Справа № 932/8373/21
Провадження № 2/932/612/24
25 липня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
за участю секретаря - Рошошка Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним, -
11.10.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 з позовом про визнання договору дарування недійсним, зазначивши у позові третьою особою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілію Вячеславівну.
В обгрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на те, що він проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Він набув право власності на квартиру за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності б/н 27.11.2003 року, яке видано ВАТ «Дніпроспецбуд», дата прийняття рішення про державну реєстрацію від 27.01.2004, реєстраційний номер 4510263. 03.10.2009 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , у 2013 році він склав заповіт на користь своєї дружини ОСОБА_4 , у якому заповів їй належну йому квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , копія заповіту не зберіглась, оскільки була викрадена відповідачем. Позивач вказує на те, що він є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААВ № 126179 від 04.06.2021 року. Згідно огляду невропатолога, який проведено для Медико-соціальної експертної комісії він був під наглядом невропатолога, починаючи з 2008 року з приводу судомних нападів на тлі зловживання алкоголем, а з 2013 року почали турбувати слабкість і оніміння у нижніх кінцівках та порушення ходи. Пройшовши огляд на МСЕК, йому встановили діагноз: дисметаболічна енцефалополінейропатія, він був визнаний інвалідом ІІ групи; за останні 7 років його стан здоров'я погіршився, лікарем встановлено діагноз: дисметаболічна полінейропатія кінцівок у вигляді вираженого тетрапарезу, з різким порушенням функцій руху кінцівок, порушення функцій тазових органів за типом нетримання сечі; енцефалопатія складного генезу (дисметаболічна, атеросклеротична, гіпертонічна) у вигляді моторної афазії, зниження когнітивних функцій (пам'яті, уваги, інтелекту), судомними нападати (в анамнезі).
Позивач у позові зазначає, що у нього з відповідачем були складні стосунки, відповідач являється його сином, він народився після коротких його відносин з матір'ю відповідача, але це не вплинуло на його ставлення до відповідача і коли йому знадобилась реєстрація місця проживання для отримання паспорту громадянина України у шістнадцятирічному віці, тобто у 2011 році, відповідач прийшов до нього - позивача і попросив зареєструвати його у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , але головною умовою надання згоди було те, що після настання повноліття відповідач буде надавати кошти для сплати частини комунальних послуг, бо через те, що відповідач прописаний у квартирі, йому - позивачу та його дружині не буде надаватися субсидія, а двох пенсій не вистачатиме для покриття комунальних послуг у повному обсязі. Відповідач обіцяв сплачувати комунальні послуги та надавати матеріальну допомогу хворому батьку, але ніяких грошових коштів не надавав та по теперішній час не надає. Він - позивач та його дружина багато разів просили відповідача або сплачувати частину комунальних платежів, або виписатися з квартири, на що кожен раз отримували відмову у виписці і обіцянки зі сплати комунальних послуг. Тоді 10.04.2018 року він - позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська він 10.06.2019 року по справі № 200/6440/18, провадження № 2/200/2444/18, відповідача було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Навіть після набрання вказаним рішенням законної сили він не знімав з реєстрації відповідача, бо той часто приходив до нього додому і знову обіцяв сплачувати комунальні послуги та благав не позбавляти його місця реєстрації. На даний час у спірній квартирі через заборгованість відсутній газ, є заборгованість за теплопостачання та за платежі з утримання прибудинкової території, це саме ті платежі, які пенсіонерам без субсидії важко сплачувати самостійно, за світло та теплопостачання за лічильниками справно сплачує його - позивача дружина.
Позивач також у позові зазначає, що 07.08.2019 року після того, як відповідач втратив право користування житловим приміщенням за рішенням суду, він прийшов до нього додому, на той час у нього були ключі від квартири і викрав документи, що підтверджують право власності на його квартиру, його - позивача паспорт і свідоцтво про шлюб, коли його дружини ОСОБА_4 не було вдома, а він - позивач був вдома, прикутий до ліжка та самостійно не пересувався, має дефект мови та інтелектуальні вади. 08.08.2019 року йому-позивачу та його дружині стало відомо про викрадення документів, його дружина написала заяву до Шевченківського районного відділу поліції про викрадення документів, що підтверджується талоном № 28 від 08.08.2019 року, реєстраційний номер 33122 в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. 12.08.2019 року внаслідок бездіяльності поліції його - позивача дружиною було написано скаргу до Дніпропетровської міської прокуратури №2 Дніпропетровської області. Як згодом стало відомо, 08.08.2019 року після викрадення документів відповідач дочекався коли його - позивача дружини не буде вдома, прийшов до нього додому з приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., він пам'ятає, що до нього приходив син з якоюсь жінкою (нотаріус) і просив щось підписати, який саме документ він підписав, він не знає, він стверджує і впевнений, що квартира знаходиться у його приватній особистій власності і нікому він її не передавав. Він не мав змоги розібратися в суттєвих умовах договору, оскільки через хворобу страждає на зниження уваги і інтелекту. Коли його дружина дізналась, що приходив нотаріус, вона почала задавати йому питання, але він не зміг пояснити які документи він підписав, іноді казав, що нічого не підписував. Через розумову і мовну вади він - позивач не міг всебічно пояснити своїй дружині які документи він підписав, дружина стала задавати питання відповідачу, той її заспокоїв, сказавши, що поки вони - позивач та його дружина ОСОБА_4 живі, квартира знаходиться у їх власності і ніхто їх не вижене. У період з серпня 2019 по червень 2021 року відповідач дуже зрідка його - позивача навідував, не надавав матеріальну допомогу і не сплачував комунальні платежі, від дружини відповідача стало відомо, що він проходить лікування від наркотичної залежності у Центрі психологічної допомоги «Наша справа», що розташований за адресою м.Дніпро, вул. Прибрежна, буд.50, з якого саме періоду він вживає наркотичні засобі невідомо. Також йому - позивачу стало відомо, що у період з 2020 по 2021 роки відповідач неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за керування автомобілем у стані наркотичного сп'яніння.
Також у позовній заяві зазначено, що у січні 2021 року позивач зламав тазову кістку, що спричинило для нього значний стрес та в подальшому привело до загострення його основної хвороби, в наслідок чого він втратив опорно-рухову функцію і з того часу не може самостійно пересуватися і прикутий до ліжка. У червні 2021 року відповідач почав приходити додому до нього - позивача і погрожувати їх виселити з квартири, вказуючи на те, що він є власником квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Його дружина почала дізнаватись про деталі, щоб розібратись, чому відповідач вважає себе власником житла, для чого вона спочатку звернулась за правовою допомогою, звідки її направили до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, де вона дізналась, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, реєстр №1534, виданий 08.08.2019 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. Таким чином він - позивач та його дружина дізнались 20.07.2021 року, що 08.08.2019 року він начебто подарував відповідачу квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . 04.08.2021 він звернувся з письмовою заявою до приватного нотаріуса Кокосадзе Л.В., яку направив листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, для ознайомлення з договором дарування від 08.08.2019 року за реєстром № 1534, на що отримав відповідь про необхідність особисто звернутись до нотаріуса. 15.09.2021 року його - позивача адвокат звернулась до приватного нотаріуса Кокосадзе Л.В. для отримання копії вказаного договору, на що отримала відмову в отриманні документів з посилання на неналежно оформлену довіреність на представництво його інтересів. 29.09.2021 року його дружина в присутності його адвоката звернулись до офіса нотаріуса для отримання копії вказаного договору, де їй було надано для ознайомлення вказаний договір дарування, проте було відмовлено в отриманні його копії.
Як вказує у позові позивач, даний договір не відповідає його внутрішній волі, у нього не було на меті укладати договір дарування квартири, спірна квартира є його і його дружини єдиним житлом, він не мав наміру передавати квартиру в дар; після укладення договору дарування він продовжує проживати у спірній квартирі, відповідач не вживає заходів з прийняття спірної квартири у фактичне володіння та не взяв на себе тягар по її утриманню, сплаті комунальних платежів. Після укладання договору дарування його дружина продовжує самостійно утримувати квартиру та доглядати за ним - позивачем, сплачувати за житлово-комунальні послуги; за станом здоров'я та віком він потребує допомоги та піклування, передача квартири фактичному власнику не відбулася, ключі відповідачу не передані, квартиру відповідачу також передано не було, він продовжує проживати в квартирі з дружиною, він не мав наміру відчужувати належну йому квартиру на користь сина ані на час укладання вищевказаного правочину від 08.08.2019, ані на теперішній час. Позивач зазначає, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором, оскільки через наявні у нього вади зору, слуху та розумової діяльності з об'єктивних причин не міг правильно сприйняти умови договору дарування, тому звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним.
Посилаючись на зазначене, позивач просить суд визнати недійсним договір дарування від 08.08.2019 року за реєстром № 1534, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною; скасувати реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , від 08.08.2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1890299912101.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021 року для розгляду даної справи визначена суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцева Т.О.
Ухвалою суду від 10.11.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 16.02.2023 року витребувано від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. засвідчену копію договору дарування від 08.08.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого за реєстровим № 1534, та засвідчені копію документів, на підставі яких укладено вказаний договір.
21.06.2023 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від відповідача ОСОБА_2 через його представника - адвоката Данілова Д.І. надійшов Відзив на позовну заяву, в якій відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що всі доводи позивача надумані, не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами, позивач договір дарування уклав добровільно, при повному розумінні значення своїх дій та зазначив, що 08.08.2019 між ОСОБА_2 та його батьком ОСОБА_1 було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_2 набув право власності на вказане майно, договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., зареєстрований за № 1067. Це було особисте рішення позивача, який, повністю розуміючи правову природу правочину, вирішив зробити дарунок своєму синові, при цьому укладення правочину відбувалось вільно та без будь-яких зобов'язань з боку відповідача на користь позивача. Позивач ані на день укладення договору дарування, ані на сьогоднішній день не був судом визнаний недієздатним або обмежено дієздатним, а тому мав необхідний обсяг дієздатності для укладення такого правочину. Приватним нотаріусом дотримано процедуру посвідчення договору дарування, перевірено цивільну дієздатність позивача та чи відповідає вказаний правочин вільному волевиявленню сторін, та роз'яснено позивачу наслідки цього правочину, що підтверджується змістом договору дарування, відповідно до якого: дарувальник та обдаровуваний у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної зі сторін; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі; договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними, та умов, які є обов'язковими, ними прочитаний, кожному зрозумілий і кожним схвалений; дарувальник стверджує, що перепланування і переобладнання у вищевказаній квартирі не здійснювалися, вищевказана нерухомість, знаходиться у технічному стані придатному для використання за призначенням. Дарувальник розуміє, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому він не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру; дарувальник та обдаровуваний стверджують, що зміст цього договору, а також зміст зазначених у пункті 13 договору статей Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез'ясованими для них, немає. Також в Договорі дарування зазначено, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 відчужуваної квартири перевірено. Отже, вбачається, що оспорюваний договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально, підписаний сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов цих договорів, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що було першочергово було встановлено приватним нотаріусом; своїми підписами на договорі сторони підтвердили, що договір відповідає їх дійсним намірам, укладений без застосування обману, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву посилається на те, що як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що у нього не було на меті укладати договір дарування квартири, спірна квартира є єдиним житлом позивача і його дружини, після укладення договору дарування він продовжує в ній проживати, вони не мають іншого приміщення для проживання, а у разі передачі квартири в дар їм не було б де проживати, тобто позивач не мав наміру передавати квартиру у дар відповідачу, позивач стверджує, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором, оскільки через наявні в нього вади зору, слуху та розумової діяльності з об'єктивних причин не міг правильно сприймати умови договору дарування. Відповідач вважає, що жодних доказів, що мала місце саме помилка позивачем надано не було, посилання в позовній заяві про те, що він є інвалідом 2 групи, а також на наявність хвороб, які начебто вплинули на його здатність правильно усвідомлювати значення своїх дій під час укладення договору дарування, що на його думку доводить наявність підстав для визнання договору дарування недійсним, вважає безпідставними та необґрунтованими. Вважає необгрунтованими посилання позивача на те, що він хворіє на енцефалопатію складного генезісу, у вигляді моторної афазії, на підтвердження чого була надана копія огляду у невропатолога від 08.04.2021, оскільки вказаний документ не може належним і допустимим доказом наявності обставин, через які відбулося неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочин, оскільки огляд позивача у невропатолога був проведений практично через два роки після укладення спірного договору, хвороби, які були виявлені в день медичного обстеження 08.04.2021, були зафіксовані після укладення договору дарування від 08.08.2019; відсутні докази того, що позивач мав будь-які захворювання (у тому числі енцефалопатію складного генезісу) на день укладення спірного договору дарування, які могли б впливати на його здатність усвідомлювати значення своїх дій; з матеріалів справи не випливає жодних інших підтверджень, які могли б свідчити про наявність хвороби у позивача на момент укладення спірного договору дарування і її вплив на його здатність розуміти фактичні обставини правочину та значення своїх дій. Вказує, що теж саме стосуються і посилання позивача на те, що він є інвалідом 2 групи, вказану групу інвалідності позивачу було присвоєно лише 04.06.2021, тобто через два роки коли було укладено оспорюваний правочин, таким чином позивач посилається на медичні документи, складені по результатам медичного обстеження стану його здоров'я, який було проведено в середині 2021, тобто через два роки після укладення договору дарування. Зазначає, що жоден з наданих документів не зазначає, що позивач втратив здатність усвідомлювати значення своїх дій та більше того, не містять жодної інформації про стан здоров'я позивача станом на день укладення договору дарування, як і не містять жодної інформації про те, що позивач втратив здатність правильно усвідомлювати значення свої дій на день укладення договору дарування; надані разом з позовною заявою докази спростовують твердження про нездатність позивача правильно усвідомлювати значення своїх дій внаслідок існуючих захворювань. Так, до позовної заяви були додані копія нотаріально посвідченої Довіреності від 08.07.2021, виданої позивачем на ім'я ОСОБА_4 , а також копія Довіреності від 19.08.2021, видана позивачем на ім'я адвоката Суп Ольги Василівни, в яких вказано про те, що приватним нотаріусом цивільну дієздатність позивача перевірено та те, що позивач, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно вільного волевиявлення, уповноважує адвоката Суп Ольгу Василівну представляти його інтереси. Такі докази свідчать про те, що позивач, незважаючи на виявлені захворювання під час огляду 08.04.2021 року, мав здатність усвідомлювати значення своїх дій, факт того, що він уповноважив двох осіб ( ОСОБА_4 і адвоката Суп Ольгу Василівну) представляти його інтереси, свідчить про те, що у осіб, які посвідчували довіреності, жодних сумнівів в його цивільній дієздатності не виникало. Представник відповідача також зазначає про те, що виникає певне суперечливе враження, оскільки з одного боку, позивач стверджує, що під час укладення договору дарування він неправильно усвідомлював значення своїх дій через існуючі захворювання, проте, з іншого боку, при видачі довіреностей, що відбулося пізніше, він виявив повне усвідомлення значення своїх дій та свободу волевиявлення, що викликає сумніви щодо правдивості тверджень позивача, оскільки, якщо насправді внаслідок захворювань він був нездатний усвідомлювати значення своїх дій, то чому ж він, в подальшому, зміг свідомо та розсудливо видати довіреності на третіх осіб. Таким чином, підстави для прийняття тверджень позивача про його нездатність усвідомлювати значення своїх дій в контексті укладення спірного договору дарування здаються сумнівними.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вважає, що позивачем не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування позивач помилився стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки їх укладення, і цього не спростовано стороною позивача. До укладення договору дарування нотаріусом було попередньо ознайомлено позивача з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин, що підтверджується змістом оспорюваного договору, підписаного останньою; встановлено дієздатність позивача, про що прямо зазначено в договорі дарування, відсутні докази наявності хвороб станом на день укладення договору дарування, через які позивач не мін правильно сприймати значення своїх дій. Також представник відповідача вказує на безпідставність тверджень позивача про те, що у нього не було наміру дарувати квартиру, оскільки вона є єдиним його житлом, що він продовжує в ній проживати, а відповідач не вживає заходів з прийняття квартири у власність. Вважав, що позовна заява не містить посилань, стосовно яких саме обставин, які мають істотне значення, помилився позивач, зважаючи на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, зазначив, що позовна заява позивача містить лише загалі формулювання про помилку, якої допустився позивач під час укладання договору дарування; зазначає, що позов не містить посилань або конкретних згадок, стосовно яких саме істотних обставин позивач зробив помилку у правочині, тобто не зазначено, чи була помилка пов'язана з природою самого правочину, наприклад, з його сутністю або правовими наслідками чи з правами та обов'язками сторін. Вказав також про те, що відповідач прийняв дарунок, отримавши оригінал договору дарування, що відповідає положенням ч. 4 ст. 744 ЦК України та п. 12 договору дарування, відповідач проживає в спірній квартирі від самого народження та постійно мав ключі від неї, він був зареєстрований у квартирі ще в 2006 році; відповідач від дня укладення договору дарування жодного разу не чинив перешкод позивачу у можливості користування квартирою та не вчиняв дій з виселення після укладення договору дарування, що свідчить про відсутність його порушених прав; після укладення оспорюваного договору відповідач у визначений законом спосіб зареєстрував право власності на квартиру, як власник з моменту набуття такого права, несе всі витрати по утриманню, що підтверджується копіями квитанцій. В подальшому у додатково поданій заяві зазначив, що відповідно до отриманої інформації дружина позивача має у власності інше, відмінене від спірного, житло.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_4 .
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.03.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. В подальшому у поданій суду 25.07.2024 року заяві представник позивача наполягала на задоволення позовних вимог, просила судове засідання провести без фіксування технічними засобами.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на підстави, викладені у Відзиві на позов та в поясненнях. В подальшому у поданій суду 25.07.2024 році заяві просив розгляд справи провести у його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував, просив залишити позов без задоволення.
В судовому засіданні третя особа ОСОБА_4 вважала позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. В подальшому у поданій суду 25.07.2024 року заяві ОСОБА_4 наполягала на задоволення позовних вимог, просила судове засідання провести без фіксування технічними засобами.
В судове засідання третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вислухавши представників позивача та відповідача, третю особу, ознайомившись з матеріалами справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч.1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України, передбачено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Як встановлено в судовому засіданні, про що зазначено у позові та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , у житловому будинку літ. А-5 квартира №9 , яка складається з: 1-коридор, 2-санвузол, 3-кухня, 4,5 - житлові кімнати, 6-кладова, І-балкон, житловою площею 28,2 кв.м., загальною площею 43,2 кв.м. Ралом з позивачем в квартирі за вказаною адресою проживає його дружина ОСОБА_4 .
Право приватної власності на квартиру за вищевказаною адресою було набуто ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ВАТ «Дніпроспецбуд» 27.11.2003 року згідно з розпорядження №П-378, зареєстрованого а електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ», дата прийняття рішення про державну реєстрацію від 27.01.2004, реєстраційний номер 4510263.
Встановлено, що відповідач у даній справі - ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , відповідно до матеріалів справи він також зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.06.2019 року, ухваленим у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .
Вбачається, що 08.08.2019 між ОСОБА_2 та його батьком ОСОБА_1 було укладено Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_2 набув право власності на вказане нерухоме майно. Даний Договір дарування квартири посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., зареєстрований за № 1067. На підставі вказаного Договору дарування ОСОБА_2 було зареєстровано за собою право власності на вказану квартиру.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 та в судовому засіданні його представник в обгрунтування позовних вимог, заявлених у даній цивільній справі, посилались на те, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . 03.10.2009 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , у 2013 році він склав заповіт на її користь, у якому заповів їй належну йому квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . На підтвердження свого незадовільного стану здоров'я позивач надав суду довідку МСЕК серії 12 ААВ № 126179 від 04.06.2021 року, з якої вбачається наявність у нього інвалідності ІІ групи. Згідно огляду невропатолога, який проведено для Медико-соціальної експертної комісії, ОСОБА_1 був під наглядом невропатолога, починаючи з 2008 року, з приводу судомних нападів на тлі зловживання алкоголем, а з 2013 року його почали турбувати слабкість і оніміння у нижніх кінцівках та порушення ходи. Позивач зазначає, що після проходження огляду на МСЕК, йому встановили діагноз: дисметаболічна енцефалополінейропатія, він був визнаний інвалідом ІІ групи; за останні 7 років його стан здоров'я погіршився, лікарем встановлено діагноз: дисметаболічна полінейропатія кінцівок у вигляді вираженого тетрапарезу, з різким порушенням функцій руху кінцівок, порушення функцій тазових органів за типом нетримання сечі; енцефалопатія складного генезу (дисметаболічна, атеросклеротична, гіпертонічна) у вигляді моторної афазії, зниження когнітивних функцій (пам'яті, уваги, інтелекту), судомними нападати (в анамнезі). В обгрунтування своїх позовних вимог позивач також посилається на те, що у нього з сином ОСОБА_2 , який є відповідачем у справі, були складні стосунки, за його проханням він зареєстрував його за вказаною адресою у 2011 році для отримання паспорту, проте голловною умовою цього було те, що після настання повноліття відповідач буде надавати кошти для сплати частини комунальних послуг, бо через те, що відповідач прописаний у квартирі, йому - позивачу та його дружині не буде надаватися субсидія, а двох пенсій не вистачатиме для покриття комунальних послуг у повному обсязі. Відповідач обіцяв сплачувати комунальні послуги та надавати матеріальну допомогу хворому батьку, але ніяких грошових коштів не надавав та по теперішній час не надає. Позивач вказує про те, що у червні 2021 року відповідач почав приходити додому до нього - позивача додому і погрожувати їх з дружиною виселити з квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , вказуючи, що він є власником квартири. Його дружина ОСОБА_4 дізналась, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, реєстр №1534, від 08.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. Таким чином він - позивач та його дружина дізнались 20.07.2021 року, що 08.08.2019 року він начебто подарував відповідачу вказану квартиру,
Позивач у позові та його представник у судовому засіданні зазначали, що у ОСОБА_1 не було на меті укладати договір дарування квартири з відповідачем, він не мав намірів передавати квартири йому в дар, вказана квартира є його єдиним житлом і його дружини, після укладення договору дарування вони продовжують в ній проживати, вони не мають іншого приміщення для проживання, а у разі передачі квартири в дар їм не було б де проживати. Позивач зазначає, що він помилився щодо обставин укладання договору дарування, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором, оскільки через наявні в нього вади зору, слуху та розумової діяльності з об'єктивних причин не міг правильно сприймати умови договору дарування; вказаний договір дарування не відповідає його внутрішній волі; відповідач не вживає заходів з прийняття спірної квартири у фактичне володіння та не взяв на себе тягар по її утриманню, сплаті комунальних платежів, після укладання договору дарування його дружина продовжує самостійно утримувати квартиру та доглядати за ним - позивачем, сплачувати за житлово-комунальні послуги; за станом здоров'я та віком він потребує допомоги та піклування, передача квартири фактичному власнику не відбулася, ключі відповідачу не передані. На підтвердження вказаних доводів позивач долучив до позову копії звернень до органів прокуратури та поліції.
Посилаючись на зазначене та на положення ст. 229 ЦК України, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним договір дарування від 08.08.2019 року за реєстром № 1534, укладений між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною; скасувати реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , від 08.08.2019 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1890299912101.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав до позову копії медичних документів, зокрема, Висновок № 657 лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) КНП «Дніпровський ЦПМСД №2» ДМР від 16.06.2021 року, копію огляду невропатолога на МСЕК від 08.04.2021 року, «Висновок №846 від 11.11.2022 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальні послуги з догляду на професійній основі», в якому яким позивачу рекомендовано соціальні послуги: догляд вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України, передбачено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно ж до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із положеннями ЦК України особа, яка вважає, що її речові права на майно порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідного правочину недійсним (ст.203, 215-235 ЦК України)
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішення у якій суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».
У рішенні по справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав. Рішенням у справі «Прессос компанія Нав'єра А.О.» та інші проти Бельгії» Європейським судом встановлено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Згідно з приписами ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.627 цього Кодексу відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
У відповідності до положень ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
Відповідно до ст. 720 ЦК України, сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.
Статтею 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В тому ж випадку, коли сторона не приймала участі в укладені угоди, що підтверджується відсутністю її підпису під договором, вона має право вимагати визнання угоди недійсною, на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такої що не відповідає її внутрішній волі.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.
Згідно ст. 7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Крім того, положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вбачається, що у позовній заяві позивач ОСОБА_1 в якості правового обгрунтування позовних вимог посилається на положення ст. 229 ЦК України та вказує на те, що зазначені позивачем у позові обставини підтверджуються доданими до заяви документами.
Статтею 229 ЦК України передбачені правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки та вказано про те, що, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Як вказано вище, згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
За змістом п. 26 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» учасниками справ про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
Як зазначено в тексті Договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 08.08.2019 між ОСОБА_2 (Обдаровуваний) та ОСОБА_1 (Дарувальник), посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, домовилися про таке: п. 1 за цим Договором дарувальник безоплатно передає у власність, а обдаровуваний приймає в дар квартиру АДРЕСА_3 ; п.2 опис майна: у житловому будинку літ. А-5 квартира №9 , яка складається з: 1-коридор, 2-санвузол, 3-кухня, 4,5 - житлові кімнати, 6-кладова, І-балкон, житловою площею 28,2 кв.м., загальною площею 43,2 кв.м.
Згідно п.5 Договору дарування квартири, за ствердженням Дарувальника відчужувана квартира на момент укладання цього договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також будь-яких прав на неї у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб вона не внесена, вона не є предметом спадкового договору, усі інженерні комунікації, котрі є в квартирі, в робочому стані і функціонують за призначенням, самовільних переобладнань у квартирі немає, квартира не надана в користування наймачам (орендарям), укладання цього договору не пов'язане із виконанням Обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь Дарувальника зараз або в майбутньому, внаслідок дарування квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких Дарувальник зобов'язаний утримувати за законом або договором.
Як зазначено в п. 8 Договору дарування квартири, Дарувальник та Обдаровуваний у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної зі сторін; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі; договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними, та умов, які є обов'язковими, ними прочитаний, кожному зрозумілий і кожним схвалений; Дарувальник стверджує, що перепланування і переобладнання у вищевказаній квартирі не здійснювалися, вищевказана нерухомість, знаходиться у технічному стані придатному для використання за призначенням.
Згідно п. 8 Договору дарування квартири, Дарувальник розуміє, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому він не має права вимагати від Обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Згідно п. 15 Договору Дарування Дарувальник та Обдаровуваний стверджують, що зміст цього договору, а також зміст зазначених у пункті 13 договору статей Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез'ясованими для них, немає.
Також в Договорі дарування зазначено, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 відчужуваної квартири перевірено.
Даний Договір дарування квартири містить підписи Дарувальника та Обдаровуваного, належність яких не оспорюється у даній справі.
Таким чином, з тексту даного Договору вбачається, що оспорюваний Договір дарування квартири укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально, підписаний сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов цих договорів, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що було першочергово було встановлено приватним нотаріусом. Своїми підписами на Договорі сторони підтвердили, що договір відповідає їх дійсним намірам, укладений без застосування обману, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки.
Також зі змісту Договору дарування квартири вбачається, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. на виконання п.36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 № 20/5, було встановлено дійсні наміри сторін, з'ясована відсутність заперечень щодо кожної з умов договору дарування, чи розуміють вони значення умов договору та його правових наслідків для кожного з них, на підтвердження однакового розуміння умов договору та їх правових наслідків отримано від сторін договору їх підписи, що сторонами договору не оспорюється. Вбачається, що приватним нотаріусом дієздатність сторін договору, зокрема, позивача, була перевірена безпосередньо перед укладанням договору дарування, при цьому доказів того, що в установленому законом порядку оскаржувались дії вказаного приватного нотаріуса щодо посвідчення вказаного договору, матеріали даної справи не містять.
Як зазначено у позові та про що наполягав в судовому засіданні представник позивача, Договір дарування квартири був укладений ОСОБА_1 під впливом помилки, позивач вказує про те, що у нього не було на меті укладати договір дарування квартири та дарити її відповідачу, ця квартира є його єдиним житлом та його дружини, після укладення договору дарування вони продовжують в ній проживати. Як зазначає позивач та про що вже зазначено вище, він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором, оскільки через наявні в нього вади зору, слуху та розумової діяльності з об'єктивних причин не міг правильно сприймати умови договору дарування.
Разом з тим для визнання договору дарування недійсним з підстав його укладення під впливом помилки чинне законодавство України вимагає від позивача довести наявність обставин, через які відбулося неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце при укладенні правочину.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Подібний висновок зазначено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме: відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
На підтвердження вчинення спірного правочину під впливом помилки позивач посилався на те, що він є інвалідом 2-ої групи, має певні захворювання, які вплинули на його здатність правильно усвідомлювати значення своїх дій під час укладення Договору дарування квартири, що призвело до того, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Разом з цим, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вказаний Договір дарування квартири було вчинено ним під впливом помилки, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення при укладання цього договору, не доведено в чому саме помилився позивач, укладаючи цей договір.
У позові позивач та в суді його представник зазначають, зокрема, про те, що в наслідок існуючих у нього захворювань він об'єктивно не здатен правильно усвідомлювати значення своїх дій, тому договір дарування квартири було укладено під впливом помилки, та посилається, зокрема, на те, що він хворіє на енцефалопатію складного генезісу у вигляді моторної афазії, на підтвердження чого була надана копія огляду у невропатолога від 08.04.2021. Проте, вбачається, що вказаний документ підтверджує огляд позивача у невропатолога через два роки після укладення спірного Договору дарування квартири від 08.08.2019 року, а тому цей документ не може бути належним доказом незадовільного стану здоров'я позивача саме на момент вчинення правочину, а саме станом на 08.08.2019 року. Докази того, що позивач мав будь-які захворювання на день укладення спірного договору дарування, які могли б впливати на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та призвели до його укладання під впливом помилки, позивачем суду не надано. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач став інвалідом 2 групи з 04.06.2021, тобто через два роки після укладання спірного Договору дарування квартири, тому ця обставина також не є належним доказом зазначених тверджень позивача. Таким чином, позивачем не надано належних доказів того, що саме на час укладання ним Договору дарування квартири, що відбулося 08.08.2019 року, його незадовільний стан здоров'я негативно вплинув на його розуміння природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором і як наслідок цей Договір було укладено ним під впливом помилки. Наполягаючи на незадовільному стані позивача саме на час укладання Договору дарування квартири, позивачем клопотання про призначення проведення у справі відповідної судової експертизи не заявлялось; також доказів того, що станом на час укладання спірного Договору купівлі-продажу квартири позивач у встановленому законом попрядку був визнаний недієздатним або обмежено дієздатним, тому суд бере до уваги саме докази, надані позивачем суду разом з позовною заявою.
Крім того, до позовної заяви позивачем залучені копія нотаріально посвідченої Довіреності від 08.07.2021, виданої ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_4 , а також копія Довіреності від 19.08.2021, видана ним на ім'я адвоката Суп Ольги Василівни, в яких зазначено, що приватним нотаріусом при посвідчені цих Довіреностей цивільну дієздатність позивача перевірено, що позивач, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно вільного волевиявлення, уповноважує адвоката Суп О.В. представляти його інтереси. Таким чином, із текстів даних довіреностей вбачається, що позивач, незважаючи на виявлені у нього захворювання під час огляду 08.04.2021 року, мав здатність усвідомлювати значення своїх дій і у нотаріусів, які посвідчували довіреності, жодних сумнівів в його цивільній дієздатності не виникало.
Отже, суд вважає, що позивачем не доведено, що на момент укладення оспорюваного Договору дарування квартири від 08.08.2019 року він помилився стосовно правової природи укладеного ним правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання цього Договору дарування квартири недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення, про що зазначено у тексті цього договору, підписаного власноруч позивачем ОСОБА_1 , що ним не спростовано.
Статтею 175 ЦПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява, серед іншої необхідної інформації, повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною 5 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Суд вважає, що позовна заява позивача не міститься посилань стосовно яких саме обставин, які мають істотне значення, помилився позивач ОСОБА_1 при укладанні Договору дарування квартири від 08.08.2019 року. Позов не містить посилань або конкретних згадок стосовно яких саме істотних обставин, позивач зробив помилку у Договорі дарування квартири, при цьому не зазначено, чи була помилка пов'язана з природою самого правочину, наприклад, з його сутністю або правовими наслідками чи з правами та обов'язками сторін.
Разом з цим, як зазначив Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить).».
Також, в обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що після укладання Договору купівлі-продажу квартири відповідач не прийняв квартиру у власність та не отримав ключі, а він - позивач з дружиною продовжують проживати у спірній квартирі.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 15.09.2021 у справі №161/17523/16-ц, «Лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21), від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22), від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21 (провадження № 61-8441св22).
Встановлено, що у відповідача наявний оригінал Договору дарування квартири від 08.08.2019 року, що у відповідності до положень ст. 744 ЦК України є прийняттям дарунка, а у даному випадку предмета Договору дарування квартири - квартири АДРЕСА_3 . Вказане відповідає положенням п. 12 Договору дарування квартири, у якому зазначено, що право власності на відчужувану квартиру у Обдаровуваного виникає з моменту прийняття ним дарунка. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після нотаріального посвідчення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору(у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
Отже, суд вважає, що позивачем не доведено, що на момент укладання Договору дарування квартири від 08.08.2019 року він помилявся стосовно правової природи укладеного правочину та що існували обставини, які зумовлюють визнання цього договору дарування недійним, оскільки ним не надано доказів того, що, укладаючи цей договір, він не усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладання.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору дарування квартири від 08.08.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 (дарувальником) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (обдарованим) з другої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною, задоволенню не підлягають як недоведені.
З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає необхідним віднести витрати по справі за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним, - відмовити.
Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення його повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Кудрявцева