Справа № 420/38128/24
20 грудня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 09 грудня 2024 року надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 14.07.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020,2021,2022,2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020,2021,2022,2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на перше січня 2020 року, перше січня 2021 року, перше січня 2022 року та перше січня 2023 року відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року включно, грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно, грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року по 14.07.2023 року включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.01.2020 року по дату фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року позов залишено без руху, оскільки з доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що позивач не погоджуючись із порядком виплати йому грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 14.07.2023 року, звернувся до суду із цим позовом та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 року, позивач з 14.07.2023 року був виключений зі списків особового складу військової частини.
При цьому, позовну заяву було подано до суду лише 09.12.2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного КЗпП України.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, позивачу необхідно було подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
На виконання вищезазначеної ухвали позивачем 19 грудня 2024 року подано до суду заяву, в якій останній просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування клопотання зазначено, що в аспекті строку позовної давності, слід розуміти, що предметом цього позову є не оскарження не проведення розрахунку військовою частиною в цілому, а саме оскарження розміру належних виплат позивачу. Спірним є питання саме розміру таких виплат, та оскарження того розміру грошового забезпечення позивачу який фактично був виплачений під час проходження військової служби, але був розрахований невірно в порушення норм постанови КМУ №704 , що є істотним порушенням прав позивача.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року).
Відповідно до п. 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме з 01 липня 2023 і завершується 02 жовтня 2023 року ( з урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України).
З доданих до позовної заяви копій документів вбачається, що позивач не погоджуючись із порядком виплати йому грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 14.07.2023 року, звернувся до суду із цим позовом та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 року, позивач з 14.07.2023 року був виключений зі списків особового складу військової частини.
При цьому, позовну заяву було подано до суду лише 09.12.2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати пропуск позивача строку на звернення до суду таким, що було пропущений з поважних причин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.
При цьому, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Жодних об'єктивних причин пропущення строку на звернення до суду позивачем у клопотанні не наведено.
Натомість сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
При цьому безумовно, отримуючи кожного місяця заробітну плату, презюмується обізнаність працівника щодо її розміру, а відтак і про ймовірні порушені права / інтереси.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України, -
В задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду ОСОБА_1 - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя С.О. Стефанов