печерський районний суд міста києва
Справа № 757/18189/24-ц
пр. 2-6097/24
10 грудня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарях судових засідань Ємець Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу №757/18189/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних,-
У квітні 2024 року позивач звернувся до Печерського районного суду з позовною заявою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних.
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2019 року у справі № 334/8539/18 стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 70 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
На виконання вищевказаного рішення відповідач перерахував на особовий рахунок позивача частину призначеної до виплати судом суми на відшкодування моральної шкоди в розмірі 61 030,00 грн., однак частина суми у розмірі 8970,00 грн. не була доплачена.
Дані обставини були предметом розгляду Печерського районного суду м.Києва 06 квітня 2023 року у справі 775/1935/22- ц.
Рішенням суду позов до Державного ощадного банку України було задоволено частково та стягнуто з Акціонерного товариства Державний ощадний банк України 1504,78 грн., інфляційних втрат, та 534,51 - три проценти річних за період з 11.02.2020 року по 04.02.2022 року.
Разом з цим, відповідач виконав рішення суду лише 18.12.2023 року, перерахувавши на особовий рахунок позивача наявну заборгованість у розмірі 8970, 00 грн.
Відтак, позивач вказує, що його права були порушенні шляхом несвоєчасного виконання забов'язань, а тому з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, та три проценти річних за період з 05.02.2022 року по 17.12.2023 року, що складає: 2810,00 грн. інфляційні втрати; 502,08 грн. три проценти річних.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на його користь суму у розмірі 2810,00 грн. інфляційних втрат, та 502,08 грн. - три проценти річних за несвоєчасну сплату заборгованості в розмірі 8 970,00 грн.
24.04.2024 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справи в порядку спрощеного провадження.
23.05.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що Банком 30.12.2021 в повному обсязі виконано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2019 по справі №334/8539/18.
Також зазначив, що 13.12.2023 постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №73588952 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва №334/8539/18 від 03.11.2023 про стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн. за відшкодування моральної шкоди, зі стягненням виконавчого збору в сумі 7 000,00 грн. та витрат виконавчого провадження в сумі 269,00 грн.
З метою уникнення несприятливих наслідків для Банку у вигляді накладення арешту на майно (кошти) Банку, перебування Банку в Єдиному реєстрі боржників в період примусового виконання рішення та, як наслідок, блокування в такий період можливості укладення нотаріально посвідчених правочинів щодо відчуження належного Банку майна, 18.12.2023 Банком сплачено на рахунок Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 8 970,00 грн.
Отже, фактично ОСОБА_1 з урахуванням отриманого за виконавчим листом, що виданий 03.11.2023 у справі №334/8539/18 отримано 78 970,00 грн. (включно ПДФО в розмірі 8 280,00 грн. та військовий збір в розмірі 690,00 грн.).
Окрім цього, представник зазначив, що на момент видачі виконавчого листа за №334/8539/18 від 03.11.2023, а саме ще 30.12.2021, Банком в повному обсязі виконано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2019 по справі №334/8539/18.
Отже, ОСОБА_1 одержано 8 970,00 грн., згідно платіжної інструкції (МО) від 18.12.2023 22898 (#1458085931911) за виконавчим документом, який не підлягав виконанню.
З врахуванням зазначеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином.
Разом з цим, позивачем наравлено заяву про розгляд справи у його відсутність на підставі наявних матеріалів.
Представник відповідача в судове засідання подав клопотання про розгляд справи без фіксування технічними засобами, підтримав позицію викладену у відзиві.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами, без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановивши зазначені обставини, дійшов до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2019 по справі №334/8539/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.02.2020 та постановою Верховного Суду від 29.11.2021, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн. за відшкодування моральної шкоди.
Позивач стверджує, що на виконання вищевказаного рішення відповідач перерахував на особовий рахунок позивача частину призначеної до виплати суми на відшкодування моральної шкоди в розмірі 61030,00 грн.
Відтак, позивач стверджує, що відповідач по даному рішенню не доплатив 8 970,00 грн.
Разом з цим, представник відповідача вказує, що 30.12.2021 Банком сплачено на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000,00 грн. із утриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, згідно вимог чинного законодавства України, що підтверджується меморіальними ордерами, а саме:меморіальний ордер від 30.12.2021 №0652654411 (#890652654411 про перерахування Стягувачу 61 030,00 грн. відшкодування моральної шкоди (Додаток 4); меморіальний ордер від 30.12.2021 №0634265211 (#890634265211 Банком на користь держави було сплачено ПДФО від моральної шкоди в розмірі 8 280,00 грн. (Додаток 5); меморіальний ордер від 30.12.2021 №0634477011 (#890634477011 Банком сплачено на користь держави військовий збір в розмірі 690,00 грн.
Разом з цим, дані обставини стали предметом розгляду позову ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення грошових коштів.
Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06.04.2023 у справі №755/1935/22-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 1 504,78 грн. інфляційних втрат, 534,51 грн. три проценти річних, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з АТ «Ощадбанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 26.12.2023 у справі 755/1935/22-ц апеляційну скаргу Банку залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 06.04.2023 без змін.
Однак, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми, стягнутої за рішенням суду на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, було здійснено Банком у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з цим висновок суду першої інстанції про неправомірність дій Банку щодо утримання сум ПДФО та військового збору з сум моральної шкоди під час виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2019 у справі №334/8539/18 не відповідає чинному законодавству та обставинам справи.
Київський апеляційний суд в постанові від 26.12.2023 у справі №755/1935/22-ц дійшов висновку, що сума, яка підлягала сплаті безпосередньо позивачу, відповідно до вищезазначених вимог чинного законодавства, повинна складати 61 030,00 грн, яка і була перерахована відповідачем позивачу, що не заперечується останнім.
Отже, відповідно до висновку викладеного Київським апеляційним судом в постанові від 26.12.2023 у справі №755/1935/22-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про стягнення 8 970,00 грн. основного боргу, 4 556,71 грн. трьох процентів річних за користування чужими коштами, 10 774,35 грн. інфляційних втрат, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2019 по справі №334/8539/18 Банком виконано в повному обсязі.
Разом з цим, позивач вказує, що рішення було виконано відповідачем лише 18.12.2023.
Відтак, на думку позивача, останній має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 05.02.2022 року по 17.12.2023 року.
При цьому, з відзиву представника відповідача вбачається, що 13.12.2023 постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №73588952 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва №334/8539/18 від 03.11.2023 про стягнення з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 70 000,00 грн. за відшкодування моральної шкоди, зі стягненням виконавчого збору в сумі 7 000,00 грн. та витрат виконавчого провадження в сумі 269,00 грн.
З метою уникнення несприятливих наслідків для Банку у вигляді накладення арешту на майно (кошти) Банку, перебування Банку в Єдиному реєстрі боржників в період примусового виконання рішення та, як наслідок, блокування в такий період можливості укладення нотаріально посвідчених правочинів щодо відчуження належного Банку майна, 18.12.2023 Банком сплачено на рахунок Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 8 970,00 грн.
Отже, фактично ОСОБА_1 , з урахуванням отриманого за виконавчим листом, що виданий 03.11.2023 у справі №334/8539/18 отримано 78 970,00 грн. (включно ПДФО в розмірі 8 280,00 грн. та військовий збір в розмірі 690,00 грн.).
На момент видачі виконавчого листа за №334/8539/18 від 03.11.2023, а саме ще 30.12.2021, Банком в повному обсязі виконано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2019 по справі №334/8539/18.
Отже, ОСОБА_1 одержано 8 970,00 грн., згідно платіжної інструкції (МО) від 18.12.2023 22898 (#1458085931911) за виконавчим документом, який не підлягав виконанню.
Так, Дніпровським районним судом міста Києва розглядалась заява Банку про визнання виконавчого документу, що виданий 03.11.2023 у справі №334/8539/18 Дніпровським районним судом міста Києва таким, що не підлягає виконанню, та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» безпідставно одержані 8 970 грн. 00 коп.
20.06.2024 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва визнано виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва №334/8539/18 від 03.11.2023 таким, не підлягає виконанню та стягнуто з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 8 970,00 грн. та видано виконавчий лист.
З врахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Водночас, ухвалення судом рішення про стягнення з відповідача невиплачених ним грошових коштів, присуджених до виплати позивачу рішенням суду, яке набрало законної сили, призведе до подвійного стягнення однієї й тієї самої суми, що суперечитиме ч. 1 ст. 61 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За положеннями ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження).
За приписами ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 цього Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України, розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу. Відтак, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у якій зроблено висновок, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у цій справі як грошових зобов'язань, до прострочення відповідача застосовується ч. 2 ст. 625 ЦК України. Основою для розрахунків трьох процентів річних та інфляційних втрат є сума несвоєчасно виплачених грошових коштів.
Разом з цим, з врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку, що розрахункова сума, яку позивач використав в даній справі для нарахування штрафних санкцій є отриманою позивачем безпідставно, що підтверджується ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.06.2024.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів неправомірного користування Банком грошовими коштами ОСОБА_1 , вимоги позивача про стягнення з АТ «Ощадбанк» пені та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, так як відсутні правові підстави для їх задоволення, а іншого позивач не заявляє.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Таким чином, з врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 61, 129-1 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 598, 599, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 18, 43, 49, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 20.12.2024.
Суддя Теятна ІЛЬЄВА