Справа № 420/30869/24
19 грудня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 914510129890 від 20.08.2024 р. про відмову у переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про прокуратуру" на підставі довідки Донецької обласної прокуратури № 21-323вих.-24 від 03.07.2024 р. про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач з 2016 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 20.08.2024 р. позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення на інший вид пенсії, а саме: на пенсію за вислугу років ОСОБА_2 відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.08.2024 р. № 914510129890 позивачу відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, з огляду на недостатність страхового стажу, який надає право на пенсію за Законом України "Про прокуратуру". Позивач зазначає, що набув право на пенсійне забезпечення за вислугу років в період до 30.09.2011 р., а тому відповідач протиправно застосував до нього приписи абз.12, ч.1 ст.86 Закону № 1697-VII, не врахувавши при цьому військову службу та навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання, попри наявність підтверджувальних документів у матеріалах пенсійної справи. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, а свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 04.10.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
01.11.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що згідно п.1 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Страховий стаж позивача становить - 39 років 03 місяці 03 днів, стаж на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру", вказаний в довідці № 07-1341 вих-24 від 15.07.2024 р. становить 06 років 02 місяці 22 дні. Таким чином, оскільки у позивача відсутній достатній стаж роботи на посадах прокурорів (15 років), у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відсутні правові підстави для призначення позивачці пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Також зазначає, що призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16.02.2016 р. перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 15.02.1956 р. містить наступні відомості про трудову діяльність позивача, що стосується даного спору:
- з 12.11.1974 р. по 03.11.1976 р. - служба в радянській армії;
- з 01.09.1977 р. по 01.07.1982 р. навчання в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова за спеціальністю "Правознавство".
- з 18.10.1982 р. по 09.01.1989 р. трудова діяльність в Прокуратурі Донецької області.
Період проходження військової служби в радянській армії в період з 12.11.1974 р. по 03.11.1976 р. додатково підтверджений військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 .
За дипломом серії НОМЕР_3 позивач в період з вересня 1977 року по липень 1982 року навчався в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова за спеціальністю "Правознавство".
Трудова діяльність в Прокуратурі Донецької області додатково підтверджена довідкою Донецької обласної прокуратури від 15.07.2024 р. № 07-1341ВИХ-24, згідно якої ОСОБА_1 дійсно працював в органах прокуратури Донецької області з 18.10.1982 р. по 09.01.1989 р.
Згідно довідки Донецької обласної прокуратури від 03.07.2024 р. № 21-323вих.-24 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 р. №7-(11)/2019 та статті 81, 86 Закону України "Про прокуратуру", станом на 01.01.2024 р. розмір заробітної плати (грошового забезпечення) працюючого працівника, з якої Донецькою обласною прокуратурою сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідною (прирівняною) посадою слідчий в особливо важливих справах прокуратури м.Жданова (прокурор окружної прокуратури) складає 56000,00 грн.
20.08.2024 р. позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за рішенням якого від 20.08.2024 р. № 914510129890 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" з огляду на відсутність стажу на посаді, яка дає право на пенсію за Законом України "Про прокуратуру", вказаного у довідці № 07-1341 вих-24 від 15.07.2024 р., виданої Донецькою обласною прокуратурою. При цьому зазначено, що право на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають працівники прокуратури, які на день звернення мають 25 років вислуги, зокрема, стажу роботи на посадах не менше 15 років.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.1). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 р. (далі, - Закон № 1058-IV).
Згідно ст.1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно із ч.20 ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників (ч.17 ст.50-1 Закону №1789-ХІІ).
До ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ вносилися зміни Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI) від 08.07.2011 р. № 3668-VI, внаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1 Закону №1789-ХІІ з 1 жовтня 2011 року стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.
14.10.2014 р. ухвалено Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ, який набрав чинності 15.07.2015 р. (далі - Закон № 1697-VIІ).
Відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон №1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15.12.2015 р.
Отже, на час звернення позивача із заявою про переведення пенсії (20.08.2024 р.) пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовано Законом № 1697-VII, а саме ст.86.
Відповідно до ч.1 ст.86 Закону № 1697-VIІ прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
За приписами ч.5 ст.86 Закону № 1697-VIІ працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором. Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (ч.13 ст.86 Закону № 1697-VIІ).
Також, згідно із ч.1 ст.10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч.3 ст.45 Закону № 1058 переведення з одного виду пенсій на інший здійснюється з дня подачі заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсій на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що призначення прокурорам пенсії за вислугу років є додатковою та підвищеною соціальною гарантією з боку держави через специфічний характер професії. Право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до ст.86 Закону № 1697-VІІ виникає у прокурорів, які на день звернення мають необхідну кількість вислуги років (тобто загальний стаж), з якої у тому числі наявний необхідний визначений Законом стаж роботи на посадах прокурорів.
Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
У рішеннях від 13.05.1997 р. №1-зп, від 09.02.1999 р. №1-рп/99, від 05.04.2001 року №3-рп/2001, від 13.03.2012 р. №6-рп/2012 Конституційний Суд України вказував на те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 р., зазначена норма є діючою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми саме Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII.
Аналогічна правова позиція у справах цієї категорії, висловлена Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 р. (справа № 686/17309/17).
Судом встановлено, що спірним рішенням відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ч.1 ст.86 Закону № 1697-VІІ з огляду на недостатність необхідного стажу за вислугу років, що дає право на пенсію згідно з ст.86 Закону № 1697-VІІ. При цьому зазначено, що право на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають працівники прокуратури, які на день звернення мають 25 років вислуги, зокрема, стажу роботи на посадах не менше 15 років.
Суд вважає, що відповідач помилково трактував приписи ч.1 ст.86 Закону № 1697-VIІ, визначивши для позивача умови для переведення на пенсію за вислугу років у вигляді наявності 25 років вислуги, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
За наведеного правового регулювання не вбачається обмеженість часовими рамками реалізації прав працівників прокуратури на пенсію за вислугу років, оскільки зазначені в ч.1 ст.86 Закону № 1697-VIІ періоди є встановленими проміжками часу, станом на який особа повинна мати певний страховий стаж для призначення цього виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2023 р. у справі № 420/17103/22.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача до пенсійного органу (20.08.2024 р.) необхідними умовами для переведення його на пенсію за вислугу років, як для особи, яка працювала в органах прокуратури до 30.09.2011 р. були: вислуга років 20 років; стаж на посадах прокурорів не менше 10 років.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивач на день звернення мав вислугу 39 років 3 місяці 3 дні.
Згідно з довідкою Донецькою обласною прокуратурою від 15.07.2024 р. № 07-1341ВИХ-24 позивач працював в органах прокуратури України з 18.10.1982 р. по 09.01.1989 р. З наведеного вбачається, що стаж роботи позивача в органах прокуратури України становить 6 років 2 місяці 22 дні.
Крім того, з матеріалів справи слідує, що позивач з 12.11.1974 р. по 03.11.1976 р. проходив військову службу, а з 01.09.1977 р. по 01.07.1982 р. навчався в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова за спеціальністю "Правознавство" на денній формі.
Згідно ч.6 ст.86 Закону № 1697-VIІ до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;
слідчими, суддями;
на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;
у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;
на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України;
на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;
військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;
відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Отже, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з ст.86 Закону № 1697-VIІ підлягає зарахуванню період проходження військової служби (1 рік 11 місяців 22 дні) та половина строку навчання у Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова (2 роки 5 місяці).
Вказане у сукупності свідчить про те, позивач, на день, звернення до територіального органу Пенсійного фонду України, мав вислугу років 39 років 3 місяці 3 дні, з яких стаж роботи на посадах прокурорів 10 років 7 місяців 11 днів. Отже, якщо виходити із правил обчислення вислуги років, визначених положеннями Закону № 1697-VII, позивач на момент звернення з відповідною заявою до відповідача мав достатню кількість стажу роботи на прокурорських посадах для призначення пенсії за вислугою років.
Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 20.08.2024 р. № 914510129890 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" не враховано усі обставини та положення законодавства, що мають значення, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийнято необґрунтоване рішення про відмову позивачу у переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №697-VII.
Отже, рішення від 20.08.2024 р. № 914510129890 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугу років позивачу відповідно до Закону України "Про прокуратуру" на підставі довідки Донецької обласної прокуратури № 21-323вих.-24 від 03.07.2024 р. про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), суд враховує наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачеві в переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 697-VII, лише через відсутність необхідного стажу роботи на прокурорських посадах, натомість судом встановлено протилежне, таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме переведення позивача на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 697-VII з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача перевести ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 697-VII, починаючи з 20.08.2024 р.
Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача визначити розмір пенсії за вислугу років на підставі довідки Донецької обласної прокуратури № 21-323вих.-24 від 03.07.2024 р. про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у ст.2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв'язку з неправильним формулюванням способу поновлення порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, м.Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, м.Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) від 20.08.2024 р. № 914510129890 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) в переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №697-VII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, м.Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) на пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 697-VII, починаючи з 20.08.2024 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, м.Тернопіль, Майдан Волі, буд.3, код ЄДРПОУ 14035769) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко