Україна
провадження № 2/361/1365/24, cправа № 361/7276/23
22.11.2024
«22» листопада 2024 року м.Бровари Київської області
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Василишина В.О.,
за участю секретаря судових засідань - Бас Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить: - визнати протиправним наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») № 389/ОС від 01 квітня 2022 року у частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 заступником директора Департаменту цінової політики АТ «Укрзалізниця»; - стягнути з АТ «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто за період з 01 квітня 2022 року по дату винесення рішення в даній справі, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, яка складає 6 550 грн. 05 коп. за один робочий день; - стягнути з відповідача на свою користь всі понесені судові витрати.
В обґрунтування вимог зазначається, що на підставі трудового договору № 477-2021 від 12 серпня 2021 року позивач працював на посаді заступника директора Департаменту цінової політики АТ «Укрзалізниця».
Відповідно до пункту 7.1 вказаного трудового договору цей договір діє з 13 серпня
2021 року та є безстроковим трудовим договором, що укладається на невизначений строк.
З початком військового збройного нападу російської федерації на Україну та введення на території України правового режиму воєнного стану в АТ «Укрзалізниця» введено режим простою.
Позивач як і інші працівники АТ «Укрзалізниця» отримав усне розпорядження від керівництва щодо відсутності необхідності з'являтися на роботу до наступних розпоряджень про подальші дії.
У подальшому жодних повідомлень від свого роботодавця щодо зміни умов праці позивач не отримував через що у червні 2023 року він звернувся до працівників Департаменту персоналу АТ «Укрзалізниця», які усно повідомили, що керівництвом прийнято рішення про зупинення з ним трудового договору.
У червні 2023 року позивачем сформовано та надіслано до АТ «Укрзалізниця» запит, в якому він просив надати йому для ознайомлення відповідний наказ про призупинення дії його трудового контракту.
У відповідь на запит позивачу надіслано листа від 22 червня 2023 року у додатку до якого значиться копія наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ОС та витяг з додатку до наказу від
01 квітня 2022 року № 389/ОС.
Отже, з отриманої відповіді позивач дізнався, що з 01 квітня 2022 року відповідач припинив простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року та з 01 квітня 2022 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні призупинив дію трудового контракту з ним. Про існування оспорюваного наказу позивач дізнався лише 22 червня 2023 року, тому при зверненні до суду дотримався строку, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Позивач вважає оспорюваний наказ протиправним і таким, що підлягає скасуванню виходячи з наступних обставин. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, виключає можливість надання та виконання роботи. Роботодавець має право призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку з військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Разом з тим, для застосування норми про призупинення роботодавець має перебувати у таких умовах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може її виконувати. Призупинення дії трудового договору з позивачем сталося на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме неможливість надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від
24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану. Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин, як і станом на дату подачі позову, штатна структура відповідача передбачала наявність штатної одиниці, роботи та посади, яку обіймав позивач, і його посада заступника директора Департаменту цінової політики скорочена не була. Департамент не припиняв виконувати покладені на нього функції, інші працівники даного департаменту виконували свої трудові обов'язки. Позивач виявляв бажання та мав об'єктивну можливість працювати та виконувати свої обов'язки на робочому місці.
Відсутність підстав для призупинення дії трудового договору, а отже і застосування положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо відшкодування заробітної плати на час призупинення трудового договору, надає підстави для захисту прав позивача на отримання заробітної плати шляхом стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за період з 01 квітня 2022 року по дату винесення рішення у даній справі.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2023 року відкрито провадження у справі.
16 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
09 листопада 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив.
22 листопада 2023 року позивач подав до суду заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалами суду від 09 лютого 2024 року та від 17 жовтня 2024 року витребувано письмові докази у справі.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - Літвінов Р.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» - Редевич О.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що позивач пропустив строк на звернення до суду з даним позовом, так як про призупинення дії трудового договору він фактично дізнався у травні 2022 року. Пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцевих положень» Кодексу законів про працю передбачено саме продовження строку звернення до суду на період дії карантину, а не зупинення чи переривання строку. Отже, якщо строк звернення до суду розпочався під час карантину та має закінчуватися під час дії карантину, такий строк під час дії карантину не закінчується, а продовжується до тієї дати, коли закінчиться карантин. Отже, позивач мав право звернутися до суду з даним позовом до 24 годин 00 хвилин 30 червня 2023 року. Позовна заява подана до суду у серпні 2023 року з пропуском строку позовної давності. Відсутність організаційної можливості надати позивачу роботу, обумовлену трудовим договором, зумовлена критичним зменшенням обсягів господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» через військову агресію російської федерації проти України та неможливістю забезпечити позивачу безпечні умови праці за його робочим місцем у місті Києві, а інша робота, на яку б можна було перевести позивача у більш безпечних регіонах відсутня. Позивач жодного разу не звертався до відповідача щодо відновлення дії його трудового договору. Більш того вимога про відновлення дії договору ним не заявлена. Вказані дії не свідчать про намір працювати, метою звернення до суду є отримання коштів за період з коли він не виконував трудові обов'язки. Просить суд відмовити у задоволенні даного позову.
Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» № 2276/ОС від 12 серпня 2021 року
ОСОБА_1 переведено на роботу постійно з 13 серпня 2021 року з посади начальника управління адміністративного забезпечення на посаду заступника директора Департаменту цінової політики.
12 серпня 2021 року між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 підписано трудовий договір № 477-2021.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 трудового договору цей договір укладено відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю України та є таким, що укладається на невизначений строк. Цей договір не є контрактом у розумінні частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України.
На підставі цього договору виникають трудові відносини між роботодавцем та працівником.
Згідно з пунктом 6.2 (підпунктами 6.2.1-6.2.5) цей договір може бути припинений: за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України; у зв'язку з закінченням строку цього договору відповідно до пункту другого частини першої статті 36 КЗпП України (у разі прийняття на роботу працівника на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, або на час виконання певної роботи відповідно до пункту 1.1 цього договору); з ініціативи працівника у випадках, передбачених законодавством України (статті 38, 39 КЗпП України); з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених законодавством України (статті 40, 41 КЗпП України); з інших підстав, передбачених законодавством України.
Пунктом 6.4 договору визначено, що цей договір може бути достроково розірваний з підстав, передбачених законодавством України.
Згідно з пунктом 7.1 трудового договору це договір діє з 13 серпня 2021 року та є безстроковим трудовим договором, що укладається на невизначений строк. Строк дії цього договору встановлений за погодженням сторін.
Відповідно до Положення про Департамент цінової політики Департамент цінової політики є структурним підрозділом апарату управління АТ «Укрзалізниця».
Розділом 2 Положення про Департамент цінової політики передбачено, що основним завданням Департаменту є: організація роботи з вибіркового аналізу вартості робіт, послуг, продукції, що закуповуються для забезпечення потреб товариства в тому числі у афілійованих підприємств; організація роботи з вибіркового аналізу вартості послуг, робіт та продукції, які не пов'язані, з перевезеннями, під час їхньої реалізації стороннім споживачам за вільними цінами; проведення роботи щодо удосконалення системи формування вартості послуг, робіт, продукції в доходній частині; проведення разом з причетними структурними підрозділами товариства робіт з організації, удосконалення та актуалізації автоматизованих інформаційних систем; збір, накопичення, систематизація та аналіз інформації в межах компетенції Департаменту, у тому числі у частині ціноутворюючих чинників; надання правлінню товариства пропозицій щодо покращення фінансово-господарської діяльності регіональних філій, філій товариства; організація взаємодії зі структурними підрозділами апарату управління товариства, регіональними філіями, філіями у частині питань, що відносяться до компетенції Департаменту.
Відповідно до витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця». Згідно з додатком № 1 до наказу від 24 лютого 2022 року період простою заступнику директора Департаменту цінової політики ОСОБА_1 встановлено з
24 по 28 лютого 2022 року.
Згідно з актом простою від 24 лютого 2022 року у зв'язку із запровадженням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким передбачається, що тимчасово, на період дії правого режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління
АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі, вказаний акт підписаний у тому числі й директором Департаменту цінової політики.
Оскаржуваним наказом АТ «Укрзалізниця» № 389/ОС від 01 квітня 2022 року припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівникам, які зазначені у Додатку № 1 до цього наказу; з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у Додатку № 1 до цього наказу. З витягу з додатку до наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня
2022 року № 389/ос вбачається, що у переліку працівників з якими призупиняється дія трудового договору під № 17 значиться ОСОБА_1 - заступник директора Департаменту цінової політики. Підставою для прийняття даного наказу стали: листи-клопотання керівників регіональних філій, філій керівників структурних підрозділів. Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що він прийнятий у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів.
Позивач ОСОБА_1 вважає наказ про призупинення з ним дії трудового договору протиправним та таким, що порушує його права, звернувся до суду з цим позовом.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та в обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до частини другої 2 статті 1 вказаного Закону на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку з військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Подібний висновок викладено у постановах КЦС у складі ВС від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22, від 08 травня 2024 року у справі №359/5261/22, від 22 травня 2024 року у справі №755/10764/22.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За положеннями статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, та змісту оскаржуваного наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос, призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач виходив з неможливості надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 воєнного стану.
Однак, враховуючи посадові обов'язки заступника Департаменту цінової політики АТ «Укрзалізниця», а також основні завдання Департаменту відповідно до Положення, обставин неможливості забезпечити позивача роботою відповідач не довів та не зазначив, яким чином сам лише факт військової агресії впливає на абсолютну можливість виконання позивачем роботи, та відповідно відсутність такої у роботодавця. При розгляді даної справи по суті відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що на момент видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, Департамент цінової політики АТ «Укрзалізниця», в якому працював позивач, не здійснював свій основний вид діяльності. З часу запровадження воєнного стану АТ «Укрзалізниця» активно працює, залишається транспортом, який виконує свою функцію щодо перевезення вантажів та пасажирів. Виходячи з посади, яку обіймав позивач, виконання ним трудових обов'язків могло бути забезпечено у дистанційному режимі, однак цього позивачем забезпечено не було. З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останнім її виконувати в цій справі не встановлено.
Крім того, суд враховує, що дію трудових договорів відповідачем призупинено вибірково з окремими працівниками, яких внесено до переліку, у тому числі з позивачем. Із переважною більшістю колективу АТ «Укрзалізниця» дію трудових договорів не було призупинено. Натомість, відповідачем не доведено неможливість переведення працівника на іншу роботу у разі неможливості надання відповідачем для виконання позивачем безпосередньо своєї роботи. Сам факт зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, яка обіймає посаду заступника директора Департаменту цінової політики, роботою.
Подібну за змістом позицію висловив Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23 розглядаючи касаційну скаргу відповідача щодо законності видачі наказу №483/ос від 04 травня 2022 року в частині іншого працівника.
Крім того, суд враховує, що воєнний стан в Україні введений 24 лютого 2022 року, дія трудового договору з позивачем припинена вже 01 квітня 2022 року, доцільність вчинення саме таких дій відносно позивача суду не доведена, як і не можливість виконання обов'язків дистанційно.
При розгляді даної справи по суті судом також не встановлено обставин неможливості у відповідача надати безпосередньо позивачу роботу, обумовлену трудовим договором та неможливості забезпечити безпечні умови за його робочим місцем. З огляду на ці обставини, суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем незаконне, а оскаржуваний наказ є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною другою 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд зауважив, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд першої інстанції вірно застосував. Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у постановах у справах №161/7449/22, №161/8196/22, №465/3919/22, №464/2944/23.
При розгляді даної справи по суті встановлено, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати. Отже, на відповідача слід покласти обовязок відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до пункту 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до довідки № 335 від 16 серпня 2023 року, виданої АТ «Укрзалізниця» за період з січня по лютий 2022 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у розмірі - 163 751 грн. 21 коп., середньоденна заробітна плата становить - 6 550 грн. 05 коп., середньомісячна заробітна плата 127 725 грн. 94 коп., фактична кількість відпрацьованих робочих днів у січні 2022 року - 8 днів, у лютому 2022 року - 17 днів., кількість робочих днів згідно з графіком: січень 2022 року - 19 днів, лютий 2022 року - 20 днів.
При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем взято розмір середньоденної заробітної плати у розмірі - 6 550 грн. 052 коп., вказаний відповідачем у довідці № 335 від 16 серпня 2023 року.
Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня призупинення дії трудового договору з 01 квітня 2022 року по день постановлення судового рішення у справі. Вимушений прогул позивача за період з 01 квітня
2022 року по 22 листопада 2024 року складає 683 робочі дні. (683*6 550,05 грн.=4 473684 грн. 125 коп.).
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
З огляду на зазначене з присудженої позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.
Вказаний трудовий спір розглядається більше одного року не з вини працівника, отже виплата середнього заробітку здійснюється за весь період вимушеного прогулу. Вимогами статті 235 КЗпП України не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відвідача у тому числі зазначає й пропуск позивачем строку, встановленого для звернення до суду з даним позовом.
Щодо строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).
Пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Такий самий правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Вирішуючи питання щодо строку, суд виходить з того, що оскаржуваний наказ був винесений відповідачем під час дії карантину (01 квітня 2022 року), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який перебігав безперервно та завершився 30 червня 2023 року, враховуючи тримісячний строк, визначений частиною першою статті 233 цього Кодексу, позивач звернувся до суду 28 серпня 2023 року, у зв'язку з чим не пропустив строк на звернення до суду з даним позовом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року в справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24).
З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання вимогу з наказу про призупинення дії трудового договору.
Листом від 22 червня 2023 року позивачу направлено витяг з наказу та даток до нього.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі
- 1 073 грн. 60 коп. за вимогу про визнання протиправним та скасування судового наказу.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі - 1 073 грн. 60 коп., стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі - 13 420 грн. 00 коп. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення у даній справі у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 2, 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 389/ОС від 01 квітня 2022 року у частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 заступником директора Департаменту цінової політики Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 4 473 684 (чотири мільйони чотириста сімдесят три тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 15 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі - 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ: 40075815).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.О.Василишин