20 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 641/1920/23
провадження № 22-ц/818/2457 3745/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2024 року та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2024 року у складі судді Музиченко В.О.-
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в сумі 14000 грн, моральну шкоду у розмірі 50000 грн, витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 22.11.2021 року вона та ОСОБА_2 уклали договір оренди квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( надалі Квартира). Орендна плата за місяць складає 7000,00 грн. Строк дії договору з 22.11.2021 року по 21.11.2022 року 22.11.2021 року, відповідно до умов договору вона сплатила ОСОБА_2 за перший та останній місяць проживання в квартирі - 13500,00 грн та 500 грн вона передала готівкою. Договір був укладений у присутності ФОП ОСОБА_3 . 23.02.2022 року вона оплатила ОСОБА_2 за оренду проживання в квартирі за період з 22 лютого по 22 березня 2022 року. 24.02.2022 року було оголошено воєнний стан через військову агресію рф проти України. В цей же день вона повідомила ОСОБА_2 , що виїхала з квартири і що не буде там проживати у зв'язку з війною. 02.03.2022 вона вивезла усі свої речі з орендованої квартири. На її прохання повернути кошти за оплату оренди та аванс у загальному розмірі 14000 грн, відповідач відповіла відмовою. 09.04.2022 року вона покинула м. Харків, а з 13.04.2022 року вона разом із сином стали проживати у Німеччині. Торгово-промислова палата України підтвердила, що введення на території України воєнного стану є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремими податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/якого настало згідно з умовами виконання відповідно яких/якого стало неможливим у встановлений термін унаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Крім того, незаконними діями відповідачки їй нанесено моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона незаконно користувалась її грошима коли почалась війна. Позивач не могла одразу виїхати з Харкова, бо не мала грошей, вокзали були переповнені, вони з дитиною є інвалідами та не могли фізично їхати у переповнених вагонах. Якби відповідачка повернула гроші, то вона могла би виїхати на авто. Таким чином в результаті недобросовісної поведінки відповідачка, вона вимушена була залишитись у Харкові до моменту коли назбирає гроші, іншого доходу окрім пенсії вона не мала. Увесь час вона переживала та не спала ночами. Зараз ситуація із судом призводить до постійних нервувань, тому що вона вимушена боротись за відновлення свого права. Якби відповідачка одразу повернула гроші, цього б не було, тому спричинену їй моральну шкоду вона оцінює у 50000 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Рішення мотивовано тим, що фактично між сторонами виникли правовідносини у сфері найму та оренди, які регулюються положенням глави 58 ЦК України. Позивачкою не доведено наявність матеріальної та моральної шкоди, протиправної поведінки відповідачки та причинно-наслідковий зв'язок між існуючою шкодою та діями винної особи. Введення в країні воєнного стану є форс-мажорною обставиною для обох сторін договору та вплинуло як на позивача так на відповідача.
Додаткове рішення про часткове стягнення понесених відповідачкою витрат на правничу допомогу обґрунтоване неспівмірністю заявлених витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, при цьому судом враховано , що справа розглядалась у спрощеному провадженні, представник відповідача частково приймала участі у судовому засіданні в режимі відео конференції за допомогою власних технічних засобів, судом взято до уваги матеріальний стан позивача, яка є особою з інвалідністю та отримує невеликий дохід.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційні скарги на основне та додаткове рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила основне та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга на основне рішення суду мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність у неї можливості виконати належним чином умови п. 3.3. договору оренди щодо завчасного повідомлення орендодавця про дострокове розірвання договору оренди у зв'язку із ситуацією в місті Харкові. Через повномасштабне вторгнення військ країни агресора, поштові відділення Укрпошта не працювали. Вважає, що нею доведено як належне виконання умов договору оренди щодо сповіщення відповідачки про дострокове розірвання договору засобом телефонного зв'язку так і факт не проживання її у квартирі з 02.03.2022, що свідчить про безпідставне не повернення їй авансових платежів за договором оренди. Відповідно до вимог ч. 6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини за які він не відповідає. Утриманням грошових коштів в такий скрутний час, відповідач завдала позивачці моральних страждань, оскільки вона не мала грошей для виїзду з міста з дитиною і змушена була перебувати у небезпеці. Зазначеним обставинам суд належної оцінки не надав та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду обґрунтована тим, що відповідачка не довела понесених нею витрат на правничу допомогу, тому суд безпідставно частково задовольнив заяву про ухвалення додаткового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 22.11.2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір оренди житлового приміщення (квартири).
Предметом договору є однокімнатна квартира АДРЕСА_2 . Договір укладений терміном на 12 місяців, строк дії оренди з 22.11.2021 року по 21.11.2022 року. Орендна плата за місяць становить 7000,00 грн.
Відповідно до п. 4.3 Договору, за взаємною домовленістю сторін, Орендар на момент підписання цього Договору, передає Орендарю 7000,00 грн. у якості оплати за перший місяць оренди квартири і у розмірі 7000,00 грн. у якості гарантійного платежу. Гарантійний платіж повертається в день закінчення договору оренди за умови дотримання умов договору і відсутності заборгованості по платежам. Гарантійний платіж не підлягає поверненню Орендарю в разі порушення Орендарем умов договору, в також недотриманням вимог п. 3.3, п. 4.5, п. 4.6 Договору. Сторони, за взаємною згодою, можуть змінити термін і порядок внесення орендної плати, а також порядок здійснення платежів, обумовлених у п. 4.5 цього Договору. При цьому сторона, яка ініціює такі зміни, зобов'язана повідомити іншу сторону за 30 днів.
Згідно квитанції АТ КБ «Приват банк» від 22.11.2021 року, ОСОБА_1 перевела ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 13500,00 грн, призначення платежу - переказ особистих коштів.
Згідно експрес-накладної № 59000911763571 ТОВ «Нова пошта» від 02.03.2022 ОСОБА_1 з адреси АДРЕСА_1 надіслана відправлення на адресу: АДРЕСА_3 . Повний опис відправлення - «Тара».
Згідно посадочного документа 000В43СС-EFD9-6A86-0001 ОСОБА_1 придбала квиток маршрутом Харків-Львів на 07.04.2022 року.
13.04.2022 року ОСОБА_1 разом з сином прибули до Німеччини, де були поставлені на облік 28.04.2022 року.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В позовній заяві позивач посилається на положення ст. 1166, 1167 ЦК України та просить стягнути з відповідача спричинену матеріальну та моральну шкоду.
Позивачка як на підставу повернення коштів за оренду посилається на форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України та введення воєнного стану на всій території України, а також проведення бойових дій безпосередньо на території Харківської області, обстрілів м. Харкова, де знаходиться об'єкт договору оренди.
Частиною 1 статті 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
За частиною 1 статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Згідно із статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до п.4.3.договору оренди гарантійний платіж не підлягає поверненню Орендарю в разі порушення Орендарем умов договору, в також недотриманням вимог п. 3.3, п. 4.5, п. 4.6 Договору.
В свою чергу п. 3.3. передбачено, що у разі дострокового розірвання договору оренди, сторона, яка ініціює розірвання договору, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про таке розірвання за 30днів.
Позивачка наголошує, що судом першої інстанції не взято до уваги неможливість належним чином виконати п. 3.3. договору, проте, як на доказ, вивезення з орендованої квартири своїх речей та звільнення квартири посилається на надану експрес-накладну з ТОВ «Нова Пошта» від 02.03.2022 року.
Зазначене свідчить про те, що позивачка мала можливість крім вивезення речей направити лист на адресу відповідачки, яка зазначена у договорі оренди житлового приміщення про дострокове розірвання договру оренди.
Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
- неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
- наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України);
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
- вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
За частинами 1, 2 статті 22 ЦК України особа, які завдано збитків у результаті порушенням її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 1 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Наведені в апеляційній скарзі позивача доводи зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем були порушені права позивача та як наслідок, завдано збитків та моральну шкоду, оскільки позивачем не було надано суду належних, достовірних та достатніх доказів стосовно цього.
Разом з тим, визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) вказано, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Посилання позивачки одночасно на положення ст. 1166, 1167 ЦК України та ст. 617 ЦК України є такими, що протирічать одне одному, що правильно зазначено судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 січня 1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 даної постанови роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази причинного зв'язку між порушеннями допущеними відповідачем, на які посилається позивач, та завданою моральною шкодою.
Оскільки матеріалами справи не доведено фактів порушення прав позивача неправомірними діями відповідачки, судова колегія вважає не доведеним і факт завдання позивачу моральної шкоди.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Також в апеляційній скарзі на основне рішення суду ОСОБА_1 посилалась на ч. 6 ст.762 ЦК України.
Згідно із частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16, виклала наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. Зазначила, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця. Тобто обставини згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Верховний Суд у пунктах 5.9-5.11 постанови від 12 квітня 2023 року у справі № 910/14244/20, на яку посилається скаржник, зазначив, що для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
У такий спосіб підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.
Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 910/14244/20 виснував про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Так, Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»: ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22 викладено наступні висновки:
лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований «всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів. Його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 у справі № 922/999/22 викладено наступні висновки:
лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;
наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» мають загальний характер та підлягають застосуванню, у тому числі до орендних правовідносин (у питанні звільнення від сплати орендної плати на підставі форс-мажорних обставин з огляду на введення воєнного стану), що підтверджується також і висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 916/1788/22.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Із наведеного вище вбачається, що чинним законодавством та сталими висновками Верховного Суду, які повинні враховуватись судами, унормовано те, що підтвердженням настання дії форс-мажорних обставин, як умови можливості звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, є саме сертифікат Торгово-промислової палати України.
Тому передчасними є висновки суду першої інстанції про існування форс-мажорних обставин з посиланням на наявність самих по собі обставин введення відповідним Указом Президента України воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та наявності листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 без доведення орендарем та встановлення судом першої інстанції, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Ще одним обов'язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв'язок між неможливістю виконання зобов'язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов'язання окремо.
Тягар доказування повної неможливості користування об'єктом оренди внаслідок дії обставин непереборної сили покладається на орендаря.
Позивачкою не доведено, повної неможливості користуванням об'єктом оренди.
Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду не спростовують висновки суду щодо наявності підстав для ухвалення цього рішення.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд керувався ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 71000 грн, представником відповідача надано до суду: копію договору щодо представництва інтересів та надання правничої допомоги від 10.05.2023 року, акт прийому наданих послуг до договору щодо представництва та надання правничої допомоги від 19.04.2024 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р. «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом першої інстанції враховано, що справа розглядалась у спрощеному провадженні, представник відповідача частково приймала участі у судовому засіданні в режимі відео конференції за допомогою власних технічних засобів, також суд бере до уваги матеріальний стан позивача, яка є особою з інвалідністю та отримує невеликий дохід.
Суд першої інстанції, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, враховуючи заперечення позивача зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційні скарги не містить доводів щодо неправильності рішень суду, які б були підставою для їх скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішень суду відсутні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на основне та додаткове рішення суду - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2024 року та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук