20 грудня 2024 рокуСправа № 500/1971/24 пров. № А/857/16225/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (суддя Мандзій О.П., м.Тернопіль), -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі-відповідач 2) в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 09.02.2024 №172850025129, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , дата заповнення 26.09.1984, зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби з 13.12.1985 по 23.11.1987 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 02.02.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.02.2024 за № 172850025129 в частині відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 10.05.1984 по 30.08.1984 та з 13.12.1985 по 23.11.1987. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 10.05.1984 по 30.08.1984 та з 13.12.1985 по 23.11.1987. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що він до заяви про призначення пенсії за віком додав посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданого 1993 року Рівненською обласною державною адміністрацією. Отже, відповідно до аналізу норм чинного законодавства, зазначене посвідчення підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Зазначає, що станом на 01 січня 1993 року він постійно проживав та працював у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, підтверджується посвідченням громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення серії Б №025436.
Вважає, що надані позивачем документи підтверджують факти проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення понад 4 роки станом на 01.01.1993, як того вимагає ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що судом першої інстанції не враховано.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на відсутність доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) по 31.07.1986, права на початкову величину зниження пенсійного віку позивач не має. Зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 2 роки проживання (роботи).
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Рівненською обласною державною адміністрацією видано посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 .
Позивач 02.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.02.2024 №172850025129 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону № 796-XII, покликаючись на не підтвердження на момент звернення заявником факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років (00 років 02 місяці 04 дні). До зони гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби з 13.12.1985 по 23.11.1987, оскільки не можливо встановити місце знаходження військової частини. Страховий стаж позивача становить 31 рік 07 місяців 24 дні. До страхового стажу не враховано: трудову книжку НОМЕР_1 від 26.09.1984, оскільки на першій сторінці трудової книжки зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає по батькові " ОСОБА_3 " (російською мовою), згідно паспортних даних.; період роботи з 10.05.1984 по 26.09.1984, оскільки в скан-копії трудової книжки не проглядаються роки наказів про прийняття та звільнення з роботи; період проходження строкової військової служби з 13.12.1985 по 23.11.1987, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про дату видачі військового квитка.
Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням про відмову в призначенні пенсії, звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 3 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Згідно ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до п."в", "д" ч.3 вказаної статті до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 48 КЗпП України передбачено, що положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, які узгоджуються з нормами п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захист від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом першої інстанції вірно встановлено та відображено у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 26.09.1984 що він з 10.05.1984 по 26.09.1984 працював у колгоспі "Чапаєвець"; з 31.08.1984 по 23.07.1985 навчався у Труківському ПТУ-51; з 01.08.1985 по 01.08.1985 працював у тресті "Строймеханізація" (звільнений за прогул без поважних причин); з 13.12.1985 по 23.11.1987 позивач проходив службу в лавах Збройних Сил СРСР (підстава внесення військовий квиток № НОМЕР_3 ).
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у рішенні від 09.02.2024 №172850025129 відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів, послалось на те, що на першій сторінці трудової книжки НОМЕР_1 від 26.09.1984 зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", що не відповідає по батькові " ОСОБА_3 " (російською мовою), згідно паспортних даних; в період роботи з 10.05.1984 по 26.09.1984 в скан-копії трудової книжки не проглядаються роки наказів про прийняття та звільнення з роботи; в період проходження строкової військової служби з 13.12.1985 по 23.11.1987 в трудовій книжці відсутній запис про дату видачі військового квитка.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Невідповідність по батькові на першій сторінці трудової книжки по батькові згідно паспортних даних, які різняться виключно однією буквою, непроглядність років наказів про прийняття та звільнення з роботи в скан-копії трудової книжки, а також відсутність дати видачі військового квитка у трудовій книжці, не може бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Період навчання позивача у Труківському ПТУ-51 з 01.09.1984 по 20.07.1985 враховано до його страхового стажу Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на підставі диплому НОМЕР_4 від 22.07.1985, про що свідчить відповідний розрахунок, а відтак такий період не є спірним.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що зарахований відповідачем період навчання з 01.09.1984 по 20.07.1985 частково збігається з періодом роботи позивача у колгоспі "Чапаєвець" з 10.05.1984 по 26.09.1984.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зарахуванню до страхового стажу позивача підлягають періоди, з урахуванням зарахованих відповідачем самостійно, заявлені у позовних вимогах з 10.05.1984 по 30.08.1984 та з 13.12.1985 по 23.11.1987, оскільки такі відповідають записам в його трудових книжках, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а невідповідність по батькові на першій сторінці трудової книжки по батькові згідно паспортних даних, які різняться виключно однією буквою, непроглядність років наказів про прийняття та звільнення з роботи в скан-копії трудової книжки, а також відсутність дати видачі військового квитка у трудовій книжці, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на позивача, а на інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів.
Згідно ч.1 ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно п. 3 ч.1 ст.11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, згідно абз.1 ч.1 якої особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.
Згідно п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно ч.3 ст.65 Закону №796-XII, посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановлені цим Законом.
Відповідно до абз.3 п.5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (чинного на час видачі позивачу посвідчення, далі - Порядок №501), Потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Згідно п. 10 Порядку №51 посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Відповідно до п. 2 Порядку №51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Зазначене кореспондується зі змістом ч.3 ст.65 Закону №796-ХІІ.
Законом №796-ХІІ та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Апеляційним судом встановлено, що Рівненською обласною державною адміністрацією видано позивачу посвідчення потерпілого Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 .
Разом з тим, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону № 796-XII, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у рішенні від 09.02.2024 №172850025129 послалось на не підтвердження мінімально необхідний період роботи чи проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років (00 років 02 місяці 04 дні).
Відповідачем до зони гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби з 13.12.1985 по 23.11.1987, оскільки не можливо встановити місце знаходження військової частини.
Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 року у справі № 556/1172/17 сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Проте, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) по 31.07.1986, що входить в період проходження ним військової служби з 13.12.1985 по 23.11.1987, а належність місце знаходження військової частини до території радіоактивного забруднення встановити не можливо.
Таким чином, зважаючи на відсутність доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) по 31.07.1986, права на початкову величину зниження пенсійного віку позивач не має. Зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 2 роки проживання (роботи).
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність оскаржуваного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, лише з підстав не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 10.05.1984 по 30.08.1984 та з 13.12.1985 по 23.11.1987, а отже таке є протиправним.
Відповідно до положень частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич