11 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 644/2308/24
провадження № 22ц/818/3883/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року в складі судді Шевченка С.В.
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2021 року між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1/4075925, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит в сумі 99 580,00 грн строком на 72 місяця з 15 лютого 2021 року до 14 лютого 2027 року (включно) зі сплатою 15% річних та комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (комісія) щомісячно в розмірі 2,35% від суми кредиту, а позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту.
29 серпня 2023 року між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» укладено договір № 4-2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимог до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року.
Зазначив, що 15 вересня 2023 року до ОСОБА_1 . Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» направлено повідомлення про те, що відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт», а також повідомлено про необхідність перерахувати кошти в сумі 157 916,22 грн, що відповідає розміру поточних зобов'язань за договором.
Вказав, що відповідачкою належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконуються, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 19 березня 2024 року становить 157 916,22 грн, з яких 67 742,48 грн - строкова заборгованість; 21 118,57 грн - прострочена заборгованість; 1119,56 грн - нараховані відсотки; 21 133,01 грн - прострочені відсотки; 2340,13 грн - комісія; 44 462,47 грн - прострочена комісія.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором в розмірі 157 916,22 грн та судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року в загальному розмірі 157 916,22 грн, яка складається з такого: 67 742,48 грн строкової заборгованості, 21 118,57 грн простроченої заборгованості, 1119,56 грн нарахованих відсотків; 21 133,01 грн прострочених відсотків; 44 462,47 грн простроченої комісії; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» понесені судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати в частині стягнення 67 742,48 грн строкової заборгованості, 1119,56 грн нарахованих відсотків; 21 133,01 грн прострочених відсотків; 2340 комісії, 44 462,47 грн простроченої комісії, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені нею по сплаті судового збору, у розмірі 3633,60 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір не містить положень, які передбачають право кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, а також відповідна вимога про дострокове повернення кредиту їй від позивача не надходила. Повідомлення Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про відступлення права вимоги за кредитним договором, на яку посилається позивач, не є повідомленням про дострокове повернення споживчого кредиту, оскільки в ньому не зазначено дій, необхідних для усунення позичальником порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. З огляду на викладене, на даний час у неї відсутні підстави стягувати строкову заборгованість за кредитом у розмірі 67 742,48 грн, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено. Вказала, що до відступлення права вимоги банк мав право нараховувати проценти на підставі ст. 1048 ЦК України лише на частину заборгованості за кредитом, строк сплати якої ще не настав, тобто на строкову заборгованість за кредитом. Проте, в розрахунку заборгованості, наданому до позовної заяви, не зазначено, на яку кредитну заборгованість було нараховано проценти - строкову чи прострочену і взагалі із зазначеного розрахунку неможливо зробити висновок щодо правомірності нарахування процентів, оскільки він не містить ані періодів нарахування, ані зазначення сум залишку кредиту, на який нараховувалися проценти, ані дат та сум здійснених погашень. Однак з виписок, наданих позивачем, можна зробити висновок, що проценти були нараховані на всю заборгованість за кредитом, це випливає з того, що щомісячна сума нарахованих процентів, починаючи з січня 2022 року, коли вона припинила здійснювати погашення, є приблизно однаковою. При цьому сума нарахованих процентів щомісячно повинна зменшуватися, оскільки відповідно щомісячно зменшується залишок строкової заборгованості за кредитом через перенесення сум щомісячних платежів на рахунок простроченої заборгованості за кредитом. Таким чином, позивач має право заявити позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами лише у разі їх нарахування на строкову заборгованість. Тобто банком було безпідставно нараховано проценти у загальній сумі 22 252,57 грн, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами має бути відмовлено у зв'язку з недоведеністю зазначених вимог. Посилалася на те, що кредитним договором встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пункту 1.3.2 кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, які є нікчемними. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення комісійної винагороди у загальному розмірі 46 802,60 грн не можуть бути задоволені у зв'язку з нікчемністю відповідних положень кредитного договору, що передбачають її нарахування.
07 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до суду апеляційної інстанції подав додаткові пояснення у справі, які за змістом та формою відповідають відзиву на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що 15 вересня 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» направив ОСОБА_1 повідомлення про те, що відбулось відступлення права вимоги за договором №4-2023 від 29 серпня 2023 року до ТОВ «Глобал Спліт», яке в свою чергу стало новим кредитором та має право вимагати від ОСОБА_1 погашення кредитної заборгованості згідно кредитного договору № 1/4075925. Цим повідомленням АТ «Креді Агріколь Банк» виконує норми ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» та повідомляє про необхідність перерахувати кошти в сумі 157 916,22 грн, що відповідає розміру поточних зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, на користь нового кредитора за реквізитами, вказаними в повідомленні. Таким чином, позивачем були вжиті заходи щодо пред'явлення вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначалося про необхідність сплатити борг ТОВ «Глобал Спліт». Зазначив, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 , ТОВ «Глобал Спліт» скористалось своїм законним правом та звернулось з позовною заявою до суду, в якій просить стягнути заборгованість, яка включає в себе строкову та прострочену заборгованість, нараховані та прострочені відсотки, комісію, прострочену комісію. Всі нарахування відповідають умовам договору та Правилам, тобто законні та обґрунтовані.
10 грудня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника до суду апеляційної інстанції подала додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначила, що розрахунок заборгованості є помилковим в частині сум нарахування відсотків, оскільки позивач нараховує проценти на всю заборгованість за кредитом, а не на строкову заборгованість.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду лише в частині стягнення 67 742,48 грн строкової заборгованості, 1119,56 грн нарахованих відсотків; 21 133,01 грн прострочених відсотків; 2340,13 грн комісії, 44 462,47 грн простроченої комісії, тому апеляційний суд в іншій частині оскаржуване рішення, а саме в частині стягнення простроченої заборгованості в розмірі 21 118,57 грн, не переглядає.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині - змінити в частині суми стягнення.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що позичальниця належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь кредитора.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» із заявою-анкетою № 0104249-15022021-003 на отримання готівкового кредиту «Свобода» та підписала паспорт споживчого кредиту (а.с.9,17-20).
Того ж дня між Акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1/4075925, за умовами якого остання отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 99 580,00 грн строком на 72 місяці з 15 лютого 2021 року по 14 лютого 2027 року (включно), зі сплатою процентів щомісячно в розмірі 15% річних, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за договором, а позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту.
Відповідно до пункту 1.3.2 договору за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1. договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Відповідно до пункту 1.4 договору всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом згідно договору визначенні у Правилах надання споживчого кредиту в АТ «Креді Агріколь Банк» та умовами страхування життя позичальника, які є невід'ємною частиною цього договору та розміщенні на офіційному сайті банку www.credit-agricole.ua. Правила застосовуються в тій частині, яка не суперечить положенням цього договору (зокрема не застосовуються положення щодо страхування життя позичальника). У разі суперечностей між положеннями цього договору та положеннями Правил мають вищий пріоритет та застосовуються положення договору.
Позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту (пункт 2.2 договору).
У разі прострочення строку сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою згідно умов Договору, на суму простроченого платежу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, але не більше 15 % від суми простроченого платежу (пункт 3.1 договору).
Також, 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 підписала Пам'ятку клієнту за комплексним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року (а.с.13).
Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року належним чином, що підтверджується меморіальним ордером №35296850-1 від 15 лютого 2021 року, з якого вбачається, що на рахунок відповідачки перераховані грошові кошти у сумі 99 580,00 на підставі кредитного договору № 1/4075925 (а.с.10).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 вересня 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року, яка становить 157 916,22 грн, яка складається з строкової заборгованості в розмірі 67 742,48 грн, простроченої заборгованості в розмірі 21 118,57 грн, нарахованих відсотків в розмірі 1119,56 грн, прострочених відсотків в розмірі 21 133,01 грн, комісії в розмірі 2340,13 грн, простроченої комісії в розмірі 44 462,47 грн (а.с.21).
29 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» та Акціонерним товариством «Креді Агріголь Банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 4-2023, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року, укладений між банком та ОСОБА_1 .
Також матеріали справи містять копії платіжних інструкцій від 18 вересня 2023 року № 150 та № 4884 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на рахунок Акціонерного товариства «Креді Агріголь Банк» 12 944 500,00 грн та 125 610,10 грн, призначення платежу оплата за відступлення права вимоги за договором № 4-2023 від 29 серпня 2023 року, без ПДВ (а.с.16).
Акціонерним товариством «Креді Агріголь Банк» на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення від 15 вересня 2023 року, яким останню повідомлено про відступлення права вимоги та про необхідність перераховувати кошти в сумі 157 916,22 грн, що відповідає розміру поточних зобов'язань за кредитним договором зі сплати залишку заборгованості (тіло кредиту), нарахованих процентів за користування кредитом та комісії, на користь нового кредитора (а.с.11).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов'язань.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, в постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 658/4072/15-ц (провадження № 61-1494св23).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 вересня 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року, яка становить 157 916,22 грн, яка складається з строкової заборгованості в розмірі 67 742,48 грн, простроченої заборгованості в розмірі 21 118,57 грн, нарахованих відсотків в розмірі 1119,56 грн, прострочених відсотків в розмірі 21 133,01 грн, комісії в розмірі 2340,13 грн, простроченої комісії в розмірі 44 462,47 грн.
Відповідно до пункту 11 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», передбачена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зокрема і щодо порядку дострокового повернення кредиту (пункт 11 частини 3).
Статтею 12 вказаного Закону передбачено умови договору про споживчий кредит, серед яких також порядок дострокового повернення кредиту (п.13).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» уразі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір №1/4075925 від 15 лютого 2021 року видано на споживчі потреби, в свою чергу договір не містить положень щодо регулювання порядку дострокового стягнення. Не містять умови кредитного договору і положення, що у випадку прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань відбувається автоматична зміна строку кредитування.
Так, 15 вересня 2023 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» направило ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» за кредитним договором №1/4075925 від 15 лютого 2021 року.
Зі змісту вказаного повідомлення вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено лише про відступлення права вимоги та про необхідність перераховувати кошти на реквізити нового кредитора, при цьому, жодних вимог щодо дострокового повернення заборгованості до відповідачки не заявлялось.
При цьому, матеріали справи не містять відповідної вимоги щодо дострокового повернення коштів ані від банку, ані від нового кредитора.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що кредитор не дотримався обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а саме не направив відповідачці вимогу про таке погашення кредиту до моменту звернення до суду із цим позовом, у зв'язку з чим правові підстави для дострокового стягнення із ОСОБА_1 усієї суми кредиту, зокрема, строкової заборгованості в розмірі 67 742,48 грн, відсутні, у зв'язку з чим підстав для задоволення цих вимог немає.
Схожі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 554/13800/14-ц (провадження № 61-10590св23).
Що стосується відсотків за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступного.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами укладеного між сторонами кредитного договору №1/4075925 від 15 лютого 2021 року сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідачка у межах строку кредитування за користування кредитними коштами (стаття 1048 ЦК України), а саме в розмірі 15 % річних.
Як вбачається з матеріалів справи кредитором так і не було направлено позичальниці вимогу щодо дострокового повернення заборгованості, тому правові підстави для дострокового стягнення із ОСОБА_1 нарахованих відсотків в розмірі 1119,56 грн також відсутні.
Однак, з розрахунку заборгованості по відсоткам та виписки по рахунку, наданої до суду апеляційної інстанції та який прийнято до уваги на підставі ч.3 ст.367 ЦПК України, вбачається, що заборгованість за простроченими відсотками становить 21 133,01 грн, яку судом правильно стягнено з ОСОБА_1 на користь позивача.
Наданий ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції розрахунок заборгованості за відсотками колегія суддів до уваги не приймає, оскільки він здійснений на помилковому трактуванні умов кредитного договору, у зв'язку з чим є арифметично неправильним, тому не може бути належним та допустимим доказом утвореної заборгованості за відсотками.
Що стосується стягнення комісії в розмірі 2340,13 грн та простроченої комісії в розмірі 44 462,47 грн, колегія суддів виходить з наступного.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі
№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з матеріалів справи у пункті 1.3.2 кредитного договору № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1. договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Зі змісту кредитного договору, що є предметом дослідження у цій справі вбачається, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Матеріали справи також не містять доказів, що споживач користувався такими послугами.
Cуд першої інстанції не врахував, що надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В свою чергу банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що пункт 1.3.2 кредитного договору № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року, яким передбачено сплату ОСОБА_3 комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,35 % у місяць від суми кредиту, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення суми комісії в розмірі 2340,13 грн та простроченої комісії в розмірі 44 462,47 грн є помилковими, а тому в задоволенні цих вимог необхідно відмовити.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 (провадження № 61-13123св23), від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).
Відповідні доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та не спростовані позивачем.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин рішення необхідно змінити в частині суми стягнення, а саме стягненню підлягає лише заборгованість в сумі 42 251,58 грн, з яких 21 118,57 грн прострочена заборгованість та 21 133,01 грн прострочені відсотки, в іншій частині - необхідно відмовити, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» задоволено частково на 26,76%, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 648,23 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт».
Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що оспорювану суму для стягнення вона зазначила 136 797,65 грн, що становить 86,63% від ціни позову, тому за подачу апеляційної скарги їй необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 3147,80 грн (2098,63 грн*86,63%=3147,80 грн х 150%).
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 83,73%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2635,65 грн підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 .
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1987,42 грн (2635,65 грн - 648,23 грн).
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Ураховуючи викладене, сплачений ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 485,80 грн (3633,60 грн - 3147,80 грн) за квитанцією № 2758-3727-1377-7727 від 25 вересня 2024 року підлягає поверненню апелянту.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року - змінити в частині суми стягнення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором № 1/4075925 від 15 лютого 2021 року в розмірі 42 251,58 грн.
В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1987,42 грн.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби в Основ'янському районі міста Харкова повернути ОСОБА_1 485,80 грн сплачених 25 вересня 2024 року за квитанцією № 2758-3727-1377-7727 АТ «Таскомбанк» на розрахунковий рахунок UA398999980313161206080020661, отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина