Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 грудня 2024 року Справа№200/1515/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через представника Каверіна С.М. звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.07.2021 по 23.01.2022 включно;
стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.07.2021 по 23.01.2022 включно у сумі 174489,04 грн.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що на день звільнення 23.07.2021 з Військової частини НОМЕР_1 не отримав у повному обсязі належне грошове забезпечення. В зв'язку із затримкою виплати сум грошового забезпечення на виконання рішення суду виникли підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 20 березня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Ухвалою від 01 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Відповідно до ухвали від 12 липня 2024 позовну заяву залишено без розгляду.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2024 року ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року скасована, справа № 200/1515/24 направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою від 16 вересня 2024 року адміністративну справу прийнято для продовження розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог як такі що є безпідставними та необґрунтованими. Зауважив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. При цьому відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо), проте до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять компенсаційні виплати, у тому числі грошова компенсація за речове майно. Тобто несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач також зазначає про принцип співмірності при визначенні середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, здійснюючи судочинство в умовах збройної агресії проти України, враховуючи період тимчасової непрацездатності головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 06.06.2020 по 23.07.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.12.2020.
Згідно з Витягом з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 20.07.2021 № 703-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до Витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23.07.2021 № 717-ОС виключено ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.07.2021.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2022 у справі №200/4783/22, яке набрало законної сили 24.01.2024 відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування в період з 06.06.2020 по 23.07.2021 при обчисленні грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням), а також одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій, за 2020 та 2021 роки, - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діє з 29.01.2020;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести щодо періоду з 06.06.2020 по 23.07.2021 перерахунок грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням), а також одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій, за 2020 та 2021 роки, - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діє з 29.01.2020, та виплатити йому їх недоотримані частини.
Позивач вказує, що 20.02.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.12.2022 у справі №200/4783/22 відповідачем виплачена позивачу заборгованість з грошового забезпечення за період з 06.06.2020 по 23.07.2021 у сумі 126888,65 грн, що підтверджується банківською випискою.
У цій справі заявлені вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, за період з 24.07.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 23.01.2022 (включно), що становить 184 календарних днів.
Тому, на думку позивача, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 24.07.2021 по 23.01.2022 (включно) становить 174489,04 грн (948,31 грн х 184 календарних дні).
Відповідно до наявної у матеріалах справи архівної відомості особистої картки грошового забезпечення за 2021 рік, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив 57847,22 грн (у травні 2021 року - 28923,61 грн та у червні 2021 року - 28923,61 грн).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Тому, вирішуючи справу, суд керується відповідними нормами КЗпП України, в редакції, яка діяла в період існування спірних правовідносин, тобто в заявлений період з 24.07.2021 по 23.01.2022.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (у редакції до внесення змін Законом України №2352-IX від 01.07.2022) .
В редакції на час розгляду цієї справи частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, шо у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд звертає увагу, що крім обмеження періоду стягнення строком у шість місяців, Законом України №2352-IX не внесено жодних інших змін у правове регулювання зазначених відносин.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З наведених підстав, враховуючи встановлений рішенням суду у справі № 200/4783/22 факт неповного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині застосування до спірних відносин норм статті 117 КЗпП України.
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд керується практикою Верховного Суду у зазначеній категорії справ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- РОЗМІР ПРОСТРОЧЕНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, З ЧИМ БУЛА ПОВ'ЯЗАНА ТРИВАЛІСТЬ ТАКОГО ПЕРІОДУ З МОМЕНТУ ПОРУШЕННЯ ПРАВА ПРАЦІВНИКА І ДО МОМЕНТУ ЙОГО ЗВЕРНЕННЯ З ВИМОГОЮ про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, СПІВМІРНІСТЬ можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
69.Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Викладені правові позицій Верховного Суду є застосовними до вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за заявлений у позові період з 24.07.2021 по 23.01.2022, тобто до внесення змін у статтю 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі не є спірним та підтверджено матеріалами справи, що останнім днем проходження позивачем служби є 23.07.2021, а датою остаточного розрахунку на виконання рішення суду у справі № 200/4783/22 є 20.02.2024. Отже, відповідач не спростував факт несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.
Проте, суд наголошує, що стаття 117 КЗпП України для її застосування також передбачає наявність вини відповідача (як в редакції станом на період стягнення, так і в редакції на час розгляду справи).
За встановленими обставинами справи не є доведеною наявність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку ПРОТЯГОМ ВСЬОГО ЧАСУ після звільнення позивача до дня його звернення до суду з відповідними вимогами.
В подальшому для вирішення вказаного спору позивач звернувся до суду 31.10.2022 року (у справі № 200/4783/22), тобто, більш ніж через 1 рік і 3 місяця після звільнення зі служби.
Наявності обставин, які б заважали позивачу своєчасно ініціювати питання виплати належних йому сум, матеріалами справи не доведено. Жодного доказу з цього приводу ані у справі № 200/4783/22, ані у цій справі № 200/1515/24 позивачем не надано.
Суд зауважує, що в даному випадку з'ясування таких обставин стосується не процесуального права позивача на звернення до суду, а матеріально-правовим аспектом наявності вини відповідача та обсягу його відповідальності протягом заявленого періоду затримки розрахунку за умови відсутності своєчасних звернень позивача з цього приводу.
Нарешті, як право на звернення до суду, так і правомочності розпоряджатися власними майновими активами належать громадянину, який, зокрема, може відмовитися або утриматися від реалізації належних йому майнових прав, і така відмова протягом тривалого часу не може в повному обсязі ставитися у вину зобов'язаному суб'єкту владних повноважень.
Тобто, затримка розрахунку за весь заявлений у позові період не може беззаперечно ставитися у вину відповідачу за умов, коли позивач зі свого боку не вчиняв жодних дій для отримання такого розрахунку у належному розмірі.
Крім того, суд враховує, що затримка остаточного розрахунку стосувалася НЕ ВСІЄЇ СУМИ належного при звільненні грошового забезпечення, а лише його частини шляхом приведення складових грошового забезпечення до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 та 2021 років, замість застосованого відповідачем розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.
Вказані розміри складають 1762 грн. (01.01.2018), 2102 грн. (01.01.2020) та 2270 грн. (01.01.2021), а їх співвідношення (тобто, різниця між належними до виплати та нарахованими складовими) складає (умовно):
2102/1762 = 1,192 (нараховано 100 - 19,2 = 80,8 % належних сум);
2270/1762 = 1,288 (нараховано 100 - 28,8 = 71,2 % належних сум).
Таким чином, несвоєчасно виплачені відповідачем суми не перевищують третини відповідних показників грошового забезпечення, яке належало до виплати позивачу при звільненні.
Через неведені обставини стягнення середнього заробітку за заявлений період у повному обсязі не відповідає принципу співмірності.
З урахуванням встановлених конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України в редакції, яка діяла у заявлений період затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючи розмір такого відшкодування, суд за аналогією враховує приписи частини 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Встановлюючи обмежений строк звернення для позовів щодо публічної служби, законодавець виходив з обізнаності та наявності певної кваліфікації відповідних службовців, що дозволяє в обмежені строки вжити заходів для захисту свого порушеного права.
Вказана норма в даному випадку застосовується судом не для визначення процесуального строку звернення до суду, оскільки суд вирішує цю справу по суті заявленого позову в повному обсязі. Проте, виходячи з наведеної норми, суд має право визначити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку з дотриманням принципів співмірності та пропорційності та з урахуванням ступеня вини відповідача.
Застосування вказаних принципів співмірності та пропорційності суд вважає обов'язковим в умовах правового режиму воєнного стану, який триває на час розгляду справи та потребує максимальної мобілізації фінансових та інших ресурсів на потреби оборони, про що позивачу, як офіцеру - учаснику бойових дій, повинно бути достовірно відомо.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 встановлює, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням позивача складає: за травень 2021 року - 28923,61 грн, за червень 2021 року - 28923,61 грн, разом - 57847,22 грн., середньомісячне грошове забезпечення - 28923,61 грн
Враховуючи такий критерій як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку та застосовуючи принципи пропорційності та співмірності в умовах правового режиму воєнного стану, при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 24.07.2021 по 23.01.2022 в сумі середнього заробітку за один місяць 28923,61 грн., що суд вважає достатнім для поновлення порушеного права позивача та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.07.2021 до 23.01.2022 включно в сумі 28923 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 61 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/) відповідно до наявних умов електропостачання та функціонування програмного забезпечення через обставини збройної агресії проти України.
Суддя Г.А. Чекменьов