Номер провадження: 11-кп/813/2529/24
Справа № 522/5758/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29.10.2024 року у кримінальному провадженні №22023160000000039 від 26.01.2023 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29.10.2024 року відмовлено у клопотанні обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 28.12.2024 року включно.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить застосувати до нього домашній арешт.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що є пенсіонером, має постійну роботу, одружений, має двох неповнолітніх дітей, має позитивну характеристику, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався.
Просить ухвалу суду скасувати та застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі. Крім того, в своєму клопотанні зазначив, що вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтовано, оскільки судом враховано ризики передбачені ст. 177 КПК України, а також особу обвинуваченого.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останнього.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачена може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст.177 КПК).
Апеляційний суд вважає, що існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 може незаконно впливати на свідків з метою зміни ними показів.
Також існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинення іншого злочину, оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований та обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану та збройної агресії РФ проти України.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про міцні соціальні зв'язки обвинуваченого, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Разом з тим, апеляційний суд вважає обґрунтованим рішення суду щодо не визначення ОСОБА_7 застави, оскільки відповідно до вимог абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, КК України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого, якому інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
На думку апеляційного суду застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотання прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29.10.2024 року у кримінальному провадженні №22023160000000039 від 26.01.2023 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4