Постанова
Іменем України
11 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 635/2745/24
провадження № 22-ц/818/3555/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2024 року, в складі судді Овсяннікова В.С., -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя.
В обгрунтування позову зазначає, що з 27 вересня 2001 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. За час проживання в шлюбі ними було за спільні кошти набуто наступне майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який було побудовано під час шлюбу у період з 2017 року по 2019 роки, та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6322056500:00:002:0224, яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Арнаутова Т.А., під номером №1209. Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 . Оскільки вони з відповідачем не досягли згоди щодо поділу майна подружжя, вона звернулася до суду із цим позовом.
Просить суд визнати за нею та за відповідачем в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по 1/2 частці житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та по 1/2 частці земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6322056500:00:002:0224; опис об'єкта: площа(га): 0.15, за кожним;
також просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 19 000грн.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322056500:00:002:0224.
Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6322056500:00:002:0224.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору у розмірі 5 980,60грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 19 000грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а саме в порядку поділу спільного майна подружжя:
визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/3 частину та за ОСОБА_2 на 2/3 частини на спірного житлового будинку;
визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину та за ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної земельної ділянки. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що фактично шлюбні відносини із позивачем були припинені у липні 2023 року. Позивач пішла з дому та змінила своє місце проживання. Звертає увагу на те, що з липня 2023 року між сторонами були припинені фактичні шлюбні відносини. Вказує, що після фактичного припинення шлюбних відносин, ним було проведено значну кількість ремонтних робіт з утеплення будинку із застосуванням власної праці. Так, за його особисті кошти було придбано матеріали, які він використовував для здійснення ремонтних робіт на загальну суму 73 000грн. Крім того, певні роботи він проводив самостійно, із застосуванням власної праці, адже використання найманої праці вимагало фінансових витрат. Вважає, що у зазначений ним спосіб вартість спірного будинку була істотно збільшена після фактичного припинення шлюбних відносин. Реальна вартість житлового будинку після його покращення, і відповідно вартість його вкладу, можуть бути визначені шляхом проведення в межах судового процесу судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що вони із відповідачем дійсно фактично припинили шлюбні відносини у липні 2023 року. Разом з тим вказує, що за час спільного проживання із відповідачем вони разом відклали кошти на утеплення спірного будинку та проведення інших робіт у будинку, та всі ремонтні роботи, які вказує відповідач, були проведене не за його особисті кошти, а за спільні кошти подружжя.
Крім того, звертає увагу на те, що частина наданих відповідачем квитанцій не стосуються періоду фактичного припинення шлюбних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте сторонами під час шлюбу, а тому підлягає поділу з урахуванням рівності часток один одного.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного.
Одним з доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 є те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи та надати пояснення, які мають значення для розгляду даної справи.
Як вбачається із матеріалів справи ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 30 квітня 2024 року розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, з посиланням на те, що із обставин справи вбачається за можливе розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 не отримував від суду першої інстанції копії ухвали суду про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою, оскільки останні повернулися до суду без вручення із відміткою на поштовому конверті «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.168-169).
Пунктом 4 частини 8 статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки єдень проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як свідчать матеріали справи не заперечується апелянтом, останній зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
За таких обставин, відповідач є таким, що був повідомлений належним чином про розгляд справи.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень п.3) ч.3 ст.376 ЦПК України та скасування оскаржуваного рішення суду у зв?язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.
Що стосується розгляду справи по суту, то апеляційний суд виходить з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 27 вересня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований Куп'янськ-Вузловською міською радою Куп'янського району Харківської області, про що складено актовий запис 56. Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та дружини « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_4 » відповідно (а.с. 190).
Як вбачається із відомостей з ЄДРСР, які є у відкритому доступі, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2024 року по справі №642/1028/24 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 27 вересня 2001 року Куп'янськ-Вузловською селищною радою Харківської області, актовий запис № 56 - розірвано.
21 травня 2024 року вказане рішення набрало законної сили.
У період шлюбу 24 липня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу, за реєстровим №1209, ОСОБА_2 було придбано земельну ділянку площею 0,15га, кадастровий № 6322056500:00:002:0224, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 лютого 2024 року.
Також, у період шлюбу, 13 вересня 2023 року на підставі Витягу з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Оскільки відповідачем фактично оскаржується рішення суду в частині поділу житлового будинку, тому в іншій частині рішення суду відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України колегією суддів не переглядається.
Позивач, посилається на те, що право власності на житловий будинок за відповідачем було зареєстровано у період шлюбу, тому він підлягає поділу між сторонами з урахуванням рівності часток подружжя.
Норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) у статтях 57 та 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частина майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 статті 71 СК України).
Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Відповідач заперечує проти поділу спірного будинку з урахуванням рівності часток, посилаючись на те, що після припинення фактичних шлюбних відносин - у липні 2023 року - ним за власний рахунок було проведено значну кількість ремонтних робіт щодо спірного житлового будинку, які істотно збільшили його вартість, у зв?язку із чим йому повинно належати 2/3 частини будинку, а ОСОБА_1 відповідно 1/3 частина будинку.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Як зазначалось шлюб між сторонами було розірвано 17 квітня 2024 року на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова по справі №642/1028/24.
Із змісту вказаного рішення суду не вбачається коли саме сторони фактично припинили шлюбні відносини.
Разом з тим, позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу не заперечує проти того, що з 17 липня 2023 року вона почала мешкати за іншим місцем проживання та фактичні шлюбні відносини сторін були припинені саме з 17 липня 2023 року.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, з урахуванням визнаних позивачем обставин, що фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були припинені 17 липня 2023 року.
Доказів того, що шлюбні відносини сторонами припинені раніше - матеріали справи не містять.
Відповідач вказує, що після фактичного припинення шлюбних відносин із позивачем, ним за власні кошти було придбано будівельні матеріали на загальну суму 73 000грн., які він використав для здійснення ремонтних робіт з утеплення спірного будинку, що істотно збільшило вартість останнього.
На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_2 надає копії замовлення від 27 квітня 2023 року, товарного чеку від 15 червня 2023 року, видаткової накладної від 27 червня 2023 року, заявки на відвантаження від 15 липня 2023 року, видаткової накладної від 20 липня 2023 року.
Разом з тим, копії замовлення від 27 квітня 2023 року, товарного чеку від 15 червня 2023 року, видаткової накладної від 27 червня 2023 року, заявки на відвантаження від 15 липня 2023 року, не стосуються періоду фактичного припинення шлюбних відносин.
Що стосується видаткової накладної від 20 липня 2023 року на суму 639грн., то ці витрати не є істотними.
Відповідач вказував, що утеплення будинку було виконано ним особисто, власною працею в період коли шлюбні відносини з позивачкою були припинені.
Між тим, належних та допустимих доказів цього матеріали справи не містять, а позивачка ці обставини не визнає. Вказує, що роботи з утеплення будинку були виконані нею та ОСОБА_2 в період з травня по липень 2023 року, коли вони з чоловіком ще проживали разом однією сім?єю.
Відповідач наполягає на тому, що матеріали для утеплення будинку були придбані хоча і до припинення шлюбних відносин, але за рахунок його заробітної плати. Між тим, заробітна плата в силу ч.2 ст.61 СК України є об?єктом спільної сумісної власності подружжя, тому такі доводи на висновки суду не впливають.
З урахування наведеного колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя щодо спірного житлового будинку, а тому спірний житловий будинок підлягає поділу, виходячи із рівності часток подружжя, тобто по 1/2 частині за кожним.
Оскільки рішення суду в частині вирішення судом питання щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу відповідачем не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не переглядається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, яке ухвалено з дотримання вимог закону.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000грн.
Згідно ч.ч.1-3 ст.137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 1 та пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
До суду на підтвердження витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було надано наступні документи:
ордер на надання правничої допомоги від 09 жовтня 2024 року;
копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4787/10 від 16 лютого 2012 року;
копію договору про надання правничої допомоги від 08 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Панасенко П.П.;
копію додаткової угоди про погодження договірної ціни від 08 жовтня 2024 року до договору про надання правничої допомоги від 08 жовтня 2024 року;
копію квитанції до прибуткового касового ордера №11 від 08 жовтня 2024 року на суму 8 000грн.
Згідно п.1.1 договору адвокат зобов?язується надати клієнту правничу допомогу щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу у цивільній справі №635/2745/24 та за дорученням здійснювати його представництво.
Як вбачається із змісту додаткової угоди за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 8 000грн. до 08 жовтня 2024 року.
Факт оплати вказаної суми гонорару підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера №11 від 08 жовтня 2024 року на суму 8 000грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи характер виконаної адвокатом Панасенко П.П. роботи наданої у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності подання відповідних документів зі сторони представника позивача - Панасенко П.П., значимості таких дій у справі, та витраченого часу представником у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000грн.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 000грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова