Справа № 127/7357/24
Провадження № 2/127/4658/24
(З А О Ч Н Е)
18 грудня 2024 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Воробйова В.В.,
за участю секретаря Шмигори О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації, за участі третьої особи Посольства російської федерації, про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з позовом до держави російської федерації в особі посольства держави росія (російська федерація) в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, мотивуючи свій позов тим, що у 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24.02.2022 року здійснила відкритий напад на Україну. Це призвело до порушення прав позивача, у зв'язку з чим йому завдано моральних страждань, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України, оскільки щоденно позивач зазнає стресу через постійні повітряні тривоги, та необхідність перебувати тривалий час в укритті, через що втратив нормальний сон і станом на теперішній час погано спить. Також позивач побоюється за своїх рідних. У нього погіршилися відносини з людьми і споглядання зруйнованих ракетними ударами будівель у м.Вінниця, зокрема будинку побуту «Ювілейний», де загинуло багато людей, сімей, дітей. Позивач перебував в 300 метрах від епіцентру вибуху, оскільки проживає по АДРЕСА_1 . Через війну позивач втратив роботу, а пошук нової роботи зайняв багато часу і це також було стресом для позивача.
З огляду на викладене вище, позивач зазначає, що російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача. Отже, саме на російську федерацію покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Тому позивач звернувся з вказаним позовом до суду та просив стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 120000000,00 грн. (сто двадцять мільйонів гривень 00 коп.) із розрахунку по 1 мільйону гривень за місяць від початку перших дій російської федерації, які тривають понад 10 років.
В судовому засіданні позивач зазначив, що позовну заяву підтримує та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позові. Додатково надав пояснення, що втрата позивачем роботи через військову агресію російської федерації проти України пов'язана з тим, що він є фахівцем в галузі IT технологій. Він мав трудовий контракт із західними компаніями в цій сфері. Проте, через постійні обстріли російськими військовими об'єктів енергетичної системи України та довготривалі та часті перебої з електропостачанням через це, західні компанії відмовляються від укладання таких контрактів зі спеціалістами, які перебувають в Україні. Таким чином трудовий контракт з позивачем було розірвано і він втратив заробіток та був вимушений довгий час шукати іншу роботу. Після вибуху від прильоту ракет у центрі м.Вінниця, тобто неподалік від будинку позивача, у стінах його будинку утворились тріщини, які довелось терміново усувати, оскільки через них вітер зовні будинку проникав у помешкання. Крім того, через збройну агресію російської федерації проти України позивач позбавлений можливості відвідувати Автономну Республіку Крим для оздоровлення, відвідувати схід України, оскільки частини східних областей окуповані і там ведуться бойові дії. Визначаючись з розміром моральної шкоди, яка на думку позивача підлягає відшкодуванню, позивач не звертався до спеціалістів (еспертів) з метою точного визначення її розміру. Доказів щодо часткового руйнування його будинку внаслідок вибуху від влучання ракет по будинку побуту «Ювілейний» позивач також не має, оскільки ремонт стін будинку був зроблений самотужки і до місцевих органів самоуправління позивач з цього приводу не звертався.
Інші учасники розгляду справи в судове засідання не з'явилися, хоча про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Відзиву на позовну заяву, будь-яких заяв та заперечень від відповідача та інших учасників розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, з 24.10.2018 року зареєстрований та фактично проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
Ракетний удар по м.Вінниця стався 14.07.2022 року о 10 год. 45 хв. Атака здійснена збройними силами російської федерації під час повномасштабного вторгнення до України. 15 липня у м.Вінниці та області оголошено днем жалоби за загиблими.
Слід зазначити, що будинок позивача дійсно знаходиться на близькій відстані від епіцентру вибуху внаслідок влучання російських ракет у центрі м.Вінниця у будинок побуту «Ювілейний», що призвело до людських жертв, руйнування будівель, знищення та пошкодження майна.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд зазначає, що саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Отже, рф є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме рф є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Обставини викладені у позовній заяві, які призвели до порушення особистих прав позивача визначених ст. 270 ЦК України державою російська федерація у зв'язку з військовою агресією проти України та окупацією частини територій України, зокрема, права позивача на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, права на безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо, є загальновідомими, а тому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають.
Суд вважає доведеною наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями російської федерації в Україні та їх наслідками - порушенням особистих прав позивача, що безперечно призвело до душевних страждань позивача та спричинило йому моральну шкоду.
Відповідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Разом з тим слід зазначити, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження розміру спричиненої йому моральної шкоди на суму у розмірі 120000000,00 грн.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті (заподіяння душевного болю, почуття безпорадності та розчарування), глибину фізичних та душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів міста та області й ведення інших бойових дій з ураженням цивільних об'єктів, порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, в розмірі 100000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 коп.). Тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, тому згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача в дохід держави Україна в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 16, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 10 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 211, 259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до російської федерації, за участі третьої особи Посольства російської федерації, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 коп.)
Стягнути з держави російська федерація в дохід держави Україна судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: держава російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, місцезнаходження: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27.
Повний текст рішення суду складено 20.12.2024 року.
Суддя: