Справа № 947/32939/24
Провадження № 1-кп/947/1284/24
12.12.2024 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши в м.Одесі судовий розгляд у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024163480000515 від 20.07.2024 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,
за участю сторін провадження: прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7
В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого, запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились та не перестали існувати.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , заперечував проти заявленого клопотання, зазначивши, що прокурором не доведені ризики, вказані у клопотанні, вони є безпідставними та необґрунтованими, обвинувачений не має судимості, у останнього наявні соціальні зв'язки, він допомагає матері та бабусі похилого віку, а тому є всі підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Обвинувачений, підтримав свого захисника.
Вивчивши подане клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При розгляді клопотань прокурора відносно обвинуваченого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Разом з тим, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням ЄСПЛ у справі Орловський проти України, засудженого за вчиненого ряду особливо тяжких злочинів, було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання.
Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв'язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув'язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.
В п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України» зазначено, що визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов'язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Під час досудового розслідування до ОСОБА_3 , було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому було продовжено судом.
Так, на даній стадії судового провадження допитано потерпілу та свідків, що унеможливлює вплив обвинуваченого на останніх.
Тому, суд приходить до переконання про відсутність існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків та потерпілу, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також, суд вважає не доведеним існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, тобто вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягався та останньому не повідомлено про підозру в будь-якому іншому кримінальному провадженні.
Однак, приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк до десяти років, суд приходить до переконання про наявність хоч і мінімального, але ризику у вигляді можливого переховування від суду обвинуваченого ОСОБА_3 .
Як вбачається з п.62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від суду можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що стороною обвинувачення не було доведено, що наявному ризику не можливо запобігти шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, серед яких, зокрема, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Так, при вирішенні вказаного питання суд враховує позицію ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», згідно якої, за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
Згідно ч.1, ч.2 ст.182 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбаченого покарання у виді позбавлення волі.
Як встановлено судом під час судового розгляду, обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання на території м.Одеси, відомостей про те, що обвинувачений раніше переховувався від органів досудового розслідування чи суду в рамках цього чи іншого кримінального провадження у суду не має, з урахуванням викладеного в сукупності, керуючись ст.ст.3, 5, 6, 7 Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 року, суд приходить до висновку про те, що на даній стадії судового провадження запобіжний захід у виді домашнього арешту буде достатнім для забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 132, 177, 178, 182, 183, 369-372 КПК України, суд
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 - відмовити.
Змінити застосований до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт, зобов'язавши його носити електронний засіб контролю та цілодобово не залишати житло, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки: за першою вимогою прибувати до суду; утримуватись від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, якщо такий є, а також інші документи, що дають право на виїзд з України.
Виконання ухвали суду та контроль за поведінкою обвинуваченого покласти на співробітників ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
Відповідно до ч.6 ст.181 КПК України визначити строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом два місяця, тобто до 09.02.2025 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити уповноваженій особі місця ув'язнення обвинуваченого та відповідній посадовій особі ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1