печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11845/24-ц
пр. 2-5534/24
10 грудня 2024 року
Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)
представника відповідача - Вальчука М.
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/11845/24-ц за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 про визнання незаконними дій та визнання рішенням незаконного, -
У березні 2024 до суду звернувся ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання незаконними дій та визнання рішенням незаконного.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 вказує, що Міністерством юстиції України 27.04.2021 безпідставно розглянуто скаргу, оскільки на момент її розгляду Верховним Судом по справі 757/34482/19-ц не було розглянуто касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2020 та постанову Київського апеляційного суду 10.02.2021, а відтак, Міністерство юстиції України порушило п.3 ч. 7 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З врахуванням зазначеного, позивач звернувся до суду та просить:
- визнати незаконними дії Міністерства юстиції України щодо повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017 р.;
- визнати незаконним прийняте Міністерством юстиції України рішення за результатом повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 15.03.2017 р.
19.03.2024 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
09.04.2024 представником Міністерства юстиції України було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що предметом позову у даніи? справі є вимога позивача до відповідача про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиціі? від 27.04.2021 № 1322/7 «Про відмову у задоволенні скарги», проте, оскаржувании? наказ вже скасовании?.
Так, Міністерством юстиціі? Украі?ни скасовано наказ від 27.04.2021 № 1322/7 «Про відмову у задоволенні скарги», прии?нятии? за результатом повторного розгляду скарги ОСОБА_3 від 15.03.2017, зареєстрованоі? в Міністерстві юстиціі? Украі?ни 16.03.2017 за № Л-7443, на підставі рішення Печерського раи?онного суду міста Києва від 21.05.2020, постанови Киі?вського апеляціи?ного суду від 10.02.2021 у справі № 757/34482/19-ц, у зв'язку із скасуванням вказаних рішень постановою Верховного Суду від 09.02.2022 та прии?нято наказ Міністерства юстиціі? Украі?ни від 13.09.2022 № 2121/7 «Про скасування наказу Міністерства юстиціі? Украі?ни від 27.04.2021 № 1322/7 «Про відмову у задоволенні скарги».
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здіи?снення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Окрім цього, зазначено, що постановою Киі?вського апеляціи?ного суду від 10.02.2021 у справі № 757/34482/19-ц апеляціи?ні скарги ОСОБА_3 та Міністерства юстиціі? Украі?ни залишено без задоволення, а рішення Печерського раи?онного суду м. Києва від 21.05.2020 - без змін.
Тобто, рішення у справі № 757/34482/19-ц набрало законноі? сили 10.02.2021
Отже, наказ Міністерства юстиціі? Украі?ни від № 1543/5 від 12.05.2017 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та і?х обтяжень» скасовании? 10.02.2021, у зв'язку з чим у Міністерства юстиціі? Украі?ни виник обов'язок повторно розглянути скаргу ОСОБА_3 від 15.03.2017 у порядку пункту 17 Порядку № 1128, з урахуванням висновків суду у справі № 757/34482/19-ц.
Також, Міністерство юстиціі? Украі?ни звертає увагу суду, що твердження позивача щодо підстав для залишення скарги без руху є хибними, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV (в редакціі? чинніи? на момент повторного розгляду скарги 27.04.2021) встановлено, що за результатом розгляду скарги Міністерством юстиціі? Украі?ни та и?ого територіальними органами не існувало такого варіанту мотивованого рішення як залишення без розгляду по суті скарги, а було тільки два варіанти про: відмову у задоволенні скарги та задоволення (повне чи часткове) скарги.
Відповідно до частини 1 статті 436 ЦПК Украі?ни встановлено, що суд касаціи?ноі? інстанціі? за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити и?ого дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення и?ого перегляду в касаціи?ному порядку. Однак, дія рішення зупинення не було, а отже, у Міністерства юстиціі? Украі?ни не було підстав не виконувати вимоги пункту 17 Порядку № 1128.
Таким чином, у зв'язку з скасуванням наказу Міністерства юстиціі? Украі?ни від № 1543/5 від 12.05.2017 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та і?х обтяжень», у Міністерства юстиціі? Украі?ни виник обов'язок повторно розглянути скаргу у порядку пункту 17 Порядку № 1128, а тому твердження позивача є безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
З врахуванням зазначених підстав, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
17.04.2024 представником позивача бууло подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджувався з доводами відповідача.
30.04.2024 представником відповідача були подані заперечення на відповідь на відзив, зокрема представник зазначив, що позивач звертає увагу, що Мін'юстом нібито порушено вимоги п. 3 ч. 6 ст. 37 № 1952-IV щодо залишення скарги без розгляду по суті, оскільки наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, однак позивачем застосовується законодавство в редакції яка не була чинна на момент повторного розгляду скарги.
02.05.2024 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.
03.06.2024 ухвалою суду було залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 .
19.06.2024 представником третьої особи було подані письмові пояснення, в яких останній зазначив, що доводи позивача про порушення Міністерством юстиції України вимог ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо залишення скарги без розгляду по суті є хибними, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на 27.04.2021) за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги або задоволення (повне чи часткове) скарги. На момент розгляду скарги закон не передбачав такого варіанту як залишення скарги без розгляду по суті.
Отже, правові підстави позову відсутні, оскільки позивач обґрунтовує свої вимоги нормами законодавства, які не були чинними на момент розгляду скарги, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.
Також, зазначено, що дія оскаржуваного рішення зупинена не була. Навпаки, Верховний Суд своїми ухвалами неодноразово відмовляв у задоволенні клопотань про зупинення дії оскаржуваного рішення.
Таким чином, у Міністерства юстиції України виник обов'язок повторно розглянути скаргу. Відтак, доводи позивача про те, що відкрите касаційне провадження у справі було перешкодою для повторного розгляду скарги, є безпідставними та необґрунтованими.
Окрім цього, представник третьої особи зазначив, що предмет позову відсутній на момент пред'явлення позову, оскільки рішення за результатом розгляду 27.04.2021 скарги вже було скасовано наказом Міністерства юстиції України №2121/7 від 13.09.2022.
Так, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.11.2023 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2121/7 від 13.09.2022 «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.04.2021 №1322/7 «Про відмову у задоволенні скарги» та наказ Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Постановою Черкаського апеляційного суду від 07.05.2024 у справі №711/4719/22 рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.11.2023 залишено без змін, відтак рішення набрало законної сили.
Отже, визнання незаконними дій щодо повторного розгляду 27.04.2021 скарги позивача та прийняте Міністерством юстиції України рішення не призведе до захисту начебто порушених прав позивача та суперечитиме принципу процесуальної економії, оскільки первісний наказ Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017 (яким скаргу позивача було задоволено) все одно визнано незаконним та скасовано рішенням суду у справі №711/4719/22.
З врахуванням зазначеного, представником третьої особи просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
29.08.2024 представником позивача було подано пояснення по справі, в яких останній не погоджувався з доводами представника третьої особи та наполягав на своїй позиції щодо позову.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог, оскільки вони є необґрунтованими.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, просив у задоволенні позову в частині визнання незаконними дій Міністерства юстиції України щодо повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017 відмовити, а провадження у справі в частині визнання незаконним рішення Міністерства юстиції України за результатом повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 15.03.2017 закрити.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Так, судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , від імені якої, на підставі довіреності, діяв ОСОБА_6 , був укладений попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А.І та зареєстрований в реєстрі за № 3550.
Відповідно до умов п.1 Попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, за цим договором сторони зобов'язуються в строк, встановлений у пункті 2 цього договору, укласти одночасно договори купівлі-продажу земельних ділянок, а саме:
-загальною площею 0,0593 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, кадастровий номер 7124986000:02:002:0016;
-загальною площею 0,0727 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, кадастровий номер 7124986000:02:002:0017;
-загальною площею 0,1328 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, кадастровий номер 7124986000:04:002:0440;
-загальною площею 0,1524 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, кадастровий номер 7124986000:04:002:0349;
-загальною площею 0,1310 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, кадастровий номер 7124986000:04:002:0441;
-загальною площею 0,0712 га, що розташована за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, кадастровий номер 7124986000:02:002:0018, (надалі у відповідних відмінках - «Об'єкт» або «Земельні ділянки») на умовах, що встановлені в цьому попередньому договорі.
Відповідно до умов пункту 2 Попереднього договору, сторони зобов'язуються укласти в нотаріальній формі договори купівлі-продажу земельних ділянок (надалі - «Основні договори»).
Згідно п.4 Попереднього договору, купівлі-продажу земельних ділянок, основнідоговори повинні бути укладені на наступних умовах:загальна ціна всіх вищезазначених земельних ділянок, за якою ОСОБА_5 , зобов'язується продати, а ОСОБА_3 купити земельні ділянки, складає суму в розмірі 200 000 гривень (двісті тисяч гривень 00 копійок).
Однак, 27.06.2013 ОСОБА_7 за договорами купівлі-продажу придбано у ОСОБА_5 наступні земельні ділянки:
1. кадастровий номер 7124986000:02:002:0016, площею 0,0593 га, що розташована у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, цільове призначення: землі рекреаційного призначення - під розміщення культурно-оздоровчого комплексу;
2. кадастровий номер 7124986000:02:002:0017, площею 0,0727 га, що розташована у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, цільове призначення: землі рекреаційного призначення - під розміщення культурно-оздоровчого комплексу;
3. кадастровий номер 7124986000:02:002:0018, площею 0,0712 га, що розташована у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, цільове призначення: землі рекреаційного призначення - під розміщення культурно-оздоровчого комплексу;
4. кадастровий номер 7124986000:04:002:0439, площею 0,1524 га, що розташована у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, цільове призначення: землі рекреаційного призначення - під розміщення культурно-оздоровчого комплексу;
5. кадастровий номер 7124986000:04:002:0440, площею 0,1328 га, що розташована у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, цільове призначення: землі рекреаційного призначення - під розміщення культурно-оздоровчого комплексу;
6. кадастровий номер 7124986000:04:002:0441, площею 0,1310 га, що розташована у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, цільове призначення: землі рекреаційного призначення - під розміщення культурно-оздоровчого комплексу (далі - земельні ділянки).
21.03.2014 за договором купівлі-продажу ОСОБА_7 придбано у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 блок кімнат № 1, 1а, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 (далі - блок кімнат).
04.06.2015 між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна за якими ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_4 придбав у власність вищезазначені земельні ділянки та блок кімнат.
В подальшому ОСОБА_3 звернувся зі скаргою до Міністерства юстиції України на рішення, дії та бездіяльність приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Велікова Анатолія Івановича, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Степаненко Алли Миколаївни, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Велікової Наталії Анатоліївни під час реєстрації та оформлення права власності за іншими особами на об'єкти нерухомості.
20.06.2017 право власності ОСОБА_4 на блок кімнат та земельні ділянки скасоване 12.05.2017 року, на підставі наказу Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Також скасовано право власності і попереднього власника - ОСОБА_7 .
За наслідком реалізації вказаного наказу, власниками блоку кімнат стали ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_9 (13/50 блоку кімнат), а земельних ділянок - ОСОБА_5 , тобто особи, які були власниками до ОСОБА_7 .
У 2017 році ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом про скасування зазначеного вище наказу Міністерства юстиції України до окружного адміністративного суду м. Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 у справі №826/9341/17 адміністративний позов ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1543/5 від 12.05.2017 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Зобов'язано Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності, про які йдеться у позовній заяві, за ОСОБА_4 .
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 без змін.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018, вдруге, апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2017 без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 вказані судові рішення скасовано через порушення правил юрисдикції адміністративних судів, провадження у справі закрито оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У 2019 році ОСОБА_4 звернувся з позовом про скасування зазначеного вище наказу Міністерства юстиції України до Печерського районного суду м. Києва.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2020 року у справі №757/34482/19-ц позов задоволено повністю.
Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Зобов'язано Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності, про які йдеться у позовній заяві, за ОСОБА_4 .
Постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2021р. у справі №757/34482/19-ц рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В зв'язку із набранням законної сили судовим рішенням у справі №757/34482/19-ц, Міністерством юстиції України повторно розглянуто скаргу ОСОБА_3 від 15.03.2017 року та, відповідно до наказу №1322/7 від 27.04.2021р., відмовлено у задоволені скарги ОСОБА_3 .
Постановою Верховного Суду від 09.02.2022р. у справі № 757/34482/19-ц рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Таким чином, на думку позивача, Міністерство юстиції України безпідставно повторно 27.04.2021 розглянуло скаргу ОСОБА_3 від 15.03.2017, оскільки в цей час судова справа №757/34482/19-ц вже перебувала на розгляді в Верховному Суді, про що було відомо Міністерству юстиції України, як відповідачу у справі №757/34482/19-ц.
Відтак, на думку позивача, дії Міністерства юстиції України щодо повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017 та прийняте Міністерством юстиції України рішення за результатом повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 15.03.2017 є незаконними.
Як зазначає позивач, правовою підставою подання ним позову є порушення Міністерством юстиції України вимог п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Позивач стверджує, що відповідач був зобов'язаний, керуючись вищезазначеною нормою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» залишити скаргу без розгляду по суті, у зв'язку з відкритим касаційним провадженням у справі №757/34482/19-ц.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до наступних висноків.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу у визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України спосіб, зокрема, шляхом відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди.
Так, у статтях 55 та 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є демократична, правова держава.
Згідно із статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 147 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень i висновків.
Стаття 149 Конституції України, зокрема, визначає, що незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду України гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення № 228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін'юсту та приймає обов'язкові до виконання рішення.
Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).
Частиною першою статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір) (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV) .
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
Порядок створення Мін'юстом та його територіальними органами Колегій з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - Колегії), організаційні та процедурні засади діяльності Колегій визначені Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09 січня 2020 року № 71/5.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено (частина п'ята статті 37 Закону № 1952-IV).
Відповідно розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом у межах компетенції, визначеної законом, зокрема на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.
Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV (в редакціі? чинніи? на момент повторного розгляду скарги 27.04.2021) встановлено, що за результатом розгляду скарги Міністерством юстиціі? Украі?ни та и?ого територіальними органами не існувало такого варіанту мотивованого рішення як залишення без розгляду по суті скарги, а було тільки два варіанти про: відмову у задоволенні скарги та задоволення (повне чи часткове) скарги.
Відповідно до частини 1 статті 436 ЦПК Украі?ни встановлено, що суд касаціи?ноі? інстанціі? за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити и?ого дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення и?ого перегляду в касаціи?ному порядку.
З врахуванням встановлених обставин, суд вбачає, що позивач у позовній заяві посилається на поточну (чинну) редакцію закону, а не чинну на момент повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017.
Доводи позивача про порушення Міністерством юстиції України вимог ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо залишення скарги без розгляду по суті є хибними та необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на 27.04.2021) за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги або задоволення (повне чи часткове) скарги.
На момент повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017 закон не передбачав такого варіанту, як залишення скарги без розгляду по суті і взагалі не містив п. 3 ч. 6 ст. 37, на який посилається позивач.
Повноваження Міністерства юстиції України в частині залишення скарги без розгляду по суті з'явилися лише в редакції закону від 26.07.2022 (Закон №2255-IX від 12.05.2022), тобто майже через півтора року після повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, підставою повторного розгляду 27.04.2021 скарги ОСОБА_3 від 17.03.2017 є набрання законної сили рішенням суду у справі №757/34482/19-ц, яким, зокрема, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017, «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Відповідно до п. 17 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128, рішення, дії або бездіяльність Мін'юсту можуть бути оскаржені до суду. У разі скасування судом рішення Мін'юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст забезпечує новий розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.
При цьому, як було вірно зазначено відповідачем у своїх запереченнях, відповідно до ч. 1 ст. 436 Цивільного процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Однак, дія оскаржуваного рішення зупинена не була. Навпаки, Верховний Суд своїми ухвалами неодноразово відмовляв у задоволенні клопотань про зупинення дії оскаржуваного рішення.
Таким чином, у Міністерства юстиції України виник обов'язок повторно розглянути скаргу ОСОБА_3 від 17.03.2017.
Відтак, доводи позивача про те, що відкрите касаційне провадження у справі було перешкодою для повторного розгляду від 17.03.2017, є безпідставними та необґрунтованими, а тому визнання дій відповідача незаконними не підлягає задоволенню, оскільки вбачається, що Міністерство юстиції України діяло в межах повноважень на момент розгляду скарги.
Також суд вважає, що посилання позивача на те, що оскільки норми Закону № 1952-VI носять спеціальний характер, що регулює правовідносини позивача та відповідача, то відповідно Міністерство юстиції України мало всі правові підстави для застосування саме Закону 1952-VI, а не Цивільного процесуального кодексу України або Порядку № 1128, є безпідставними.
Так, порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок № 1128) визначає процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.
Також, Закон № 1952-VI не містить порядку подальших дій, у випадку якщо наказ Міністерства юстиції України буде скасований, а такі дії регламентовані тільки Порядком № 1128, а тому у даному випадку повинен застосовуватися саме Порядок.
Отже, можна дійти висновку, що Закон № 1952-VI прямо посилає на Порядок № 1128, який визначає процедуру здійснення Мін'юстом розгляду скарг у сфері державної реєстрації.
Окрім цього, суд прийшов до висновку, що доводи відповідачів про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, є обґрунтованими.
Так, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.11. визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2121/7 від 13.09.2022 «Про скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.04.2021 №1322/7 «Про відмову у задоволенні скарги» та наказ Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Постановою Черкаського апеляційного суду від 07.05.2024 у справі №711/4719/22 (копія постанови знаходиться в матеріалах справи) рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.11.2023 залишено без змін, відтак рішення набрало законної сили.
Отже, визнання незаконними дій щодо повторного розгляду 27.04.2021 скарги позивача від 17.03.2017 та прийняте Міністерством юстиції України рішення не призведе до захисту порушених прав позивача та суперечитиме принципу процесуальної економії, оскільки первісний наказ Міністерства юстиції України №1543/5 від 12.05.2017 визнано незаконним та скасовано рішенням суду у справі №711/4719/22.
Так, при розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту своїх прав.
Так, ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, за змістом ч.1-3 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню з підстав зазначених вище.
Керуючись Конституцію України, ст. ст. 11-23,76-81, 89,95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 про визнання незаконними дій та визнання рішенням незаконного, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20.12.2024.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА