.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним у розумінні ст. 19 КК України.
При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Призначаючи покарання суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії тяжкого злочину.
Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, не встановлено.
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного ним злочину, його соціальне та матеріальне становище, стан здоров'я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога і психіатра, рівень культури та освіти, соціально-психологічні риси, вчинення злочину вперше.
У відповідності з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого (тяжкі наслідки не настали), даних про особу обвинуваченого, який має середню освіту, на утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, за місцем служби характеризується позитивно, свою вину визнав повністю, критично ставиться до скоєного і бажає продовжувати проходження військової служби та здійснювати захист Вітчизни, вчинив злочин вперше, разом з обставинами, які пом'якшують покарання, дає суду підстави при призначенні покарання застосувати ст. 69 КК України та перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст. 263 КК України та призначити покарання у виді арешту з відбуванням покарання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 60 КК України, на гауптвахті.
Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для його виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення цілей покарання, передбачених ч. 2 ст. 50 КК України.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
6.Вирішення питання про долю речових доказів
Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку, передбаченому статтею 100 КПК України.
7.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Запобіжний захід обвинуваченому не застосовувався. Разом з ти судом встановлено, що ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину, що підтверджується довідкою № 1803/4609 від 14.11.2024, а тому з огляду на призначене йому покарання та враховуючи ризик ухилення його від відбування покарання, ОСОБА_3 слід взяти під варту в залі суду.
Розмір витрат на залучення експертів при проведенні експертиз під час досудового розслідування становить 3183,60 грн, з яких:
- судова вибухово-технічна експертиза, оформлена висновком судового експерта №СЕ-19/104-24/45150-ВТХ від 12.11.2024 - 1591, 80 гривень.
- судова дактилоскопічна експертиза, оформлена висновком судового експерта №СЕ-19/104-24/45199-Д від 08.11.2024 - 1591, 80 гривень.
Вказані витрати підлягають стягненню з засудженого.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України - у виді арешту з відбуванням покарання на гауптвахті Військової служби правопорядку строком на 4 (чотири) місяці.
ОСОБА_3 взяти під варту в залі суду негайно і з цього моменту обчислювати строк відбуття покарання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави (КБК 24060300) витрати за проведення судових експертиз в сумі 3183,60 грн.
Цивільний позов не заявлений.
Речові докази: дві липкі стрічки зі слідами рук - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 349 КПК України.
Суддя ОСОБА_1