Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 грудня 2024 року Справа№200/7158/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
11 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не розгляду заяви від 17.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 17.09.2024 він звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Листом відповідача від 24.09.2024 позивача повідомлено, що заяву та документи до неї, що підтверджують право на відстрочку подаються особисто.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у наданні відстрочки протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову у спосіб заборони вчиняти дії щодо його призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії заяв ОСОБА_1 про надання відстрочки від 15.08.2024 та від 17.09.2024, разом із доданими до них додатками.
29.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог, однак доказі надіслання його позивачу не надано. Також надано витребувані ухвалою суду від 14.10.2024 докази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2024 залучено до участі в справі як другого відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 та розпочато розгляд справи спочатку. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 надати документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
28.11.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив відповідач-2 вказав, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок № 560).
Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідач-2 зазначає, що позивачем заява про надання відстрочки особисто не подавалась, а тому його було повідомлено, що для оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, військовозобов'язаний має з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки особисто.
Враховуючи наведене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач 15.08.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До заяви було додано: копію свідоцтва про народження дитини; копію медичного висновку № 157 від 22.08.2023 про дитину-інваліда віком до 18 років.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.08.2024 № 4609 позивача було повідомлено, що військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міською) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право па відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Для подальшого вирішення питання необхідно з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.09.2024 позивач повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До заяви було додано: копію свідоцтва про народження дитини; копію медичного висновку № 157 від 22.08.2023 про дитину-інваліда віком до 18 років; копію посвідчення дитини з інвалідністю; копію свідоцтва про шлюб; копію паспорта ОСОБА_1 ; копію військового квитка ОСОБА_1 .
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.09.2024 № 5096 позивача було повідомлено, що військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міською) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право па відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. З метою належного розгляду та прийняття рішення, заява та документи, що підтверджують право на відстрочку подаються особисто.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у наданні відстрочки протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.92 (далі-Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє на теперішній час.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 № 3543-XII (далі-Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
На підставі ч. 1 ст. 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено, що для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі-Порядок № 1487).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 Військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п.п. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Також, Порядком № 1487 не передбачено обов'язку особистого прибуття військовозобов'язаних до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для повідомлення про зміни їх сімейного стану, стану здоров'я тощо, а також обов'язку особистого прибуття до ТЦК для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд звертає увагу, що обов'язок "особисто повідомити" та "особисто прибути" не є тотожним у спірних правовідносинах.
Як встановлено судом, заява про надання відстрочки від 17.09.2024 підписана та подана особисто ОСОБА_1 .
Тобто, позивачем дотримано процедуру особистого подання до ТЦК та СП заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що спростовує доводи відповідача-2 про неналежне звернення з заявою до ТЦК та СП, оскільки з такою заявою позивач повинен прибути особисто в ТЦК та СП.
Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідь на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації зазначив про необхідність особистого подання заяви.
При цьому ІНФОРМАЦІЯ_2 не приймалося рішення за заявою позивача від 17.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в наданні такої відстрочки.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі-Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Згідно п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі-Порядок № 560).
Відповідно до п. 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п. 59 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в такому.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 04.11.2024 по справі № 200/4410/24.
Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Суд зазначає, що лист від 24.09.2024 № 5096, є лише відповіддю на звернення щодо надання відстрочки та носить інформативний характер та не є рішенням щодо надання/ненадання відстрочки.
Наведене свідчить про протиправну бездіяльність, щодо неналежного розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняття будь-якого рішення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає, що норми Порядку № 560 свідчать, що розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Суд не може підміняти державний орган, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки, заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації належним чином не розглянуто та не прийнято будь-якого рішення, чим допущено протиправну бездіяльність, то суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати розглянути по суті заяву позивача, за результатом чого прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постановах від 21.11.2024 по справі № 200/4056/24, від 04.11.2024 по справі № 200/4410/24.
Тому вимога про зобов'язання надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 3 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.
Діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки координується та спрямовується Міноборони.
Відповідно до п. 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандуючого Збройних сил України від 07.06.2021 № 321/1 ДСК ІНФОРМАЦІЯ_4 реорганізовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 та його відділами (перший відділ - м. Слов'янськ, другий відділ - м. Дружківка, третій відділ - АДРЕСА_4 ).
Аналізуючи зазначене, суд доходить до переконання про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" за результатом чого прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.
Суд також підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15 вересня 2009 року), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia, заява N 55555/08, від 20 травня 2010 року), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia, заява № 35298/04; від 11 червня 2009 року), "East/West Alliance Limited" проти України (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, від 23 січня 2014 року), Краєва проти України від 13 січня 2022 року (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13 січня 2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару "помилку" не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов'язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).
Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).
"У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси".
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практику щодо розуміння принципу належного урядування з п'яти головних складових елементів: 1) покладення на суб'єктів владних повноважень зобов'язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб'єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб'єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб'єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб'єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб'єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб'єкта владних повноважень.
Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб'єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб'єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб'єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.
Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).
У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов'язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов'язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.
Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Особливо небезпечно допускати відступ суб'єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб'єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.
Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі вимог п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" за результатом чого прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич