20 грудня 2024 року м. Київ № 640/15871/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач/ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у неврахуванні періодів роботи з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.01.2022, зарахувавши до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, періодів роботи з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що їй була призначена пенсія за віком, але без виплати 10 місячних пенсій відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як медичному працівнику.
Листом від 07.07.2022 №14161 -13437/С-02/8-2600/22 ГУ ПФУ в м. Києві відмовлено позивачці у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, у зв'язку із незарахуванням до спеціального стажу періоди роботи в КДБ УРСР та СБ України, оскільки установи, в якій вона працювала, не передбачені в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 90.
Вважає дії відповідача щодо відмови їй у не нарахуванні та невиплаті грошової допомоги протиправними, оскільки вона має необхідний стаж для призначення вказаної грошової допомоги. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2022 року відкрито провадження у справі.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2024 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року справу №640/15871/22 прийнято до провадження судді Жукової Є.О.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про прийняття адміністративної справи до провадження» від 26 квітня 2024 року у справі №640/15871/22 доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Сушко Н.І. 26 квітня 2024 року.
30 квітня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ГУ ПФУ в м. Києві надійшов відзив на позов.
Відповідач в обґрунтування відзиву зазначає, що на підставі заяви від 24.01.2022 та наданих до неї документів, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.01.2022.
До страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: - переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Постанова № 909).
Відповідно до Постанови № 909 передбачений перелік закладів і установ охорони здоров'я:
лікарняні заклади, лікувально - профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно -курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив - служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічні заклади, діагностичні центри;
аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії;
медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи.
Періоди роботи в КДБ УРСР та СБ України не зараховані до спеціального стажу, оскільки установа, в якій працювала позивач, не передбачена Постановою №909. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16 липня 1981 року позивачка з 20 березня 1986 року по 30 березня 2022 року працювала на різних посадах в сфері охорони здоров'я.
З 24 січня 2022 року позиваці призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), що не заперечується сторонами.
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 (а.с.20).
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом 07 липня 2022 року №14161-13437/С-02/8-2600/22 відмовило позивачці у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю у неї страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки до спеціального стажу не зараховані періоди роботи позивачки в КДБ УРСР та СБ України, через те, що установи, в якій вона працювала, не передбачені в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Позивачка, вважаючи порушеним своє право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності у позивачки права на призначення та виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.
За змістом пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок № 1191).
Пунктом 2 Порядку № 1191 установлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
А пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних, визначених законодавством посадах, й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 234/13835/17.
Суд встановив, що відповідач відмовив позивачці у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю у неї страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд не погоджується із такими висновками відповідача та вважає їх помилковими з огляду на таке.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
20.03.1986 зараховано на посаду санітарки хірургічного відділення №2 Лікарні №1 м. Києва (запис трудової книжки №7);
02.08.1986 переведено на посаду медичної сестри хірургічного відділення (запис трудової книжки №8);
12.02.1987 переведено на посаду дільничної медичної сестри дитячої поліклініки №1 (запис трудової книжки №9);
31.07.1989 звільнено за переводом в Комітет державної безпеки Української РСР (запис трудової книжки №11);
з 01.08.1989 до 18.02.1992 на посаді медсестри в КДБ УРСР (записи трудової книжки №№12-14);
з 18.02.1992 до 05.03.2018 на посаді медсестри військово- медичного управління СБУ в І Національній академії СБУ (записи у трудовій книжці №№17-28);
з 06.03.2018 до 30.03.2022(день звільнення) на посаді медсестри військово-медичного управління СБУ в Національній академії СБУ (записи у трудовій книжці №№29-31).
Переліком №909 установлено заклади охорони здоров'я, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, на відповідних посадах. Разом з тим, згідно з приміткою 2 Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Крім того, суд наголошує на тому, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пов'язане не лише з місцем роботи закладом охорони здоров'я, а й з посадою, яку обіймає працівник.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посаді медсестри в КДБ УРСР та СБ України з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 слід віднести до її спеціального стажу в розумінні статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, зважаючи на те, що у позивачки наявний спеціальний педагогічний стаж більше 30 років, займана нею посада відноситься до посад медичних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку пенсію, тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 та Порядком № 1191.
За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із неврахуванням періодів роботи з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 є протиправними.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах Кодексу адміністративного судочинства України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень).
При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.
Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов'язково враховується суспільний (публічний) інтерес.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Враховуючи вищезазначене, з метою ефективного захисту прав позивача та з урахуванням положень статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування періодів роботи позивачки з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до Переліку професій і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи позивачки з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 до моменту призначення пенсії до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до Переліку професій і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти рішення про нарахування та виплату позивачці грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 992,40 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування періодів роботи ОСОБА_1 з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до Переліку професій і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 до моменту призначення пенсії до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до Переліку професій і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.
6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.