печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21843/24-ц
пр. 2-6357/24
10 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/21843/24-ц
учасники справи:
позивач: керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України
відповідач 1: Державне підприємство «Наш Дім»
відповідач 2: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України до Державного підприємства «Наш Дім», ОСОБА_1 про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна, -
представник позивача прокурор Сердюк К. В.
представник Фонду державного майна України Хайновський О. О.
У травні 2024 року позивач, діючи в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України, звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати недійсним з моменту укладення інвестиційний договір від 04.09.2002 № 19 на проведення ремонтних робіт нежитлових приміщень № 35 у житловому будинку АДРЕСА_1 , підписаний між державним підприємством «Наш Дім» в особі директора Хоменка Анатолія Семеновича та ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Сумським РУ УМВС України в Сумській області 01.07.2002); скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «ПЛЕСО» Рашкова А. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26.07.2019, індексний номер: 47963723 та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на нежитлове приміщення загальною площею 495, 3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000); витребувати від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ: 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 495,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000); стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що наказом Міністерства промислової політики України від 28.12.1999 року № 443 на базі рухомого та нерухомого майна відокремленого структурного підрозділу Київського заводу «Радар» створено державне підприємство «Наш Дім» (далі - ДП «Наш Дім»).
Згідно з наказом Державного комітету промислової політики України від 05.04.2001 року № 146 «Про передачу майна з балансу заводу «Радар» на баланс підприємства «Наш дім» директору останнього - Хоменку А. С. наказано прийняти на баланс державного підприємства «Наш дім», в рахунок збільшення статутного фонду, житловий будинок (гуртожиток) по АДРЕСА_3 .
Передача будинку за вказаною адресою підтверджується актом приймання-передачі від 01.01.2000 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2010 року, справа № 50/371-б, порушено провадження про визнання ДП «Наш Дім» банкрутом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012 року, справа № 50/371-б, розпочато процедуру санації. Останнім керуючим санацією підприємства призначено Козловську Д. В. (ухвала суду від 15.09.2015 року).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2014 року № 408 «Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку і торгівлі об'єктами державної власності» та акта приймання-передачі від 24.10.2014 року, цілісний майновий комплекс ДП «Наш Дім» передано із сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (на даний час - Міністерство економіки України).
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.12.2019 року, справа № 50/371-б, процедуру санації ДП «Наш Дім» припинено у зв'язку із виконанням плану санації. Крім того, вказаною ухвалою суду припинено повноваження керуючого санацією арбітражного керуючого Козловської Д. В., а провадження у справі № 50/371-б - закрито.
Згідно з проведеною інвентаризацією основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу ДП «Наш Дім» за 2019 рік житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 перебував на балансі державного підприємства.
У інвентаризаційному описі необоротних активів від 25.11.2019 року № 2 під порядковим номером 17 зазначено майно: «гуртожиток по АДРЕСА_4 в м. Києві», інвентарний номер 25, балансова вартість: 1 571 636,74 грн.
Надалі на підставі акту приймання-передачі від 31.07.2020 року документація ДП «Наш дім» передана виконувачу обов'язків директора ДП «Наш Дім» Соловей Т.В.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 року № 683-р єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Наш дім» передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України.
На підставі акту приймання-передачі, затвердженого головою Фонду державного майна України від 01.11.2022 року, єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Наш дім» (у тому числі, будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 ) передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України.
У подальшому за актом приймання-передавання об'єктів нерухомого майна, інших матеріальних цінностей та документів від 08.03.2023 року об'єкти нерухомого майна ДП «Наш Дім», у тому числі, житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 , з інвентарним номером 25, загальною площею 7 142,10 кв. м. разом з підвалом загальною площею 272, 2 кв. м., передано від виконувача обов'язків директора ДП «Наш Дім» Соловей Т.В. новому виконувачу обов'язків директора ДП «Наш Дім» - Герасименку В. І.
Згідно з технічною документацією на житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 (план та журнал обмірів підвалу 1972 року) до загальної площі вказаного житлового будинку (гуртожитку), окрім нежитлових приміщень №№ І-XIV в підвалі літери «А» загальною площею 272,2 кв. м., також входять технічний підвал та приміщення технічного поверху - технічного підпілля, інвентаризація яких не проводилась.
Вказує, що нежитлове приміщення № XIV в підвалі літери «А» загальною площею 38,4 кв. м, а також приміщення технічного підвалу та приміщення технічного поверху - технічного підпілля, інвентаризація яких не проводилась в будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 як нежитлове приміщення 35, загальною площею 495,3 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_3 .
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.07.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «ПЛЕСО» Рашковим А. Г. прийнято рішення (індексний номер: 47963723) про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення 35, загальною площею 495,3 кв. м., у житловому будинку АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000).
Вказане рішення прийнято на підставі інвестиційного договору від 04.09.2002 року № 19, підписаного між директором ДП «Наш Дім» Хоменком А. С. та ОСОБА_1 , акту приймання-передачі від 10.03.2003 року та технічного паспорту від 17.07.2019 року, виданого ТОВ «БТІ-Єврофасп».
Відповідно до матеріалів технічного паспорту на будинок (гуртожиток) по АДРЕСА_3 (за замовленням ДП «Наш Дім» від 1972 року) нежитлові приміщення в підвалі літери «А», які є державною власністю, включають в себе приміщення №№ І-XIV, загальною площею 272,2 кв. м., а також технічний підвал та приміщення технічного поверху - технічного підпілля, інвентаризація яких не проводилась.
В той же час, за технічним паспортом від 17.07.2019 року, виготовленим ТОВ «БТІ-Єврофасп» на замовлення ОСОБА_1 , на нежитлове приміщення 35 у житловому будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 495,3 кв. м, складається з приміщень №№ 1-6 (група приміщень № 35).
Співставленням вищевказаних технічних паспортів встановлено, що нежитлове приміщення в підвалі літери «А», в будинку АДРЕСА_3 загальною площею38,4 кв. м, які є державною власністю, та приміщення площею 40 кв. м. (приміщення №1 групи приміщень 35), які входять в загальну площу нежитлових приміщень 35 загальною площею 495,3 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_3 , які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , є тотожними (одними і тими самими).
При цьому, як вбачається з поверхового плану підвалу літери «А» житлового будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 приміщення технічного підвалу та технічного поверху (технічне підпілля), площі яких при проведенні інвентаризації 1972 року не врахована до загальної площі будівлі та в яких знаходяться внутрішньобудинкові інженерні мережі, що є державною власністю, та приміщення площею 455,3 кв. м (приміщення № 2-6 групи приміщень 35), які входять в загальну площу нежитлових приміщень 35 загальною площею 495,3 кв. м, які зареєстровані за ОСОБА_1 , є одними і тими самими.
Зазначає, що відповідно до положень ДБН В.2.2-9:2009, технічний поверх - поверх для розміщення інженерного обладнання та прокладання комунікацій; може бути розташований у нижній (у тому числі технічне підпілля), верхній (у тому числі технічне горище) або у середній частині будинку.
Згідно з пунктом Б.4 вказаних державних будівельних норм площа горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу конструкцій, що виступають, менше 1,9 м, а також лоджій, тамбурів, зовнішніх балконів, портиків, ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової площі будинку не включається.
Пунктом 31 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) площі горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу конструкцій, що виступають, менше ніж 1,9 м, портиків, ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової площі громадського будинку не включаються.
Таким чином, площа приміщень технічного підвалу, технічного поверху (технічного підпілля), в яких розміщується інженерне обладнання та прокладені комунікації, не включалась до розрахункових та корисних площ підвалу будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , однак є невід'ємною частиною будівлі та є державною власністю.
Зазначене підтверджується листом ДП «Наш Дім», який є балансоутримувачем будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , від 11.04.2024 року № 113, в якому зазначено, що в нижній його частині розташовані підвальні приміщення, частина яких складає приміщення загальної площі 272,2 кв. м, технічний підвал та технічний поверх (технічне підпілля), які не інвентаризовані та відповідно не враховані до загальної площі. У вищезазначених приміщеннях знаходяться внутрішньобудинкові інженерні мережі і іншим чином зазначені приміщення ніким не використовуються.
Крім того вказує, що в зазначеному листі ДП «Наш Дім» зазначив про тотожність нерухомого майна яке перебуває у нього на балансі та є державним, а також майна, яке зареєстровано за ОСОБА_1 .
Отже, нежитлове приміщення № XIV в підвалі літери «А» загальною площею 38,4 кв. м, приміщення технічного підвалу та технічного поверху (технічного підпілля) в будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , (необміряні та невраховані під час інвентаризації 1972 року), що є державною власністю, та нежитлове приміщення 35 загальною площею 495,3 кв. м у житловому будинку по АДРЕСА_3 , яке зареєстровано за ОСОБА_1 , є одним й тим самим об'єктом нерухомості.
В той же час згідно з інформацією Міністерства економіки України від 20.07.2022 року № 2812-09/50291-05, ДП «Наш Дім» від 30.06.2022 року № 89, від 23.05.2023 року № 15/5 інвестиційний договір від 04.09.2002 № 19, на підставі якого зареєстровано право власності на спірне приміщення за ОСОБА_1 , органом управління не погоджувався та з державним підприємством «Наш дім» не укладався.
Крім того, відповідно до інформації ДП «Наш Дім» від 30.06.2022 року № 89, від 23.05.2023 року № 15/5, Міністерства економіки України (правонаступник Міністерства промислової політики України) від 20.07.2022 року № 2812-09/50291-05 нежитлове приміщення 35, що є частиною підвалу житлового будинку АДРЕСА_3 , є державною власністю і не відчужувалось.
Також, згідно з листом Міністерства економіки України від 21.02.2024 року Міністерством рішення стосовно відчуження або приватизації приміщення підвалу, в тому числі частини приміщення підвалу загальною площею 495,3 кв. м. в житловому будинку (гуртожитку) по АДРЕСА_3, не приймались.
Як вбачається з інформації Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 27.07.2023 року № 5045, Міністерства економіки України від 28.07.2023 року № 2802-09/38647 та Фонду державного майна України від 05.03.2024 року № 10-47-6114, нежитлове приміщення 35 в житловому будинку по АДРЕСА_3 не приватизувалось.
Вказане свідчить про те, що спірне майно у встановленому законом порядку не відчужувалось.
Таким чином, вважає, що спірне нежитлове приміщення 35, площею 495,3 кв. м, в підвалі житлового будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 (яке насправді є нежитловим приміщенням № XIV загальною площею 38,4 кв. м підвалу, приміщенням технічного підвалу та технічного поверху (технічного підпілля) в будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , є державною власністю і вибуло з володіння держави поза волею власника, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів.
Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачам направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу було направлено до електронного кабінету учасника справи та на зазначені адреси електронної пошти сторін.
08.08.2024 року від Фонду державного майна України надійшли пояснення щодо позову, у яких просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі, з підстав викладених у ній.
24.08.2024 року від представника ДП «Наш дім» - адвоката Невкритого В. Ю. надійшло клопотання про визнання позову, у якому повністю визнає позовні вимоги та не заперечує проти задоволення позову в повному обсязі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача прокурор Сердюк К. В. у судовому засіданні надала пояснення, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.
Представник Фонду державного майна України Хайновський О. О. у судовому засіданні надав пояснення, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ДП «Наш дім» у судове засіданні не з'явився, повідомлявся належним чином, у матеріалах справи міститься клопотання представника ДП «Наш дім» про визнання позову.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засіданні не з'явився, повідомлявся належним чином, у тому числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність відповідачів, їх представників, суд, виходить із наступного.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно із ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).
Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, їх представників на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов?язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що наказом Міністерства промислової політики України від 28.12.1999 року № 443 на базі рухомого та нерухомого майна відокремленого структурного підрозділу Київського заводу «Радар» створено державне підприємство «Наш Дім» (далі - ДП «Наш Дім»).
Згідно з наказом Державного комітету промислової політики України від 05.04.2001 року № 146 «Про передачу майна з балансу заводу «Радар» на баланс підприємства «Наш дім» директору останнього - Хоменку А. С. наказано прийняти на баланс державного підприємства «Наш дім», в рахунок збільшення статутного фонду, житловий будинок (гуртожиток) по АДРЕСА_3 .
Передача будинку за вказаною адресою підтверджується актом приймання-передачі від 01.01.2000 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2010 року, справа № 50/371-б, порушено провадження про визнання ДП «Наш Дім» банкрутом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012 року, справа № 50/371-б, розпочато процедуру санації. Останнім керуючим санацією підприємства призначено Козловську Д. В. (ухвала суду від 15.09.2015 року).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2014 року № 408 «Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку і торгівлі об'єктами державної власності» та акта приймання-передачі від 24.10.2014 року, цілісний майновий комплекс ДП «Наш Дім» передано із сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (на даний час - Міністерство економіки України).
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.12.2019 року, справа № 50/371-б, процедуру санації ДП «Наш Дім» припинено у зв'язку із виконанням плану санації. Крім того, вказаною ухвалою суду припинено повноваження керуючого санацією арбітражного керуючого Козловської Д. В., а провадження у справі № 50/371-б - закрито.
Згідно з проведеною інвентаризацією основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу ДП «Наш Дім» за 2019 рік житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 перебував на балансі державного підприємства.
У інвентаризаційному описі необоротних активів від 25.11.2019 року № 2 під порядковим номером 17 зазначено майно: «гуртожиток по АДРЕСА_4 в м. Києві», інвентарний номер 25, балансова вартість: 1 571 636,74 грн.
Надалі на підставі акту приймання-передачі від 31.07.2020 року документація ДП «Наш дім» передана виконувачу обов'язків директора ДП «Наш Дім» Соловей Т.В.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 року № 683-р єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Наш дім» передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України.
На підставі акту приймання-передачі, затвердженого головою Фонду державного майна України від 01.11.2022 року, єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Наш дім» (у тому числі, будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 ) передано із сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України.
У подальшому за актом приймання-передавання об'єктів нерухомого майна, інших матеріальних цінностей та документів від 08.03.2023 року об'єкти нерухомого майна ДП «Наш Дім», у тому числі, житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 , з інвентарним номером 25, загальною площею 7 142, 10 кв. м. разом з підвалом загальною площею 272, 2 кв. м., передано від виконувача обов'язків директора ДП «Наш Дім» Соловей Т.В. новому виконувачу обов'язків директора ДП «Наш Дім» - Герасименку В. І.
Згідно з технічною документацією на житловий будинок (гуртожиток) АДРЕСА_3 (план та журнал обмірів підвалу 1972 року) до загальної площі вказаного житлового будинку (гуртожитку), окрім нежитлових приміщень №№ І-XIV в підвалі літери «А» загальною площею 272,2 кв. м., також входять технічний підвал та приміщення технічного поверху - технічного підпілля, інвентаризація яких не проводилась
Нежитлове приміщення № XIV в підвалі літери «А» загальною площею 38,4 кв. м, а також приміщення технічного підвалу та приміщення технічного поверху - технічного підпілля, інвентаризація яких не проводилась в будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 як нежитлове приміщення 35, загальною площею 495, 3 кв. м, у житловому будинку АДРЕСА_3 .
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.07.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «ПЛЕСО» Рашковим А. Г. прийнято рішення (індексний номер: 47963723) про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення 35, загальною площею 495, 3 кв. м., у житловому будинку АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000).
Вказане рішення прийнято на підставі інвестиційного договору від 04.09.2002 року № 19, підписаного між директором ДП «Наш Дім» Хоменком А. С. та ОСОБА_1 , акту приймання-передачі від 10.03.2003 року та технічного паспорту від 17.07.2019 року, виданого ТОВ «БТІ-Єврофасп».
Відповідно до матеріалів технічного паспорту на будинок (гуртожиток) по АДРЕСА_3 (за замовленням ДП «Наш Дім» від 1972 року) нежитлові приміщення в підвалі літери «А», які є державною власністю, включають в себе приміщення №№ І-XIV, загальною площею 272, 2 кв. м., а також технічний підвал та приміщення технічного поверху - технічного підпілля, інвентаризація яких не проводилась.
В той же час, за технічним паспортом від 17.07.2019 року, виготовленим ТОВ «БТІ-Єврофасп» на замовлення ОСОБА_1 , на нежитлове приміщення 35 у житловому будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 495,3 кв. м, складається з приміщень №№ 1-6 (група приміщень № 35).
Співставленням вищевказаних технічних паспортів встановлено, що нежитлове приміщення в підвалі літери «А», в будинку АДРЕСА_3 загальною площею 38,4 кв. м., які є державною власністю, та приміщення площею 40 кв. м. (приміщення №1 групи приміщень 35), які входять в загальну площу нежитлових приміщень 35 загальною площею 495, 3 кв. м. у житловому будинку АДРЕСА_3 , які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 , є тотожними (одними і тими самими).
При цьому, як вбачається з поверхового плану підвалу літери «А» житлового будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 приміщення технічного підвалу та технічного поверху (технічне підпілля), площі яких при проведенні інвентаризації 1972 року не врахована до загальної площі будівлі та в яких знаходяться внутрішньобудинкові інженерні мережі, що є державною власністю, та приміщення площею 455,3 кв. м. (приміщення № 2-6 групи приміщень 35), які входять в загальну площу нежитлових приміщень 35 загальною площею 495,3 кв. м, які зареєстровані за ОСОБА_1 , є одними і тими самими.
Відповідно до положень ДБН В.2.2-9:2009, технічний поверх - поверх для розміщення інженерного обладнання та прокладання комунікацій; може бути розташований у нижній (у тому числі технічне підпілля), верхній (у тому числі технічне горище) або у середній частині будинку.
Згідно з пунктом Б.4 вказаних державних будівельних норм площа горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу конструкцій, що виступають, менше 1,9 м, а також лоджій, тамбурів, зовнішніх балконів, портиків, ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової площі будинку не включається.
Пунктом 31 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) площі горища (технічного горища), технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу конструкцій, що виступають, менше ніж 1,9 м, портиків, ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової площі громадського будинку не включаються.
Таким чином, площа приміщень технічного підвалу, технічного поверху (технічного підпілля), в яких розміщується інженерне обладнання та прокладені комунікації, не включалась до розрахункових та корисних площ підвалу будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , однак є невід'ємною частиною будівлі та є державною власністю.
Зазначене підтверджується листом ДП «Наш Дім», який є балансоутримувачем будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , від 11.04.2024 року № 113, в якому зазначено, що в нижній його частині розташовані підвальні приміщення, частина яких складає приміщення загальної площі 272,2 кв. м, технічний підвал та технічний поверх (технічне підпілля), які не інвентаризовані та відповідно не враховані до загальної площі. У вищезазначених приміщеннях знаходяться внутрішньобудинкові інженерні мережі і іншим чином зазначені приміщення ніким не використовуються.
Крім того, в зазначеному листі ДП «Наш Дім» зазначив про тотожність нерухомого майна, яке перебуває у нього на балансі та є державним, а також майна, яке зареєстровано за ОСОБА_1 .
Отже, нежитлове приміщення № XIV в підвалі літери «А» загальною площею 38,4 кв. м, приміщення технічного підвалу та технічного поверху (технічного підпілля) в будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , (необміряні та невраховані під час інвентаризації 1972 року), що є державною власністю, та нежитлове приміщення 35 загальною площею 495,3 кв. м у житловому будинку по АДРЕСА_3 , яке зареєстровано за ОСОБА_1 , є одним й тим самим об'єктом нерухомості.
В той же час згідно з інформацією Міністерства економіки України від 20.07.2022 року № 2812-09/50291-05, ДП «Наш Дім» від 30.06.2022 року № 89, від 23.05.2023 року № 15/5 інвестиційний договір від 04.09.2002 № 19, на підставі якого зареєстровано право власності на спірне приміщення за ОСОБА_1 , органом управління не погоджувався та з державним підприємством «Наш дім» не укладався.
Крім того, відповідно до інформації ДП «Наш Дім» від 30.06.2022 року № 89, від 23.05.2023 року № 15/5, Міністерства економіки України (правонаступник Міністерства промислової політики України) від 20.07.2022 року № 2812-09/50291-05 нежитлове приміщення 35, що є частиною підвалу житлового будинку АДРЕСА_3 , є державною власністю і не відчужувалось.
Також, згідно з листом Міністерства економіки України від 21.02.2024 року Міністерством рішення стосовно відчуження або приватизації приміщення підвалу, в тому числі частини приміщення підвалу загальною площею 495,3 кв. м. в житловому будинку (гуртожитку) по АДРЕСА_3, не приймались.
Як вбачається з інформації Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 27.07.2023 року № 5045, Міністерства економіки України від 28.07.2023 року № 2802-09/38647 та Фонду державного майна України від 05.03.2024 року № 10-47-6114, нежитлове приміщення 35 в житловому будинку по АДРЕСА_3 не приватизовувалось.
Вказане свідчить про те, що спірне майно у встановленому законом порядку не відчужувалось.
Таким чином, спірне нежитлове приміщення 35, площею 495,3 кв. м, в підвалі житлового будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 (яке насправді є нежитловим приміщенням № XIV загальною площею 38,4 кв. м підвалу, приміщенням технічного підвалу та технічного поверху (технічного підпілля) в будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , є державною власністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з п. 1.1. розділу 1 «Загальні положення» Статуту Державного підприємства «Наш Дім» (в редакції 2023 року) ДП «Наш Дім» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України.
Фонд державного майна України є органом державної влади, наділений повноваженнями власника спірного державного майна.
Разом з цим, орган, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту державних майнових інтересів - Фонд державного майна України, не здійснює свої повноваження щодо захисту порушеного відповідачем права власності держави.
Будучи обізнаним про факт незаконного відчуження державного майна, переданого до сфери його управління, позивач свої функції у спірних правовідносинах не виконав, заходи на поновлення порушеного права держави не вжив, захист інтересів держави не здійснив.
Голосіївською окружною прокуратурою міста Києва 04.04.2023 року (за вихідним номером № 43-2915вих-23) та 14.02.2024 року (за вихідним номером № 43-1361вих-24) направлені до Фонду державного майна України листи щодо вжиття цивільно-правових заходів з метою повернення майна у державну власність.
Водночас з листів Фонду державного майна України від 16.04.2023 року № 10-47-9279 та від 05.03.2024 року № 10-47-6114 вбачається, що позивач не проводив претензійно-позовну роботу та не звертався до суду з позовом до відповідача з метою повернення спірного майна державі.
Натомість Фонд державного майна України звернувся до органів прокуратури з проханням щодо вжиття представницьких заходів.
Таким чином, судом встановлено наявність у позивача правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним з моменту укладення інвестиційного договору від 04.09.2002 року № 19, суд зазначає наступне.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення 35 по АДРЕСА_3 24.07.2019 року зареєстровано за ОСОБА_1 .
Серед документів, поданих для державної реєстрації права власності, вказано інвестиційний договір від 04.09.2002 року № 19, підписаний між директором ДП «Наш Дім» Хоменком А.С. та ОСОБА_1 , акт приймання-передачі від 10.03.2003 року та технічний паспорт від 17.07.2019 року, виданий ТОВ «БТІ-Єврофасп».
Згідно з текстом наявного у реєстраційній справі інвестиційного договору від 04.09.2002 року № 19, його підписано між ДП «Наш Дім» (уповноважений орган власника), в особі директора Хоменка А.С., та ОСОБА_1 (інвестор).
Відповідно до п. 2.1 інвестиційного договору ДП «Наш Дім» надає інвестору право користування нежитловими приміщеннями № 35 у житловому будинку 34, загальною площею 495,3 кв. м. по АДРЕСА_3 для проведення ремонтних робіт та благоустрою навколишньої території.
Пунктом 3.2.1 інвестиційного договору передбачено, що уповноважений орган власника зобов'язується передати інвестору право користування об'єктом інвестування на період від затвердження проектно-кошторисної документації до завершення ремонтних робіт та благоустрою навколишньої території.
Уповноважений орган власника зобов'язується передати Інвестору у власність результат інвестицій, а саме: нежитлове приміщення 35 у житловому будинку 34 загальною площею 495,3 кв. м по АДРЕСА_3 в м. Києві протягом місяця з моменту закінчення ремонтних робіт та благоустрою навколишньої території по акту приймання-передачі (п. 3.2.2 договору).
У подальшому 10.03.2003 року між Хоменком А.С. та ОСОБА_3 підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення за вказаною адресою.
Згідно зі ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на дату підписання оспорюваного правочину) угодою визнається дія громадян і організацій, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, вона є недійсною (ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР).
Статтею 59 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Оспорюваний інвестиційний договір не відповідає вимогам законодавства, що тягне за собою його недійсність, з огляду на наступне.
Статтею 2 Закону України «Про підприємства в Україні» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в Україні може діяти, у тому числі, державне підприємство, засноване на державній власності.
За ч. 1 ст. 10 цього Закону майно підприємства становлять основні фонди та оборотні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про власність» (в редакції, яка діяла на момент укладення інвестиційного договору від 04.09.2002 року) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.
Тобто майно державного підприємства є державною власністю в силу Закону і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Відповідно до Статуту ДП «Наш Дім», затвердженого наказом Міністерства промислової політики України від 28.12.1999 року № 443, підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству промислової політики України.
За п. 4.2 Статуту майно ДП «Наш дім» є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на власний розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
Згідно з п. 4.4 Статуту відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за згодою Міністерства промислової політики України.
Пунктом 6.3 Статуту встановлено, що керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Міністерства і інших органів даного підприємства.
Отже вбачається, що згідно з п. 4.4. Статуту відчуження спірного нерухомого майна, що є державною власністю, повинно було здійснюватись виключно за згодою уповноваженого органу - Міністерства промислової політики України (на час вчинення правочину).
В той же час, як вбачається з листа Міністерства економіки України (якому передано цілісний майновий комплекс ДП «Наш Дім» із сфери управління Міністерства промислової політики України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2014 року № 408 та акту приймання-передачі від 24.10.2014 року) від 20.07.2022 року № 2812-09/50291-05, в Міністерстві відсутня інформація про погодження та укладення інвестиційних договорів ДП «Наш Дім» у період з 2000 по 2014 роки.
Відповідно до інформації ДП «Наш Дім» від 30.06.2022 року № 89 арбітражним керуючим Козловською Д.В., яка проводила процедуру санації державного підприємства з 2015 по 2019 роки, не було повідомлено про наявність жодних інвестиційних договорів на ремонтні роботи, відчуження, тощо об'єктів нерухомості, що обліковуються на балансі підприємства, та не було передано реєстру таких договорів, проектно-кошторисної документації на проведення ремонтних робіт таких об'єктів і актів приймання в експлуатацію об'єктів після проведення ремонтних робіт.
Крім того, згідно з листом в.о. директора ДП «Наш дім» Герасименка В.І. від 23.05.2023 року № 15/5 в журналах обліку договорів підприємства, обліку актів виконаних робіт, а також в журналі «Виписки» (журнал бухгалтерського обліку відповідних оплат по договорам) інформація щодо укладених протягом 2000-2023 років інвестиційних договорів, здійснених оплат та виконаних робіт не значиться. Договори щодо інвестиційної діяльності підприємством не укладались і уповноваженим органом не узгоджувались. Ремонтні роботи в житловому будинку АДРЕСА_3 , не велись.
Тобто стороною оспорюваного інвестиційного договору - ДП «Наш Дім» спростовуються навіть факт його укладання.
При цьому дійсний власник спірного майна - Держава в особі Міністерства промислової політики України (на час укладення правочину) згоду на укладення відповідного інвестиційного договору та відчуження нерухомого майна не надавала, а тому інвестиційний договір від 04.09.2002 року не відповідає вимогам ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» та пунктам 4.2, 4.4 Статуту ДП «Наш Дім», що тягне за собою його недійсність.
Згідно зі ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на дату підписання оспорюваного правочину) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом.
Частиною 2 статті 89 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що держава є єдиним власником всього державного майна.
За ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Відповідно до ст. 41 Конституції України (в редакції 1996 року), ст. 2 Закону України «Про власність» (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору) та ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР право власності є непорушним і охороняється законом.
Зі змісту ч. ч. 1-3 ст. 4 Закону України «Про власність» вбачається, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Отже повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 року № 8-92 на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.
Оскільки майно ДП «Наш Дім» є власністю держави, функції власника від імені держави виконує відповідний орган державної влади.
Статутом ДП «Наш Дім» (в редакції, яка діяла на момент підписання інвестиційного договору від 19.08.2002 року) регламентовано, що ДП «Наш дім» підпорядковане Міністерству промислової політики України.
Тобто станом на 04.09.2002 року функції власника майна державного підприємства виконувало Міністерство промислової політики України, яким рішення про укладення державним підприємством оспорюваного інвестиційного договору не узгоджувалось та рішення про відчуження спірного майна не приймалось.
Враховуючи, що ДП «Наш дім» ніколи не було власником спірного нежитлового приміщення, воно не мало права відчужувати його ОСОБА_1 на підставі інвестиційного договору, а тому оспорюваний договір суперечить ст. ст. 89, 90 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 2, 4, 7, 37 Закону України «Про власність», що є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.
Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України «Про інвестиційну діяльність».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції чинній на час підписання оспорюваного правочину) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
Разом з цим, в умовах оспорюваного договору взагалі відсутній будь-який результат інвестиційної діяльності для державного підприємства, яке безоплатно передало у власність відповідачу державне майно.
Частиною 1 статті 2 цього Закону визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється зокрема на основі інвестування, здійснюваного громадянами.
За змістом статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Оспорюваний інвестиційний договір суперечить вищевказаним приписам Закону України «Про інвестиційну діяльність», оскільки його укладено з метою безоплатного заволодіння державним нерухомим майном - нежитловим приміщенням площею 495,3 кв. м в житловому будинку (гуртожитку) АДРЕСА_3 , що беззаперечно порушує право власності держави на спірне майно та суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (чинного на дату підписання оспорюваного правочину) приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначені основні принципи приватизації, зокрема продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей виключно за кошти.
Частиною 1 Державної програми приватизації на 2000-2002 визначено основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, та відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, орієнтовані завдання щодо обсягів приватизації державного майна та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Порядок приватизації державного майна регламентовано статтею 11 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» відповідно до цього Закону можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам ч. 1 ст. 2 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.
Статтею 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.
За ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавці об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній власності, є Фонд державного майна, його регіональні відділення та представництва.
Відповідно до ст. 23 вказаного Закону право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню.
Тобто відчуження спірного майна повинно було відбуватися в рамках приватизаційної процедури у порядку, визначеному вказаними законодавчими актами, і за її результатами мав бути укладений договір купівлі-продажу державного майна.
Однак приватизація спірного майна не проводилась, договір купівлі-продажу спірного майна не укладався і відповідно нотаріально не посвідчувався, що підтверджується листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 27.07.2023 № 30-12/5045, листом Міністерства економіки України від 14.02.2024 № 2802-09/11520-05 та 20.02.2024 № 2802-09/13311-05, Фонду державного майна України від 05.03.2024 № 10-47-6114.
Таким чином, у даному випадку спірне майно набуто відповідачем поза приватизаційною процедурою - на підставі оспорюваного інвестиційного договору, який не відповідає вимогам ст.ст. 1, 2, 3. 7, 11 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 1, 2, 3, 4, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та приписам Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР.
Враховуючи викладене, інвестиційний договір від 04.09.2002 року № 19 на проведення ремонтних робіт нежитлового приміщення № 35 у житловому будинку (гуртожитку) АДРЕСА_4 не відповідає вимогам ст.ст. 89, 90 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», ст.ст. 2, 4, 7, 37 Закону України «Про власність», ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст.ст. 1, 2, 3. 7, 11 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 1, 2, 3, 4, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приписам Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, суперечить пунктам 4.2, 4.4 статуту ДП «Наш Дім», затвердженого наказом Міністерства промислової політики України від 28.12.1999 року за № 443, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.ст. 48, 49, 59 Цивільного кодексу Української РСР.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з дня такої реєстрації.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Інститут реалізації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою введення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
Таким чином, сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 910/15993/16, від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
За ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно.
Державним реєстратором комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «ПЛЕСО» Рашковим А. Г. 26.07.2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 (з відкриттям розділу) на підставі інвестиційного договору від 04.09.2002 року № 19.
Однак вказаний договір суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним із наведених вище підстав, а отже державну реєстрацію права власності відповідача на спірне майно проведено незаконно.
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
Незаконна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, яке в дійсності є державним, порушує право власності держави в особі Фонду державного майна України (який на даний час є органом управління зазначеного нерухомого майна), оскільки фактично надає можливість відповідачу використовувати це майно на власний розсуд та розпоряджатися ним, у тому числі шляхом подальшого відчуження.
Частина 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.
Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.
Таку позицію викладена в постановах Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 915/572/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року, справа №909/968/16, зазначено, що у разі визнання недійсним договору, що стало підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації.
Враховуючи, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку право власності на спірне майно не набув, для забезпечення державі в особі Фонду державного майна України реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірного нерухомого майна, рішення державного реєстратора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «ПЛЕСО» Рашкова А.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.07.2019 року індексний номер: 47963723 та здійснена на його підставі державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000) - приміщення 35 у житловому будинку АДРЕСА_3 підлягає скасуванню відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Щодо позовної вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, суд зазначає наступне.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатись своїм майном за власною волею.
Виходячи зі змісту ст. 388 ЦК України, недобросовісним набувачем є набувач, який знав або міг знати про те, що володіє майном незаконно, а також те, що особа, у якої за відплатним договором придбане майно, не мала права його відчужувати.
З аналізу ч. 1 ст. 390 ЦК України випливає, що недобросовісним набувачем є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.
Питання щодо добросовісності набувача вирішується у кожній справі окремо.
Таку позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №754/9233/17.
При цьому перелік обставин, якими можна обґрунтовувати недобросовісність набувача не є вичерпним.
У даному випадку право власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення зареєстровано 24.07.2019 року на підставі інвестиційного договору від 04.09.2002 року № 19. До 2019 року право власності відповідача на вказане приміщення не реєструвалось, що підтверджується інформацією КМБТІ.
Як вказувалось вище, спірне нерухоме майно належить до державної власності.
Порядок набуття, припинення та розпорядження державним нерухомим майном встановлений законом. Зокрема, відчуження державного майна повинно відбуватись з дотриманням приватизаційної процедури. Відповідні приписи національного законодавства є доступними, чіткими та передбачуваними.
Тобто ОСОБА_1 міг знати про те, що державне майно повинно відчужуватись в порядку приватизаційної процедури, за результатами якої укладається договір купівлі-продажу державного майна.
Також ОСОБА_1 міг знати, що інвестиційний договір від 04.09.2002 № 19 не може бути законною підставою для набуття ним права власності на спірне майно, однак, використовуючи цей договір безоплатно заволодів державним майном.
Вказане свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо спірного об'єкту нерухомості.
При цьому, слід вказати, що ДП «Наш дім» взагалі заперечує факт укладення вказаного договору.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачено статтею 387 ЦК України.
Таку позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 607/15052/16-ц.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особа, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
При цьому відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц та від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц, з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний допис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Враховуючи недобросовісність набувача спірного майна - ОСОБА_1 , спірне нежитлове приміщення, яке зареєстроване як нежитлове приміщення №35 загальною площею 495,3 кв. м. по АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1880987280000) підлягає витребуванню від ОСОБА_1 відповідно до ст. 387 ЦК України.
Крім того, враховуючи, що держава в особі уповноважених органів рішень про відчуження спірного майна не приймала, його відчуження відбулось поза волею дійсного власника.
При цьому реєстрацію права власності за відповідачем проведено на підставі інвестиційного договору, який в КМБТІ не реєструвався та підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам законодавства.
Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення уповноваженого органу означає, що власник волю на відчуження спірного майна (приватизацію) не виявляв, а отже є підстави для витребування спірного майна на користь держави в особі Фонду державного майна України навіть, якщо би ОСОБА_1 довів би власну добросовісність.
Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.03.2021 року у справі №462/2077/17.
У зв'язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідачів на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 02910019) у розмірі 14 815, 28 грн з кожного.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 334, 387, 388, 390 ЦК України, ст. ст. 41, 48, 49, 59, 86, 89, 90 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на дату підписання оспорюваного правочину), ст. ст. 2, 10 Закону України «Про підприємства в Україні» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 2, 4, 37 Закону України «Про власність» (в редакції, яка діяла на момент укладення інвестиційного договору від 04.09.2002 року), ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції чинній на час підписання оспорюваного правочину), ст. ст. 1, 2, 3, 7, 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» (чинного на дату підписання оспорюваного правочину), ст. ст. 1, 2, 3, 4, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст. ст. 2, 10, 18, 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 268, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України до Державного підприємства «Наш Дім», ОСОБА_1 про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна - задовольнити.
Визнати недійсним з моменту укладення інвестиційний договір від 04.09.2002 № 19 на проведення ремонтних робіт нежитлових приміщень № 35 у житловому будинку АДРЕСА_1 , підписаний між державним підприємством «Наш Дім» в особі директора Хоменка Анатолія Семеновича та ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Сумським РУ УМВС України в Сумській області 01.07.2002).
Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «ПЛЕСО» Рашкова А. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26.07.2019, індексний номер: 47963723 та проведену на його підставі державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на нежитлове приміщення загальною площею 495, 3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000).
Витребувати від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ: 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 495,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1880987280000).
Стягнути із Державного підприємства «Наш Дім» на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 02910019) судовий збір у розмірі 14 815, 28 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 02910019) судовий збір у розмірі 14 815, 28 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: Голосіївська окружна прокуратура міста Києва, адреса: вул. Антоновича, 107, м. Київ, 03150, в інтересах Держави в особі Фонду державного майна України, адреса: вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945.
Відповідач 1: Державне підприємство «Наш Дім», адреса: вул. Предславинська, 34, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 30723920.
Відповідач 2: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 20.12.2024 року.
Суддя Г.О. Матійчук