"23" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5030/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 40121452, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до відповідача: Одеського національного економічного університету (код ЄДРПОУ 02071079, 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 8)
про стягнення 1386,69 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Одеського національного економічного університету про стягнення 1386,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Типового договору постачання природного газу від 09.11.2023 №101/ПГ-4769-Г.
Ухвалою суду від 19.11.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
28.11.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визначає позовні вимоги в повному обсязі та просить суд відмовити у стягненні з відповідача судових витрат.
Згідно з ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Виходячи з аналізу наведених норм, суд зазначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.
Згідно з ч.2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
За змістом статті 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Приймаючи до уваги подання відповідачем письмової заяви про визнання позову, яка підписана повноважним представником відповідача ректором Анатолієм Ковальовим, переконавшись, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем і ухвалити судове рішення у цій справі.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 09.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі- постачальник) та Одеським національним економічним університетом (далі - споживач) було укладено договір постачання природного газу №101/ПГ-4769-Г.
Пунктами 1.1. та 1.2. договору передбачено, що цей договір (включаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини сторін щодо постачання природного газу на умовах, встановлених цим договором та Положенням. Постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є підприємством/установою/організацією, на балансі якого перебуває гуртожиток/-ки (та/або інші житлові будівлі, у яких постійно або тимчасово проживають побутові споживачі) природний газ в обсягах та для цілей забезпечення природним газом побутових споживачів такого гуртожитку/-ів (та/або житлових будівель, у яких постійно або тимчасово проживають побутові споживачі), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 12.11.2023 по 31.12.2023 (включно), в кількості 3,000 тис.куб.метрів , в тому числі по місяцях.
Згідно з п. 2.1.1 договору, постачання природного газу в період з 12.11.2023 по 31.12.2023 (включно) здійснюється виключно за умови: письмового звернення споживача до постачальника щодо укладення цього договору; надання письмової довідки, яка підтверджує перебування на балансі споживача гуртожитку (та/або іншої житлової будівлі, у якій постійно або тимчасово проживають побутові споживачі).
Пунктом 3.4. договору передбачено, що приймання-передача природного газу, поставленого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Пунктом 3.5. договору передбачено, що у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 14 (чотирнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих споживачем, вважаються обов'язковими для сторін, якщо судом не буде встановлено інше.
Відповідно до п. 4.1. договору, ціна природного газу, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином. Ціна обсягів природного газу в пункті 2.1. цього договору дорівнює 7420,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, з яких 1236,67 грн. ПДВ, за 1000 куб. метрів газу (без урахування тарифу на послуги з транспортування природного газу для точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед), крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн., крім того ПДВ 20% - 27,315 грн., всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб.м. Всього ціна газу для обсягів, встановлених пунктом 2.1. цього договору за 1000 куб. метрів з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7583,89 грн. Загальна вартість цього договору складає 18959,73 грн., крім того, ПДВ - 3791,94 грн., разом з ПДВ - 22751,67 грн.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Згідно з п. 4.4. договору, споживач здійснює 100% розрахунок за поставлені та спожиті обсяги природного газу відповідно до акту приймання-передачі природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання природного газу.
Відповідно до п. 4.6. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до умов цього договору.
Розділом 5 договору передбачені права та обов'язки сторін.
Відповідно до розділу 6 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 4.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору. Збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених цим договором та чинним законодавством України. Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди встановити позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю у п'ять років. Сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 13.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності), а в частині зобов'язань постачальника щодо постачання (передачі) природного газу з моменту включення споживача до реєстру споживачів постачальника із спеціальними обов'язками на інформаційній платформі оператора ГТС, але в будь-якому разі не раніше надання споживачем довідки, яка підтверджує перебування на балансі гуртожитку (та/або іншої житлової будівлі, у якій постійно або тимчасово проживають побутові споживачі). В частині постачання природного газу договір діє до 31 грудня 2023 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відмову відповідача від вищевказаного договору та / або наявності у відповідача у спірному періоді правовідносин з постачання природного газу з іншим постачальником.
29.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Одеським національним економічним університетом було укладено додаткову угоду до договору, в якій сторони дійшли згоди викласти п. 2.1. та 4.1.2. договору у наступній редакціях:
"2.1. Фактичний обсяг (об'єм) природного газу, переданого постачальником споживачу на умовах цього договору у період з 09 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно) складає 1,80300 тис.куб.м, в тому числі по місяцях: листопад 2023 року - 0,89400 тис.куб.м, грудень 2023 року - 0,90900 тис.куб.м.
4.1.2. Загальна вартість цього договору складає 13673,76 грн. з ПДВ".
Також, на підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивачем було долучено до матеріалів справи:
- лист оператора ГТС - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" від 08.07.2024 № ТОВВИХ-24-10240, яким позивачу надано інформацію, що споживач з ЕІС - кодом 56XS000021Z2700S був закріплений за постачальником ТОВ "ГК "Нафтогаз України";
- інформацію щодо закріплення споживача з ЕІС - кодом 56XS000021Z2700S в реєстрі споживачів постачальників;
- інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС - кодом 56XS000021Z2700S про обсяг природного газу, використаний вказаним споживачем за грудень 2023 року, що становить 909 м.куб.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2023 №21876, в якому відповідач прийняв природний газ на підставі договору постачання природного газу постачальником у грудні 2023 року в обсязі 0,90900 тис.м.куб. на загальну суму 6893,76 грн.
До матеріалів позову долучено лист АТ "Державний ощадний банк України" щодо надходжень коштів на рахунок позивача, платіжні інструкції та лист відповідача до позивача від 12.02.2024.
Позивач звертався до відповідача із претензією (вимогою) від 12.06.2024 № 119/4.1.2-30453-2024, в якій вимагав від останнього сплатити заборгованість за природний газ в сумі 6893,76 грн. у строк до 26.06.2024. Вище вказану претензію відповідачу було направлено листом з описом вкладення.
Позивач зазначає, що в порушення умов п. 4.4. договору відповідач лише 04.09.2024 оплатив спожитий природний газ за грудень 2023 року.
Вказана обставина підтверджується матеріалами справи, зокрема, випискою з особового рахунку позивача, та поясненнями сторін.
Несвоєчасна оплата заборгованості зумовила нарахування відповідачу пені, збитків від інфляції та 3% річних, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Згідно з п.2 ч.2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Між цим, ч.3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
За ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Суд перевірив розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум та констатує, що останній здійснено арифметично правильно.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 6 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Як вбачається з пояснень позивача та визнається відповідачем, 09.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Одеським національним економічним університетом було укладено договір постачання природного газу №101/ПГ-4769-Г.
Згідно акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2023 № 21876 відповідачем спожито природний газ у спірному періоді в обсязі 0,90900 тис.м.куб. на загальну суму 6893,76 грн.
Згідно з п. 4.4. договору, споживач здійснює 100 % розрахунок за поставлені та спожиті обсяги природного газу відповідно до акту приймання-передачі природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання природного газу.
Відповідач, всупереч умов договору та приписам чинного законодавства, сплатив позивачу вартість спожитого природного газу за грудень 2023 року з пропуском встановленого строку лише 04.09.2024.
Відповідно до розділу 6 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 4.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору. Сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та здійснюється за весь період прострочення виконання зобов'язань.
У зв'язку з неналежним виконанням умов договору щодо повної та своєчасної оплати спожитого природного газу позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 956,66 грн. пені, 122,05 грн. 3 % річних, 307,98 грн. інфляційних втрат.
Наявність заборгованості в загальному розмірі 1386,69 грн. відповідачем визнається відповідно до поданої ним заяви.
Отже, враховуючи визнання відповідачем позову, відсутність у суду підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду, встановивши вірність розрахунків позивача, суд дійшов висновку, що згідно з вищенаведеними нормами ГПК України позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 956,66 грн. пені, 122,05 грн. 3 % річних, 307,98 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..
Отже, згідно з вказаною нормою ГПК України у суду відсутні правові підстави для покладення судового збору у розмірі 2422,40 грн. на позивача, а тому клопотання відповідача про покладення витрат по сплаті судового збору на позивача задоволенню не підлягає.
При цьому суд враховує, що згідно з ч.1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 2 с. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Так, ухвалою суду від 19.11.2024 відкрито провадження у цій справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Приймаючи до уваги визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, враховуючи задоволення судом позову позивача, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача судового збору в розмірі 50 %, а саме - 1211,20 грн.,
Суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутись до суду з окремим клопотанням про повернення 50% сплаченого судового збору за подання позову після ухвалення рішення судом.
Керуючись ст. ст. 13, 129, 130, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Одеського національного економічного університету (код ЄДРПОУ 02071079, 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 40121452, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) - 956 (дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 66 коп. пені, 122 (сто двадцять дві) грн. 05 коп. 3% річних, 307 (триста сім) 98 коп. інфляційних втрат, 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 23 грудня 2024 р.