20 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/35312/23 пров. № А/857/13508/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Коваля Р. Й.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 140/35312/23 (головуючий суддя Валюх В. М., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити дії,-
06 грудня 2023 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 вересня 2023 року по 02 грудня 2023 року на підставі ст.117 КЗпП України.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що з березня 2022 року до 09.09.2023 позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_2 , та на момент звільнення перебував на посаді водія відділення снайперів роти вогневої підтримки. 10.05.2023 наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) № 48-РС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я. Позивач вказував, що 17.07.2022 отримав поранення під час виконання бойового завдання, після чого перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я. На момент звільнення з військової служби ВЧ НОМЕР_2 не в повному розмірі виплатила додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168), зокрема, за період часу перебування на лікуванні та у відпустці через отримання поранення. В подальшому, після звільнення з військової служби, 02.12.2023 ВЧ НОМЕР_2 здійснила виплату позивачу додаткової винагороди у сумі 110298,81 грн, а відтак у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата додаткової винагороди), відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року в позові відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивачем - ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано ті самі доводи, що і в обгрунтування позовних вимог. Крім того, вказано, що позивач надавав відповідачу довідки ВЛК під час перебування у відпустці за станом здоров'я. Відповідач повинен був виплатити позивачу по 100 тис. грн. під час його перебування у такій відпустці. Натомість виплачував по 30 тис. грн. Таким чином, вказана недоплата виникла ще до звільнення з військової служби.
Відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлено прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено у справі незначної складності, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлено, що ОСОБА_1 по 09.09.2023 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони), яка знаходиться в підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 окрема бригада Сил територіальної оборони Збройних Сил України).
17.07.2022 позивач отримав поранення при виконанні бойового завдання під час захисту Батьківщини (довідка про обставини поранення № 1285 від 18.08.2022), та 09.09.2023 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 252 позивача було виключено із списків особового складу військової частини, що підтверджується листом ВЧ НОМЕР_1 від 22.11.2023 №1657/3823 (а.с. 17).
Листом від 17.11.2023 № 6561 ІНФОРМАЦІЯ_1 направив командиру ВЧ НОМЕР_1 заяву представника позивача щодо надсилання пакету документів, в т.ч. виписку з медичної карти стаціонарного хворого від 08.02.2023 № 271, довідки ВЛК від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033 (а.с. 32-35).
Військова частина НОМЕР_1 , у відповідь на вказаний лист ІНФОРМАЦІЯ_2 , листом від 22.11.2023 №1657/3823 повідомила, що згідно із наданими до заяви представника позивача документами, які підтверджують факт стаціонарного лікування по пораненню та висновків ВЛК про надання відпусток по стану здоров'я, фінансовою службою ВЧ НОМЕР_1 проведено перерахунок належних виплат, донарахована сума 111978,49 грн буде перерахована на особистий рахунок ОСОБА_1 після утримання податків протягом листопада 2023 року (а.с.17, 17 зворот).
02.12.2023 на картковий рахунок позивача відбулося зарахування коштів від ВЧ НОМЕР_2 в сумі 110298,81 грн. (а.с. 18).
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача.
Отож, обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 252, позивачу ОСОБА_1 була нарахована та 02.12.2023 виплачена додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 в сумі 110298,81 грн.
Нарахування зазначеної додаткової винагороди було здійснено після звільнення позивача з військової служби на підставі додатково поданих його представником документів, які надійшли до ВЧ НОМЕР_1 згідно із листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.11.2023 № 6561 (а.с.32), зокрема, на підставі виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 08.02.2023 № 271, довідки ВЛК від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033 (а. с. 32-35).
Згідно матеріалів справи, до моменту звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 252, позивач не надавав відповідачам зазначені медичні документи (виписка з медичної карти стаціонарного хворого від 08.02.2023 № 271, довідки ВЛК від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033), на підставі яких видаються накази про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Так, згідно із пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) довідка ВЛК видається йому на руки.
Отже, саме на позивача було покладено обов'язок своєчасного подання довідок ВЛК до військової частини за місцем проходження служби для видання наказу про виплату додаткової винагороди.
На момент звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 252 з позивачем був проведений повний розрахунок, спір про розмір виплат був відсутній, а нарахування та виплата 02.12.2023 позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 в сумі 110298,81 грн. було здійснено уже на підставі додатково поданих представником позивача документів, які надійшли до ВЧ НОМЕР_1 згідно із листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.11.2023 №6561.
Таким чином, на момент звільнення у відповідачів були відсутні правові та фактичні підстави для виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.
Враховуючи дані обставини колегія суддів вважає, що винесене судом першої інстанції рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, законне та обгрунтоване.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 140/35312/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
Р. Й. Коваль