"20" грудня 2024 р.
Справа №150/670/24
Провадження по справі №2/150/282/24
(заочне)
20 грудня 2024 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої: судді Цимбалюк Л.П.,
при секретарі Савковій С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,-
До Чернівецького районного суду звернулася ОСОБА_1 з вище зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги для утримання малолітніх дітей не надає, тому просить стягувати із ОСОБА_2 на її користь аліменти для утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття. Відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу, однак не бажає цього робити. У зв'язку із даними обставинами вона вимушена звернутися в суд з даним позовом.
Позивач в судове засідання не з'явилася, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, через канцелярію Чернівецького районного суду Вінницької області подала заяву про розгляд справи у її відсутність. Свої вимоги підтримує та просить їх задоволити. Не заперечує проти заочного розгляду цивільної справи.
Відповідачем по невідомих суду причинах не подано відзиву на позовну заяву, відсутні відомості щодо надіслання відзиву позивачу, відповідачем не пред'явлено зустрічного позову, крім того, в строк для подання відзиву відповідачем не подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Як вбачається із матеріалів справи відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, шляхом надіслання рекомендованого поштового відправлення.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 20.12.2024 постановлено про проведення заочного розгляду даної справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно ст., ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд, відповідно до ст. ст.81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положення ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК Україні, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.
Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.
Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України.
З матеріалів справи судом встановлено, що 05.05.2016 між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького районного управління юстиції Вінницької області, актовий запис №7
Згідно рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 05.11.2024 по справі №150/583/24 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 7).
У сторін від даного шлюбу народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04.08.2016 виконкомом Вила - Ярузької сільської ради Чернівецького району Вінницької області (а.с. 5) та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 14.04.2021 Могилів - Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а.с. 6).
Малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають із матір'ю ОСОБА_1 (тобто, позивачем по справі) та перебувають на її утриманні, що стверджується довідкою, виданою Вила - Ярузьким старостинським округом Бабчинецької сільської ради Могилів - Подільського району Вінницької області від 04.11.2024 за №305 (а.с. 8).
В добровільному порядку відповідач відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання малолітніх дітей, а тому для вирішення питання про стягнення аліментів для утримання малолітніх дітей позивач змушена звернутися до суду із даним позовом.
Установленому судом факту відповідають сімейні правовідносини, які регулюються ст.51 Конституції України, ст. ст.3, 18, 27 Конвенції про права дитини, ст.5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст.7, 141, 150, 180 - 184, 191 СК України, Законом України «Про охорону дитинства».
Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.
Обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття закріплений частиною 2 статті 51 Конституції України.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей. В разі ухилення від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються у судовому порядку за ч.3 ст.181 цього Кодексу.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, а не солідарним.
Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст. ст.3, 18, 27 Конвенції про права дитини батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей … першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенціїї ООН).
Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру... Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27.02.91 та яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За приписами ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ч.9 ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023, 3460-IX затверджено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Частиною 2 статті 182 СК України передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній визначається судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» орієнтує суди на те, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Відповідно до ч.3 ст.70 Закону України від 21.04.1999 «Про виконавче провадження» максимальний розмір аліментів не повинен перевищувати в цілому 50 відсотків заробітної плати цієї особи (абзац 4 п.17).
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) встановлено, що за рішенням суду кошти для утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Беручи до уваги те, що відповідач в добровільному порядку відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання малолітніх дітей, суд приходить до висновку, що право малолітніх дітей на матеріальне утримання з боку батька порушено і підлягає судовому захисту.
Такий висновок суду ґрунтується не лише на законодавстві України, а й на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Частиною 1 ст.182 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до вимог ст. ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, частиною 9 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує те, що сторони не змогли добровільно досягнути згоди про розмір сплачуваних аліментів, а також, що обов'язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Частиною 1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а вразі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Датою подачі позову є 15.11.2024.
При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
При зверненні до суду із зазначеним позовом вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей ОСОБА_1 не оплачено судовим збором, оскільки, позивач звільнена від його сплати.
Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
ОСОБА_1 у відповідності до положень вище зазначеного Закону звільнена від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів на малолітніх дітей, тому відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір за позовну вимоги про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1211,20 грн.
На підставі ст., ст. 105, 110, 112, 180, 181, 182, 184, 235 ч.8 СК України, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 141, 206, 263 - 265, 274, 279, 353-355, п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (адреса реєстрації - АДРЕСА_1 , рєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб суду НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , для утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 15.11.2024 і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позову про стягнення аліментів, від сплати якого при зверненні із позовом звільнено позивача ОСОБА_1 , у розмірі 1211 (однієї тисячі двохсот одинадцяти) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , виданий 07.06.2016 Чернівецьким РС УДМС України у Вінницькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 , рєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб суду 3381016836.
СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК