19 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5714/24 пров. № А/857/24184/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Сорока Ю.Ю.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
27 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживав на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати провести їй нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 30 квітня 2024 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія) та проживала з 01 жовтня 1978 року по 03 березня 2015 року в с. Велика Осниця Луцького (Маневицького) району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23 липня 1991 року, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, вказує, що не працює, є пенсіонером, що перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон № 796-XII). Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, стверджує про наявність права на отримання підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII і просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити таке підвищення з 30 квітня 2024 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Відповідно до довідки № 608 від 19 квітня 2024 року, виданої Великоосницьким старостинським округом № 6 виконавчого комітету Колківської селищної ради, ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала в с. Велика Осниця, Камінь-Каширського району, Волинської області з 01 жовтня 1978 року по 03 березня 2015 року. Проте, як слідує з паспортних даних позивача, місцем її реєстрації є АДРЕСА_1 . При цьому, доказів фактичного проживання в с. Велика Осниця до позовної заяви позивачем не надано. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач є пенсіонером, проте доказів фактичного проживання у с. Велика Осниця, Камінь-Каширського району, Волинської області суду не надала, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія) та проживала з 01 жовтня 1978 року по 03 березня 2015 року в с. Велика Осниця Луцького (Маневицького) району Волинської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23 липня 1991 року, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Вважає, що з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, має право на отримання підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII і просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити таке підвищення з 30 квітня 2024 року.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за матеріалами пенсійної справи у трудових відносинах не перебуває.
Відповідно до довідки № 608 від 19 квітня 2024 року, виданої Великоосницьким старостинським округом № 6 виконавчого комітету Колківської селищної ради, ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в с. Велика Осниця, Камінь-Каширського району, Волинської області з 01 жовтня 1978 року по 03 березня 2015 року.
З листа Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 15 липня 2024 року слідує, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон № 796-XII).
Згідно зі статтею 39 Закону № 796-XII (в редакції чинній до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 7 пункту 4 Розділу І Закону України № 76-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01 січня 2016 року, яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ (у редакціях, чинних до внесення змін) Законом №76-VIII, однак застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
З огляду на вказане, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Разом з тим, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII.
І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Таким чином, з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII, тому стаття 39 вказаного Закону №796-XII із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
У іншій частині стаття 39 Закону № 796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27 лютого 1991 року № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а-ХІІ.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено, а тому з 01 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Тобто, з 01 січня 2015 року лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
При цьому відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ, належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що розділ VII Закону України № 796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.
Верховний Суд у справі № 240/21598/22 (постанова від 25 квітня 2024 року) наголосив, що при вирішенні питання про наявність у особи права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого положеннями статті 39 Закону № 796-XII, необхідно з'ясувати і перевірити, чи позивач є непрацюючим пенсіонером та чим це підтверджується, встановити, де проживає позивач, з якого періоду, чи відноситься його місто проживання до населеного пункту, віднесеного до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку № 106, чи виплачувалась позивачу підвищення до пенсії до 01 січня 2015 року, та чи є позивач особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до Закону № 796-XII.
З системного аналізу наведеного вище можна дійти висновку, що положення ст. 39 Закону № 796-XII не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, із наявністю/відсутністю в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Цей Закон спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка. Право на отримання підвищення до пенсії гарантується (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 травня 2024 року у справі № 240/2236/23.
Із матералів справи слідує, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за матеріалами пенсійної справи у трудових відносинах не перебуває.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до норм Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 місце проживання фізичної особи, зміна такого підлягають реєстрації.
Відповідно до довідки № 608 від 19 квітня 2024 року, виданої Великоосницьким старостинським округом № 6 виконавчого комітету Колківської селищної ради, ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в с. Велика Осниця, Камінь-Каширського району, Волинської області з 01 жовтня 1978 року по 03 березня 2015 року.
Як слідує з паспортних даних позивача та матеріалів електронної пенсійної справи, місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції зауважує, що місто Луцьк не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23 липня 1991 року. Таким чином, відсутні підстави для встановлення позивачу підвищення до пенсії, як особі, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем не надано суду доказів проживання на території гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі № 140/5714/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін