Справа № 199/1224/24
(2/199/1368/24)
Іменем України
30 жовтня 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Богун О.О.
при секретареві Буточкіній М.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності, -
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позову посилалася на те, що 11.01.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Неповнолітніх дітей сторони не мають. З початку 2022 року сімейне життя між сторонами погіршилося, після чого, відповідачка переїхала на постійне місце проживання за кордон. Тому позивач просить розірвати між ними шлюб.
Крім того, 08.20.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір довічного утримання №369, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Петутіною Ю.О. За умовами вказаного договору, позивач передав у власність відповідачці житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка взяла на себе зобов'язання довічно утримувати позивача. Однак, з 2022 року, відповідачка не виконує свої зобов'язання за договором, жодної допомоги та утримання не надає. Через поганий стан здоров'я, позивачу важко себе самостійно обслуговувати, йому у цьому наразі допомагають сусіди.
На підставі зазначеного позивач, просить шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвати; розірвати договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Петутіною Ю.О. 08.10.2015 за реєстрованим номером №369 та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2024, вищезазначена цивільна справа надійшла в провадження судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.02.2024 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2024 року закрито підготовче судове засідання і справу призначено до розгляду по суті.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надавши заяву про слухання справи у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримує, просив їх задовольнити.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про місце, дату та час судового розгляду справи була сповіщена належним чином, в порядку передбаченому ч.ч. 8, 11ст. 128 ЦПК України. Не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
За таких обставини, керуючись ст. 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 11 січня 2013 року під актовим записом №02, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 11.01.2013, посвідченого виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області.
Суд дійшов до висновку про необхідність розірвання шлюбу, виходячи з такого.
Судом було встановлено, що на теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше сумісне життя і збереження сім'ї стало неможливим, в наданий судом строк для примирення, сторони не примирилися. Позивач наполягає на розірванні шлюбу. Сім'я розпалась остаточно і зберегти її неможливо.
Відповідно до ч. 3 ст.105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно зі ст.24СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
У відповідності ч. 1 ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст.115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Що стосується позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, укладеного між сторонами та скасування державної реєстрації, суд приходить до наступного.
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід24 листопада 2021 року у справі № 753/10508/18 (провадження № 61-16804св21) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19 (провадження № 61-5955св21) зазначено, що «відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петуніною Ю.О. і зареєстрований у реєстрі за №369.
У відповідності до п.1.1 договору, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на те, що договір довічного утримання, укладений між сторонами, підлягає розірванню у зв'язку з неналежним виконання своїх обов'язків по договору довічного утримання відповідачем.
Судом також встановлено, що п.2 укладеного між сторонами договору передбачено обов'язки набувача надавати утримання у вигляді - приготування їжі, надання побутових послуг ( прання білизни, послуг перукарні, вологе прибирання тошо, придбання за рахунок відчужувача належних ліків та інше, забезпечувати. Розмір місячного забезпечення визначено у 800 грн.
З огляду на зазначене відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором довічного утримання.
Згідно з ч.1 ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утримуванням та (або) доглядом довічно.
За ст.755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч.ч.2,3 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору в судовому порядку зобов'язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Із системного аналізу положень вказаних норм та умов договору вбачається, що підставою для розірвання договору довічного утримання є як повне невиконання набувачем взятих на себе обов'язків, так і їх неналежне виконання у порівнянні з умовами договору незалежно від вини набувача. При цьому, обов'язок з доведення факту належного виконання умов договору довічного утримання, у відповідності до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, покладається саме на відповідача, який надає це утримання.
В розумінні ч.1 ст. 756 ЦК Україниправовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане, оскільки виникнення права власності на житловий будинок у набувача за договором довічного утримання ні з якою іншою обставиною, як укладенням договору, не пов'язано.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, якої підтримується і Верховний Суд у своїй практиці, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та дійсним володільцем майна.
Враховуючи, що відповідачем не виконано обов'язок з доведення факту належного виконання нею умов договору довічного утримання, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі, а отже слід розірвати договір довічного утримання від 08.10.2015, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петуніною Ю.О. та зареєстрованого в реєстрі під №369.
Повернути у власність ОСОБА_1 нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - заборону на нерухоме майно, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 11532540 від 08.10.2015.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити у повному обсязі.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 11 січня 2013 року виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, під актовим записом №02.
Розірвати договір довічного утримання від 08.10.2015, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петуніною Ю.О. та зареєстрованого в реєстрі під №369.
Повернути у власність ОСОБА_1 нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - заборону на нерухоме майно, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 11532540 від 08.10.2015.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
Суддя О.О.Богун