Справа № 199/4043/23
(2/199/203/24)
Іменем України
04 грудня 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі
головуючого судді Богун О.О.,
при секретареві Буточкіній М.К.
розглянувши у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності.
В обґрунтування позову зазначив, що йому на підставі свідоцтва на право власності на житло від 10.01.1999 року належало право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками спірної квартири були ОСОБА_4 (батько позивача) та ОСОБА_5 (мати позивача), яким належало по 1/3 частині спірної квартири. 12.09.2009 року мати позивача подарувала йому належну їй 1/3 частину спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого позивач прийняв спадщину на 1/9 частку квартири в порядку спадкування за законом, іншими спадкоємцями , які прийняли спадщину були сини ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Починаючи з 1997 року позивач постійно проживає у спірній квартирі. В березні 2009 року мати позивача переїхала проживати в квартиру своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті батька сторін по справі ОСОБА_4 позивач фактично зайняв всю квартиру , проводить в ній ремонт, одноособово сплачує комунальні послуги, всі договори з обслуговуючими організаціями укладені від його імені, відповідачі жодного разу не з'являлися в спірній квартирі з моменту смерті батька.
Тому, позивач звернувся до суду та просить: визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на 2/9 частин квартири АДРЕСА_1 ; припинити право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , яку він успадкував після померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; припинити право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , яку він успадкував після померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з позивача, ОСОБА_1 , в якості компенсації вартості часток у праві власності на 2/9 частин квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 15 005,34 гривень кожному. Також просив судові витрати по справі залишити за позивачем.
Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська Богун О.О. від 03 липня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження у підготовче засідання.
Ухвалою суду від 03 липня 2023 року витребувано з Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори копію спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
30 серпня 2023 року Четверта дніпровська державна нотаріальна контора на виконання ухвали суду від 03 липня 2023 р. надала до суду копію спадкової справи №935/2011 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 21 вересня 2023 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності зупинено до вирішення Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в порядку цивільного судочинства цивільної справи № 199/5364/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2024 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності поновлено та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено слухання справи по суті.
04 грудня 2024 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача через канцелярію суду надав заяву про проведення судового засідання у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
З урахуванням положень статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. ст.317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями ст.391ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 321ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно вцілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені ст. ст. 364,365, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4ст.358 ЦК України умова не є обов'язковою.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва на право власності на житло від 10.01.1999 року квартира АДРЕСА_1 належала на прав власності - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.5).
Відповідно до договору дарування від 12.09.2009 укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Несеном В.А. та зареєстрований під №1875, ОСОБА_1 належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 29.08.2011 року (а.с.8).
Відповідно до матеріалів спадкової справи №935/2011 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Також спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у порядку спадкування за законом по 1/9 частині спірної квартири (а.с. 47-83).
Відповідачі у спірній частині домоволодіння не мешкають, не несуть витрати з її утримання, фактично проживають по іншій адресі.
Позивач ОСОБА_1 самостійно змушений нести тягар по утриманню місць спільного користування, що підтверджується: актом звіряння №2/5263089 від 20.02.2023 р., довідкою №228 від 10.12.2015 р. директора КП «Жилсервіс - 9» ДГС, договором №5263089 про користування електроенергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 01.01.2026 року, договором №370108 про надання населенню послуг з газопостачання ПАТ «Дніпрогаз» від 31.10.2011 року (а.с.18-23).
Відповідно до Акту обстеження домогосподарства за адресою АДРЕСА_3 від 07.02.2023 року, ОСОБА_1 проживає за адресою - АДРЕСА_3 від 07.02.2023 року, з 1997 року по теперішній час (а.с. 17).
Відповідно до звіту про оцінку майна №ЕD230508-11 від 08.05.2023, проведеного ТОВ «КАБІНЕТ0-ОЦІНКИ «ГРІНВЕЙ» оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 складає - 135 048,00 грн.(а.с.24)
08.11.2024, ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду була внесена сума у розмірі 30 010,67 грн.(а.с.104)
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Верховний Суд України у постанові від 15.05.2013 по справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
В постанові від 02.07.2014 по справі № 6-68цс14 Верховний Суд України роз'яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об'єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.
Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані статтею 364 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
За змістом зазначеної норми для припинення права власності особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч.1 ст.365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (постанова ВСУ від 16 січня 2012 року у справі №6-81цс11). Тобто такої складової, як згода відповідача на отримання компенсації положення ч.1 ст.365 ЦК України не містить. Для припинення права співвласника на частку в праві спільної часткової власності достатньо будь-якої однієї з чотирьох передбачених ч.1 ст.365 ЦК України підстав.
Суд приходить до висновку, що припинення за відповідачами права власності на належні їм частки спірної квартири в якій вони не проживають, адже мають інше житло , не завдасть шкоди ні їм особисто, ні їх членам сім'ї.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Судові витрати у виді судового збору віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст..ст. 6, 12, 13, 81, 137,141,263 265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на 2/9 частин квартири АДРЕСА_1 .
Припинити право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , яку він успадкував після померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Припинити право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , яку він успадкував після померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості належних їм часток у спільному майні у сумі 15 005 (п'ятнадцять тисяч п'ять) грн. 34 коп. кожному, які були внесені ОСОБА_1 , на депозитний рахунок Державної казначейської служби України у м. Києві, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності, відповідно до квитанції №0.0.3991586730.1 від 08 листопада 2024 року.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.О.Богун