17 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 638/18942/23
провадження № 22-ц/818/3608/24
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Люшні А.І.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Харківське квартирно-експлуатаційне управління
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року у складі судді Шишкіна О.В.,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та не чинним рішення Комісії з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями згідно протоколу засідання № 343 від 21.07.2021 в частині відмови позивачці у виключені з числа службового житла Міністерства оборони України житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання Квартирно - експлуатаційний відділ м. Харкова подати клопотання до Харківської міської ради про виключення зазначеного житлового приміщення з числа службової Міністерства оборони.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона є військовослужбовцем, стояла в черзі на отримання житла з 2004 року складом сім'ї три особи. У вересні 2011 року її донька уклала шлюб з ОСОБА_2 та в 2012 році у родині доньки народилась дитина - ОСОБА_3 , тому позивач звернулась до житлової комісії факультету військової підготовки інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (надалі НТУ «ХПІ») з рапортом про внесення змін до її облікової справи, а саме просила визначити склад сім'ї з родиною її зятя ОСОБА_2 у кількості п'ять осіб. Комісія прийняла позитивне рішення, про що свідчать дані протоколу № 7 від 09.11.2017 року.
14.12.2018 позивач отримала від Міністерства оборони України службове житло - ізольовану квартиру, житловою площею 49,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 на склад сім'ї 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_3 - онука.
В зазначеній квартирі з 17.01.2019 був зареєстрований ОСОБА_2 , який теж є військовослужбовцем, сумлінно несе службу у Збройних Силах Міністерства оборони України, брав участь в операції об'єднаних сил та з 24.02.2022 захищав Харків, житлом як військовослужбовець він не забезпечувався.
Позивач на протязі двадцяти трьох років і шести місяців з 12.08.1997 по 05.03.2021 на різних посадах сумлінно несла службу у Збройних Силах Міністерства оборони України.
Згідно Витягу з Наказу начальника військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ» № 7-РС від 01.03.2021 вона була звільнена у запас за пп. «б» (за станом здоров'я) п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та визнана непридатною щодо подальшого проходження військової служби, має III групу інвалідності.
Після звільнення з лав ЗСУ по теперішній час працює у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» у медичній установі.
В 2021 році позивачка звернулась до КЕВ м. Харкова з проханням виключити квартиру АДРЕСА_2 з числа службового житла і надати її родині ОСОБА_1 для постійного проживання.
У відповідності до Інструкції, КЕВ м. Харків звернувся з поданням до Міністерства оборони України (надалі МОУ) стосовно вирішення даного питання, оскільки вирішення питання про виключення з числа службового житла і надання його для постійного проживання, є виключною компетенцією МОУ.
Поте рішенням Комісії з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями № 343 від 21.07.2021 не було погоджено виключення квартири АДРЕСА_2 з числа службового житла і надання його позивачу та членам її родини для постійного проживання з зауваженням: « Переглянути правомірність перебування на обліку зятя».
Тому, позивач 24.01.2022 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та нечинним вищезазначеного рішення комісії та зобов'язання КЕВ м. Харкова подати клопотання до Харківської міської ради про виключення службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з числа службової Міністерства оборони .
Проте ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 провадження у адміністративній справі № 520/1640/22 за її позовом закрито, роз'яснено її право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та не чинним рішення Комісії з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями згідно Протоколу засідання № 343 від 21.07.2021 в частині відмови ОСОБА_1 надання житла для постійного проживання (шляхом виключення його з числа службового житла Міністерства оборони України) військовослужбовцям Харківського гарнізону за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано Квартирно- експлуатаційного відділу м. Харкова подати клопотання до Харківської міської ради щодо виключення з числа службової Міністерства оборони, житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що бездіяльність відповідача має наслідком унеможливлення реалізації права позивачки на житло, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (далі ЗСУ) та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018. Позивач є військовослужбовцем, має календарну вислугу більше 20 років, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Харкова, але постійного житла до цього часу не отримала. Позивач мешкає в службовій квартирі, яка призначена для тимчасового проживання, а її службовий статус значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством житлових прав.
Не погодившись з рішенням Харківське квартирно-експлуатаційне управління подало апеляційну скаргу, якою просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не правильно встановив суб'єктний склад сторін у справі та не звернув уваги на те, що відповідно до правових позиці висловлених неодноразово Великою палатою Верховного Суду спір, що виник між сторонами є публічно-правовим, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позов вирішений за участю Міністерства оборони України в особі Квартирно - експлуатаціного відділу м. Харкова, хоча в 2023 році він був перетворений у Харківське квартирно - експлуатаційне управління, яке є державною установою та входить до складу Збройних Сил України. Крім цього суд ухвалив рішення про визнання противоправним та нечинним рішення Комісії з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, хоча зазначену комісію до участі у справі не долучив.
У відповіді на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Посилається на те, що доводи скарги викладених судом висновків не спростовують. Оскільки їй було відмовлено у захисті належного їй права на отримання житла у постійне користування в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до вимог закону саме до повноважень КЕВ правонаступником якого є апелянт відноситься розгляд та ініціювання перед Харківською міською радою питання про виключення наданої позивачці квартири з числа службової житлової площі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 367 Цивільного процесуальногокодексу (далі ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апелянт - Харківське квартирно-експлуатаційне управління було долучено до участі у справі в якості правонаступника КЕВ м. Харкова.
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 , як військовослужбовець перебувала на квартирному обліку військовослужбовців Харківського гарнізону з 2004 року складом сім'ї три особи та рішенням житлової комісії факультету військової підготовки інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» було внесеною зміни до її облікової справи, а саме склад сім'ї з трьох осіб змінено на п'ять осіб, у зв'язку із включенням до складу сім'ї зятя - ОСОБА_2 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 51 - 54).
Згідно службового ордеру № 065302 виданого виконкомом Харківської міської ради від 14.12.2018 ОСОБА_1 зі складом сім'ї 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - чоловік (звільнений у запас зі збройних сил України), ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_3 - онука отримала від Міністерства оборони України службове житло - ізольовану квартиру, житловою площею 49,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ( надалі Квартира).
Даними довідки про склад сім'ї та реєстрацію місця проживання від 21.01.2019 в Квартирі підтверджується, що в ній постійно проживають та зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ( а.с. 14).
Відповідно до даних військового квитка № НОМЕР_1 , виданого 26.08.1987 ОСОБА_1 несла службу від старшого солдата до старшини у ЗС Міністерства оборони України майже на протязі двадцяти трьох років і шести місяців з 12.08.1997 по 05.03.2021 на різних посадах, а саме: старшого радіо-телефоніста, радіотелеграфіста, працювала санінструктором медичного пункту, медичною сестрою, начальником аптеки, неодноразово виконувала обов'язки начальника медичної служби ( а.с. 38 - 40).
Згідно Витягу з Наказу начальника військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ» № 7-РС від 01.03.2021 р. ОСОБА_1 була звільнена у запас за пп. «б» (за станом здоров'я) п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та визнана непридатною щодо подальшого проходження військової служби ( а.с. 44).
Даними довідки МСЕК від 31.03.2021 року підтверджено наявність у ОСОБА_1 I3 - ої групи інвалідності ( а.с. 43).
Позивач та її сім'я окрім службового житла іншого не має, не отримували ніяких компенсацій, ніколи не приймали участі у приватизації житла, що підтверджується довідкою з КП «ХМБТІ» за № 1046943 від 17.10.2018 року ( а.с. 12).
Згідно протоколу засідання Комісії з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями № 343 від 21.07.2021 комісією з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями не погоджено виключення Квартири з числа службового житла і надання його для постійного проживання позивачки з родиною з зауваженням: «Переглянути правомірність перебування на обліку зятя» ( а.с. 55 - 58).
Підполковник ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 несе є військовослужбовцями ( а.с. 45, 49). В період з 20.11.2019 по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в операції об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з метою виконання службових (бойових) завдань, що підтверджується даними довідки № 1864 від 15.07.2020 ( а.с. 48). Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, 24.02 2022 підполковник ОСОБА_2 безпосередньо брав участь у зоні бойових дій, захищав Циркуни, Харків, за що нагороджений пам'ятною медаллю ( а.с. 47).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 провадження у адміністративній справі № 520/1640/22 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та не чинним рішення Комісії з контролю та забезпеченням військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями згідно протоколу засідання № 343 від 21.07.2021 в частині відмови позивачці у виключені Квартири з числа службового житла МОУ та зобов'язання ККВ м. Харків подати клопотання до Харківської міської ради про виключення Квартири з числа службової Міністерства оборони закрито, роз'яснено її право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства ( а.с. 60 - 61).
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом правил судової юрисдикції виходячи з наступного.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Проте судом встановлено, що є таке що набрало законної сили судове рішення Харківського окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , що унеможливлює її повторне звернення до адміністративного суду з аналогічним позовом.
Оскільки позивачка не може захистити належне їй право на житло в порядку адміністративного судочинства, суд дійшов обґрунтованого висновку що воно підлягає захисту в порядку цивільного судочинства.
Судова колегія вважає що суд правильно встановив характер спірних правовідносин, що виникли у зв'язку із захистом належного позивачці права на житло та застосував до них норми матеріального права що їх регулюють.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
За правилами пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
Згідно статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів ЗСУ, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надаються зокрема, такі пільги, як першочергове забезпечення житлом осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Згідно зі статтями 47, 48 ЖК УРСР жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв.м. жилої площі на одну особу. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян.
На час звернення до КЕВ позивачка постійним житлом не забезпечена і перебуває на квартирному обліку КЕВ зі складом сім'ї п'ять осіб в загальній черзі і не підлягає виселенню зі службового житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення.
З огляду на вищезазначене судова колегія вважає, що позивач має право на отримання житла для постійного проживання, має право обрати спосіб такого забезпечення, що передбачений п. 3 Порядку.
Докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 та члени її сім'ї володіють чи володіли на праві власності будь-яким нерухомим майном, приймали участь в приватизації державного житлового фонду, поліпшили житлові умови або позивачка була засуджена до позбавлення волі понад шість місяців, в матеріалах справи відсутні.
Оскільки саме клопотання КЕВ про виключення квартири з числа службових є підставою для прийняття такого рішення виконавчим комітетом відповідної ради, а КЕВ заперечує проти звернення з таким клопотанням не у зв'язку із порушенням позивачем встановленої процедури звернення, а у зв'язку з розпорядженням про не подавання командирами військових частин, керівниками установ та організацій ЗСУ до квартирно-експлуатаційних відділів пропозицій щодо виключення житла із числа службового до окремого розпорядження, судова колегія вважає наявними підстави для визнання за позивачем права на виключення спірної квартири з числа службового житла КЕВ.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Вказаним Порядком на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06.09.2018 ( надалі Інструкція), передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Відповідно до пункту 4 розділу I Інструкції військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленою нормою. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Отже, питання виключення житла з числа службового має вирішуватися виконавчим комітетом відповідної міської ради. Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальнику гарнізону та командира військової частини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не подаючи відповідне клопотання, відповідач прямо порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Інструкція передбачає виключення квартири з числа службових за умови перебування військовослужбовців і осіб звільнених у запас або відставку на квартирному обліку в ЗСУ і відповідність займаного житла нормам законодавства, а не згідно настання черги на отримання житла. Житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці тачлени їх сімей,які відповідно до вимогстатті 12 Закону України « Про соціальнийі правовий захист військовослужбовцівта членів їх сімей» набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше,зареєстровані внаселеному пункті дислокації військової частини,в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку. Військовослужбовці та члени їх сімей визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, відповідно до статті 34 ЖК УРСР (пункти 1, 2 розділу VI Інструкції).
Суд першої інстанції обґрунтованого виходив із того, що відповідач не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови (зволікання) у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності позитивного рішення житлової комісії військової частини з цього приводу.
Немотивована бездіяльність відповідача обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним військовослужбовця для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №636/1514/19 (провадження №61-19985св19). Підстав для відступу від висновків, висловлених у зазначеній постанові, колегією суддів не встановлено.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.
Керуючись, ст.ст. 362, 367, 374, 375, 381 - 384, 390, 391 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківського квартирно - експлуатаційного управління - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18.12.2024
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
А.І. Люшня