печерський районний суд міста києва
Справа № 757/50668/24-ц
16 грудня 2024 року Суддя Печерського районного суду міста Києва Остапчук Т.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту не дійсним,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту не дійсним.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, приходить до наступного.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.
За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1,2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об'єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред'являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, а також до позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів (правочинів) щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, тощо.
Віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна.
Поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майном», а тому правило вищевказаних норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним заповіту свого батька. Його батькові належала квартира в АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що його права як спадкоємця за законом порушені, оскільки під час посвідчення цього заповіту його батько дуже хворів, а тому не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник саме з приводу визнання недійсним заповіту, а тому підсудність даної справи визначається за правилом виключної підсудності.
Згідно з ч. 1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
За адміністративно територіальним поділом квартира в АДРЕСА_1 відноситься до Подільського району міста Києва, на який поширюється територіальна юрисдикція Подільський районний суд міста Києва.
Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленомустаттею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (стаття 32 ЦПК України).
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (стаття 378 частина першаЦПК України).
За наведених вище обставин, враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу із приводу нерухомого майна та на дану категорію справ поширюється дія правила про виключну підсудність, клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю підлягає задоволенню.
А відтак, оскільки дана справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва, суд вважає за необхідне на підставі пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України передати дану справу на розгляд до Подільського районного суду міста Києва, як до суду територіальна юрисдикція (підсудність) якого поширюється на адресу місця знаходження спірного нерухомого майна.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 28,31,32,187,258,260,353,354 ЦПК України, суд, -
Цивільну справу № 757/50668/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту не дійсним передати за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Судді Т.В Остапчук