10 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6178/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Кузьміка Д. В. (адвоката),
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Терещенко Л. В. (адвоката), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кузьміка Д. В. (адвоката),
Національного банку України - Гузієнка Я. М. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 (колегія суддів: Майданевич А. Г. - головуючий, Коротун О. М., Гаврилюк О. М.) і рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 (суддя Паламар П. І.) у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"
до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Національного банку України,
про стягнення боргу, неустойки у розмірі 89 051 459,22 грн,
та зустрічним позовом Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"
до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"
про визнання договору частково недійсним,
1. Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог
1.1. У квітні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" (далі - АТ "Київмедпрепарат") про стягнення заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію від 01.09.2008 № 1267м-08 (далі - договір від 01.09.2008 № 1267м-08) у сумі 14 589 584,51 грн заборгованості зі сплати відсотків, 79 291 500,00 грн заборгованості зі сплати комісії, 12 182 432,30 грн пені.
1.2. ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося 12.08.2020 до Господарського суду міста Києва із заявою про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до цієї заяви, враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача 79 291 500,00 грн заборгованості зі сплати щомісячної комісії та 9 759 959,22 грн пені за прострочення заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом.
1.3. Позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 01.09.2008 № 1267м-08.
1.4. У червні 2020 року АТ "Київмедпрепарат" звернулося до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08.
1.5. Позовні вимоги АТ "Київмедпрепарат" обґрунтовані тим, що умови договору від 01.09.2008 № 1267м-08, якими передбачено обов'язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України, принципам справедливості, добросовісності та розумності, що, на думку АТ "Київмедпрепарат", є підставою для визнання пункту 2.6 цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України. АТ "Київмедпрепарат" зазначало, що нарахована ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" пеня є безпідставною і не підлягає стягненню, оскільки умови договору від 01.09.2008 № 1267м-08 з виплати тіла кредиту та відсотків погашаються щомісячно, а розмір комісії є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
1.6. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у справі № 910/6178/20 зустрічну позовну заяву АТ "Київмедпрепарат" прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
2.1. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 у справі № 910/6178/20, позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено.
Вирішено стягнути з АТ "Київмедпрепарат" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 79 291 500,00 грн простроченої заборгованості зі сплати щомісячної комісії, 9 759 959,22 грн пені за прострочення заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом та 735 700,00 грн витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" відмовлено.
2.2. Верховний Суд ухвалив постанову від 12.04.2023 у справі № 910/6178/20, якою постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 скасував, справу № 910/6178/20 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд у цій постанові зазначив, що з урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/6178/20 також дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, зазначаючи про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, не обґрунтували свої висновки для такої відмови обставинами, на які посилалося АТ "Київмедпрепарат", обґрунтовуючи свої вимоги; не встановили, у якій саме редакції змін оспорюваний пункт договору не відповідає положенням законодавства; не обґрунтували наявність / відсутність порушеного права позивача за цими вимогами. Верховний Суд також зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги підстави та порядок нарахування заявлених позивачем до стягнення сум відповідно до умов договору від 01.09.2008 № 1267м-08, судового рішення у справі № 910/14053/16 та вимог чинного законодавства.
2.3. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 зустрічну позовну заяву АТ "Київмедпрепарат" залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено спосіб усунення недоліків зустрічної позовної заяви - шляхом подання суду доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.
2.4. Суд першої інстанції в ухвалі від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 зазначив, що заявлені зустрічні вимоги стосуються визнання недійсними пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та наступних правочинів на зміну цих умов договору. Суд першої інстанції встановив, що зміни до цього пункту 2.6 договору щодо сплати комісійної винагороди вносилися додатковими угодами, кожна з яких підлягає оплаті судовим збором окремо за встановленими ставками. Суд першої інстанції зазначив, що загальний розмір судового збору за сорок дев'ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та сорока восьми правочинів про його зміну) становить 102 998,00 грн (2102 грн х 41), проте згідно з платіжним дорученням позивачем сплачено 2102,00 грн з розрахунку однієї немайнової вимоги. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ "Київмедпрепарат" необхідно доплатити 100 896,00 грн судового збору.
2.5. Господарський суд міста Києва встановив, що АТ "Київмедпрепарат" усунув недоліки зустрічної позовної заяви, тому постановив ухвалу від 04.03.2024 у справі № 910/6178/20 про продовження розгляду справи № 910/6178/20.
2.6. Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 позов ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" задоволено.
Вирішено стягнути з АТ "Київмедпрепарат" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 79 291 500,00 грн боргу зі сплати комісії, 9 759 959,22 грн пені за прострочення комісії, 735 700,00 грн витрат зі сплати судового збору.
У зустрічному позові АТ "Київмедпрепарат" відмовлено.
2.7. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат", виходив із того, що протягом дії договору від 01.09.2008 № 1267м-08 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" значно збільшило ліміти кредитування відповідача, для чого залучало додаткові грошові кошти, неодноразово здійснювало рефінансування та реструктуризацію заборгованості АТ "Київмедпрепарат" з повернення кредиту, знижувало процентні ставки за кредитом, утримувалося від одержання збільшених процентних ставок за прострочені кредити, створювало за свій рахунок інші сприятливі умови для здійснення відповідачем господарської діяльності. Як зазначив суд першої інстанції, зібрані у справі докази не підтверджують того факту, що запроваджені з 11.03.2011 зміни до договору від 01.09.2008 № 1267м-08, якими встановлено оплатний характер послуги за управління кредитною лінією (комісійну винагороду), розмір якої сторони у подальшому послідовно лише збільшували, були наслідком реалізації односторонніх прав та обов'язків позивача у справі та відповідали економічним потребам лише самого банку.
Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що зібрані у справі докази свідчать про те, що під час укладення договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та наступних правочинів про зміну умов пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 сторони, що здійснювали господарську діяльність на власний ризик, дотрималися принципів свободи договору. Сам по собі розмір такого зобов'язання не свідчить про те, що зобов'язання не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Тому суд першої інстанції зазначив, що умови пункту 2.6. договору від 01.09.2008 № 1267м-08 щодо сплати комісійної винагороди не можна визнати несправедливими або недобросовісними, оскільки забезпечення потреб позичальника у фінансуванні з урахуванням обставин, що змінилися після укладення договору, вимагали від позивача вчинення додаткових дій, зусиль тощо, за які відповідно до принципів господарювання особа вправі встановлювати плату. Враховуючи відповідність умов пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та наступних правочинів про зміну цих умов, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
Задовольняючи первісний позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", суд першої інстанції зазначив, що доказів сплати належної за договором від 01.09.2008 № 1267м-08 комісії у встановлений строк суду не надано, а згідно з пунктом 7.1 цього договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Ця пеня сплачується у разі порушення позичальником строків платежів, передбачених пунктами 2.2, 2.5, 2.6, 3.4, 3.6, 3.7, 4.5, 6.1, 8.3 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від обов'язку сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача відповідно до вимог статей 622, 624 Цивільного кодексу України належить стягнути 79 291 500 грн боргу зі сплати комісії, 9 759 959,22 грн пені за прострочення сплати комісії.
2.8. Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 02.09.2024 у справі № 910/6178/20, якою залишив без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20.
2.9. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що при укладенні договору від 01.09.2008 № 1267м-08 не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, правочин відповідає вимогам чинного законодавства; у подальшому виконання умов договору від 01.09.2008 № 1267м-08 було схвалено відповідачем шляхом його підписання та підписання додаткових угод, прийняття відповідних прав та зобов'язань за укладеним правочином і їх подальшої реалізації.
Апеляційний господарський суд також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача відповідно до вимог статей 622, 624 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 79 291 500,00 грн боргу зі сплати комісії, 9 759 959,22 грн пені за прострочення комісії.
Розглядаючи доводи скаржника щодо незаконності ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20, апеляційний господарський суд установив, що відповідно до змісту зустрічного позову AT "Київмедпрепарат" зустрічні позовні вимоги стосуються визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, а також кожного наступного правочину, укладеного на зміну пункту 2.6 цього договору. Як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідач заявив спільно сорок дев'ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та сорока восьми правочинів щодо його зміни). Тому апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про залишення зустрічної позовної заяви АТ "Київмедпрепарат" без руху.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20, АТ "Київмедпрепарат" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/6178/20, повернути справу № 910/6178/20 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, АТ "Київмедпрепарат" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21). Крім того, АТ "Київмедпрепарат" наводить висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та в постановах Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, від 01.03.2018 у справі № 910/2280/17 та від 14.02.2019 у справі № 911/792/18, від 28.11.2023 року у справі № 927/765/22.
АТ "Київмедпрепарат" також до касаційної скарги включило доводи щодо заперечення на ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20. Скаржник зазначає, що не погоджується з тим, що, постановляючи цю ухвалу про залишення зустрічного позову без руху, суд змінив (збільшив) заявлені позовні вимоги АТ "Київмедпрепарат". Скаржник зазначає, що ним заявлено вимогу про визнання недійсним пункту 2.6 кредитного договору, який є єдиним, з усіма наступними змінами та доповненнями, що є невід'ємним цілим цього договору та не можуть розглядатися як окремі. Тому АТ "Київмедпрепарат" стверджує, що ним у повному обсязі було сплачено судовий збір за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 2102 грн.
3.3. Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити АТ "Київмедпрепарат" у задоволенні касаційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024, ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/6178/20 залишити без змін. Національний банк України зазначає у відзиві про безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника.
3.4. ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Верховного Суду із заявою про закриття провадження у справі, в якій просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/6178/20 на підставі пункту 4 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити АТ "Київмедпрепарат" у задоволенні касаційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/6178/20 залишити без змін. ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.09.2008 між сторонами у справі укладено кредитний договір про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, оплатності і цільового використання (кредитні кошти).
4.2. Відповідно до умов розділів 1, 2, 3 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 банк первісно зобов'язався надати відповідачу кредит у гривні або доларах США у максимальному розмірі, еквівалентному 17 000 000 грн, на строк до 01.09.2010 зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18 % річних у гривні / 13,5 % річних у доларах США або подвійного розміру зазначених процентів у разі порушення строків повернення кредиту.
4.3. Пунктом 2.6. договору від 01.09.2008 № 1267м-08 сторони погодили сплату позичальником банку комісійних винагород: а) за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій в розмірі 0 (нуль) грн, одноразово протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту укладення цього договору. Комісійна винагорода перераховується позичальником на рахунок банку без ПДВ; б) за управління та обслуговування кредиту в розмірі 0 (нуль) грн / 0 % (нуль відсотків) від суми кредиту, встановленої в пункті 1.1 цього договору, щомісячно, за цілий календарний місяць строку дії цього договору. Комісійна винагорода перераховується позичальником на рахунок банку без ПДВ.
4.4. Протягом 2009-2015 років кредитний договір між сторонами на підставі додаткових угод та додатків до них неодноразово змінювався у частині у розміру кредитної лінії, строку повернення кредиту, розміру та строку сплати процентів.
4.5. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/14053/16, до спірного кредитного договору внесено зміни в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01.10.2016 до 01.10.2019, із встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості з усіх видів платежів, шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме:
- відповідної частини абзацу 1 пункту 1.1 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 у такій редакції: "…, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 01.10.2019";
- абзацу 1 пункту 2.5 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 у такій редакції: "позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти Банку та сплатити комісійну винагороду до 01.10.2019";
- абзацу 4 та 5 пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 щодо порядку та строків виплати комісійної винагороди вилучити;
- пункту 3.4 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 у такій редакції: "Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Проценти, нараховані до 01.10.2016 та непогашені позичальником, підлягають сплаті з 01.04.2019 по 01.10.2019 щомісячно пропорційно рівними платежами.
Сплата процентів, які підлягають нарахуванню за користування кредитними коштами за період з 01.10.2016 по 01.10.2019, здійснюється щомісячно в строк з 26 числа кожного наступного місяця після місяця, в якому нараховуються проценти, та не пізніше за останній робочий день такого наступного місяця.
Позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітний період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п. 1.1 цього договору.
Якщо позичальник скористається своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості за кредитом, яка погашається) до терміну його погашення".
4.6. Господарський суд міста Києва постановив ухвалу від 24.04.2017 у справі № 910/14053/16, якою рішення суду від 13.09.2016 було роз'яснено. За змістом цієї ухвали із прийняттям та набранням законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16, яким внесені зміни до договору від 01.09.2008 № 1267м-08, укладеного між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ПАТ "Київмедпрепарат", враховуючи, що терміни (строки) повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів продовжено до 01.10.2019 з установленням порядку повернення (погашення) заборгованості щодо всіх видів платежів, у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" відсутні підстави для:
- застосування процентної ставки у розмірі 46,0 % відповідно до абзацу 2 підпункту "б" пункту 3.1 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, та абзацу 1 підпункту "в" пункту 3.1 кредитного договору від 01.09.2008 № 1267м-08, при розрахунку процентів, нарахованих до 01.10.2016, - до настання кінцевого строку повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2019 у справі № 910/14053/16;
- нарахування пені, яка передбачена пунктом 7.1 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, - до настання кінцевих строків повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16.
4.7. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що, починаючи з 11.03.2011 додатковою угодою (додаток № 8 до договору) сторони погодили часткову зміну пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, вперше встановили комісійну винагороду за управління кредитною лінією у розмірі 3 900 000 грн, яка підлягала сплаті відповідачем на користь позивача.
4.8. Наступними 46 додатковими угодами (від 28.04.2011 (додаток № 9), від 31.05.2011 (додаток № 10), від 30.06.2011 (додаток № 11), від 04.08.2011 (додаток № 12), від 30.08.2011 (додаток № 13), від 29.09.2011 (додаток № 14), від 01.11.2011 (додаток № 15), від 01.12.2011 (додаток № 16), від 03.07.2012 (додаток № 22), від 31.07.2012 (додаток № 23), від 31.07.2012, від 28.08.2012 (додаток № 24), від 30.08.2012, від 28.09.2012 (додаток № 25), від 02.10.2012 (додаток № 26), від 01.11.2012 (додаток № 27), від 30.11.2012 (додаток № 28), від 25.12.2012 (додаток № 29), від 28.12.2012 (додаток № 30), від 29.03.2013 (додаток № 32), від 30.04.2013 (додаток № 33), від 30.05.2013, від 01.07.2013, від 01.08.2013 (додаток № 34), від 23.08.2013 (додатки №№ 35, 36), від 30.08.2013, від 31.10.2013 (додаток № 37), від 21.11.2013, від 31.01.2014 (додаток № 38), від 28.02.2014 (додатки №№ 39, a, b), від 30.04.2014 (додаток № 41), від 30.05.2014 (додаток № 42), від 01.07.2014 (додаток № 44), від 31.07.2017 (додаток № 45), від 29.08.2014 (додатки №№ 46, 47), від 30.09.2014 (додаток № 48), від 28.10.2014 (додаток № 49), від 28.11.2014 (додаток № 50), від 25.12.2014 (додаток № 51), додаток № 52, від 30.01.2015 (додаток № 53), від 23.02.2015 (додаток № 54), від 27.02.2015 (додаток № 55), від 02.04.2015 (додаток № 56), від 28.08.2015 додаток № 57)) сторони змінювали розмір, порядок та строки оплати такої комісійної винагороди.
Останньою додатковою угодою від 01.09.2019 (додаток № 58) сторони, змінюючи пункт 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, передбачили, що за управління кредитною лінією позичальник сплачує банку щомісячну комісійну винагороду, розмір якої за період до 31.03.2014 становить 39 691 500 грн, з 1 до 30 квітня 2014 - 1 500 000,00 грн, з 1 травня до 31 серпня 2014 - 2 500 000 грн щомісяця, з 01 вересня 2014 до 31 серпня 2015 - по 4 220 000 грн щомісяця, з 1 до 28 лютого 2015 - 0 грн, з 1 до 31 березня 2015 - 7 000 000 грн, а загалом 79 291 500 грн.
4.9. Спір за первісним позовом виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення простроченої заборгованості зі сплати щомісячної комісії та пені за прострочення заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом; спір за зустрічним позовом виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правих підстав для визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке.
5.3. Предметом первісного позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" про стягнення простроченої заборгованості зі сплати щомісячної комісії та пені за прострочення заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом; предметом зустрічного позову є вимоги АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08.
Предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08. До касаційної скарги включено також заперечення на ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.02.2024 у цій справі про залишення зустрічної позовної заяви АТ "Київмедпрепарат" без руху.
5.4. Як установили суди попередніх інстанцій, правовідносини виникли між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та АТ "Київмедпрепарат" на підставі кредитного договору від 01.09.2008 № 1267м-08.
5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.6. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
5.7. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
5.8. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України).
5.9. Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 виснувала, що приписи частин 2 та 3 статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
5.10. Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини 1 цієї статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).
5.11. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
5.12. Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
5.13. Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
5.14. Отже, метою укладення кредитного договору для позичальника є отримання коштів у тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості, а метою укладення кредитного договору для банку є одержання від позичальника процентів від суми кредиту та повернення грошових коштів (кредиту) у строк та в порядку, що встановлені договором.
5.15. Відповідно до частини 3 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення договору від 01.09.2008 № 1267м-08) банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначено, що суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
5.16. Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 цієї статті у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
5.17. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.18. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
5.19. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, виходив із того, що умови цього пункту щодо сплати комісійної винагороди не можна визнати несправедливими або недобросовісними, оскільки забезпечення потреб позичальника у фінансуванні з урахуванням обставин, що змінилися після укладення договору, дотримання його економічної спроможності вимагали від позивача вчинення додаткових дій, зусиль тощо, за які в силу принципів господарювання особа вправі встановлювати плату.
Північний апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні договору від 01.09.2008 № 1267м-08 не було порушено положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, правочин відповідає вимогам чинного законодавства; у подальшому виконання умов договору від 01.09.2008 № 1267м-08 було схвалено відповідачем, шляхом його підписання та підписання додаткових угод, прийняття відповідних прав та зобов'язань за укладеним правочином та їх подальшої реалізації.
Щодо доводів скаржника про незаконність судових рішень в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог
5.20. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, АТ "Київмедпрепарат" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, АТ "Київмедпрепарат" посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.21. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.22. Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21). Крім того, АТ "Київмедпрепарат" наводить висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та у постановах Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, від 01.03.2018 у справі № 910/2280/17 та від 14.02.2019 у справі № 911/792/18, від 28.11.2023 року справа № 927/765/22.
5.23. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.24. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.
5.25. У постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, на яку посилається скаржник, наведено такий висновок:
"…нарахування / виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов'язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки подібний підхід до визначення винагороди суперечить самій правовій природі "винагороди" та вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами".
5.26. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18 ухвалена у справі про банкрутство позичальника. У межах цієї справи розглянуто позов позичальника до банку про визнання недійсними пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом. Верховний Суд у справі № 904/5748/18 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що умови кредитного договору в редакції додаткової угоди, за якими позичальник повинен сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими та відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України ці умови договору є недійсними.
5.27. Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, про те, що поведінка учасників правовідносин має відповідати таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, а добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права.
5.28. АТ "Київмедпрепарат" також у касаційній скарзі зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено висновок про те, що "закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах".
5.29. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 ухвалена за позовом про стягнення заборгованості за договором. Велика Палата Верховного Суду у постанові виклала висновки щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України та щодо зменшення судом розмірів неустойки, штрафу і процентів річних за час затримки розрахунку. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
5.30. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц ухвалена за позовом про визнання протиправним наказу про надання в користування земельної ділянки на умовах оренди та його скасування, визнання недійсним договору оренди землі і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц зазначила про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків одна щодо одної. Посилаючись на те, що добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що й на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно, враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
5.31. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 ухвалена за позовом орендодавця до орендаря про розірвання договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку. Посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також положення статей 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення вказаних статей та положення договору оренди не позбавляють орендаря права користуватися орендованою земельною ділянкою на тих самих умовах, що мали місце до зміни власника землі.
5.32. Постанова Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20 ухвалена за позовом про розірвання договору про пайову участь у будівництві у зв'язку з істотним порушенням його умов. Верховний Суд у цій постанові зазначив, що порушення однією із сторін договору зобов'язань перед іншою стороною зумовлює передбачену законом або договором відповідальність порушника. Однак така відповідальність повинна ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності та бути адекватною як тяжкості порушення, так і межам захисту прав потерпілої сторони.
Колегія суддів зазначає, що фактичні обставини у наведених справах № 902/417/18, № 688/2908/16-ц, № 920/418/19, № 910/10514/20 є відмінними від обставин у справі № 910/6178/20, що розглядається. Проте наведені правові висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 та у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20 щодо застосування статей 3, 627 Цивільного кодексу України є загальними для застосування у правовідносинах, підставами виникнення яких є договори та інші правочини. Оскільки підставами виникнення цивільних прав та обов'язків сторін у справі, що розглядається, є договір від 01.09.2008 № 1267м-08, тому наведені висновки підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
5.33. У постанові Верховного Суду України від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21), на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:
"Наявність у Банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків та призводить до фактичної неоплатності боржника й порушує баланс прав та інтересів сторін договору".
5.34. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду України від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21) ухвалена у справі про банкрутство позичальника, в межах якої кредитор заявив позов про визнання недійсними окремих умов кредитного договору, укладеного між боржником (позичальником) та банком. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив із того, що встановлена в договорі винагорода значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складового елемента загального конституційного принципу верховенства права, що є самостійною підставою для визнання недійсними пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом.
5.35. Як зазначає скаржник, правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та в постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, підтверджують, що нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника, є незаконним.
5.36. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 ухвалена за позовом позичальника до банку про визнання недійсною умови договору споживчого кредиту (про сплату щомісячної комісії). Верховний Суд України у цій справі скасував судові рішення про відмову в позові. При цьому Верховний Суд України зазначив, що, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нарахував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
5.37. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 ухвалена в межах справи про банкрутство за позовом кредитора про визнання частково недійсним кредитного договору, укладеного між боржником та банком, в частині сплати винагороди за користування кредитом. Верховний Суд у справі № 904/8902/17 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що нарахування / виплата винагороди за користування кредитом не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов'язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
5.38. У справі № 910/6178/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, зазначив, що зібрані у справі докази не підтверджують того факту, що запроваджені з 11.03.2011 зміни до кредитного договору, котрими встановлено оплатний характер послуги за управління кредитною лінією (комісійну винагороду), розмір якої сторони у подальшому послідовно лише збільшували, були наслідком реалізації односторонніх прав та обов'язків позивача у справі і відповідали економічним потребам лише самого банку. З огляду на це виконання зобов'язань відповідачем за його ж волевиявленням неодноразово відстрочувалося та розстрочувалося, фінансування кратно збільшилося за його ж бажанням, також відповідач отримував задоволення власних економічних потреб за рахунок позивача, оскільки мав змогу поповнити оборотні кошти, наростити активи, збільшити рентабельність. За висновком апеляційного суду, подібне становище сторін у двосторонньому зобов'язанні не свідчить про його дискримінаційний характер відносно однієї з них, недобросовісність, нерозумність або несправедливість такого зобов'язання, а вказує на те, що об'єктом такого зобов'язання були зустрічні дії сторін, вчинені із взаємною користю. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину не має правового значення.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 8 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), зазначив, що банк вправі одержувати дохід, у тому числі у вигляді комісійної винагороди. Суд апеляційної інстанції також виснував, що під час укладення кредитного договору та наступних правочинів про зміну умов пункту 2.6 сторонами здійснювалася господарська діяльність на власний ризик, дотримані принципи свободи договору та засад встановлення зобов'язань; а сам по собі розмір такого зобов'язання не свідчить про те, що воно не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
5.39. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, не підлягають врахуванню судом при розгляді справи № 910/6178/20, оскільки предметом спору у справі № 363/1834/17 є визнання недійсним пункту договору про надання споживчого кредиту, укладеного між банком та фізичною особою, яким встановлювалася додаткова плата (комісія) за управління кредитом. Вирішуючи питання про визнання такого пункту кредитного договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду у справі № 363/1834/17 керувалася, зокрема, положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів", дія якого не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами у справі № 910/6178/20.
Проте колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 сформульовано й висновки щодо застосування статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", які стосуються правових норм, що регулюють відносини банків з клієнтами. При цьому вид кредиту та правовий статус позичальника не має вирішального значення при застосуванні цих законодавчих приписів. Саме ці висновки були застосовані у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у цій справі № 910/6178/20.
5.40. Проаналізувавши висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18 (щодо неможливості нарахування / виплати винагороди за належне виконання банком своїх обов'язків клієнтом (за користування кредитом)). Суди попередніх інстанцій також не врахували висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 про те, що нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника, є незаконним.
5.41. Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги й висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21) щодо застосування статей 3, 627 Цивільного кодексу України під час ухвалення судових рішень.
5.42. Так, АТ "Київмедпрепарат" у зустрічній позовній заяві посилалося на незаконність пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та зазначало, що цим пунктом передбачено обов'язок боржника сплачувати комісію фактично за користування кредитом. Оскільки умови кредитного договору з додатковими угодами, за якими боржник повинен сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й комісію за користування кредитом, є несправедливими умовами договору. АТ "Київмедпрепарат" вважало ці умови такими, що суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України, принципам справедливості, добросовісності та розумності, і відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України є недійсними. АТ "Київмедпрепарат" стверджувало про ненадання банком жодних додаткових послуг.
У зустрічній позовній заяві АТ "Київмедпрепарат" також просило відповідно до статті 90 Господарського процесуального кодексу України надати ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" відповіді на питання щодо природи цієї комісії: за які послуги має сплачуватися така комісія (перелік таких послуг, операцій, конкретних дій, вчинених банком, обґрунтування розміру цієї комісії).
5.43. Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам АТ "Київмедпрепарат" щодо невідповідності умов пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 фундаментальним засадам цивільного законодавства таким як справедливість та добросовісність.
Суди також не з'ясували відповідність умов пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 вимогам чинного законодавства, що визначає види діяльності банків під час здійснення операцій з кредитування, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
Суди попередніх інстанцій також не з'ясували правову природу плати (комісії) за управління кредитом, визначеної спірним пунктом договору, та не встановили, які ж послуги надав банк, і чи є такі дії банківською послугою, яку замовив позичальник (або супровід до неї); не надали належної оцінки доводам позивача за зустрічним позовом, не дослідили докази, наявні у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову є передчасними.
5.43. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.
5.45. Водночас колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, на яку посилається скаржник, ухвалена у справі про банкрутство, в межах якої боржник подав позовну заяву про визнання недійсним правочину. Верховний Суд, переглядаючи справу за касаційною скаргою кредитора, вирішував питання щодо застосування судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (щодо можливості розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, справ у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником). Тому у цій справі Верховний Суд не наводив висновку про законність чи незаконність умови кредитного договору щодо нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит. Отже, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, є необґрунтованими.
5.46. Скаржник також посилається неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 910/2280/17, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18, від 28.11.2023 у справі № 927/765/22 щодо застосування статті 15 Цивільного кодексу України, зокрема:
" Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст".
У наведених постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 910/2280/17, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18, від 28.11.2023 у справі № 927/765/22 Суд зазначав про необхідність надання судами під час вирішення спору об'єктивної оцінки наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначення, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суди попередніх інстанцій не виходили із того, що обраний АТ "Київмедпрепарат" спосіб захисту порушеного права є неефективним і не відповідає змісту порушеного права, тому наведений скаржником висновок щодо застосування статті 15 Цивільного кодексу України не є релевантним до спірних правовідносин.
5.47. Водночас колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі № 910/6178/20 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначав, що суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, не обґрунтували свої висновки для такої відмови саме обставинами, на які посилалося АТ "Київмедпрепарат" в обґрунтування своїх вимог; при цьому судами не було надано оцінки тій обставині, що до цього договору, у тому числі і до спірного пункту, неодноразово вносилися зміни, тому не встановивши, у якій саме редакції змін оспорюваний пункт договору за відповідними позовними вимогами не відповідає положенням законодавства, а також не обґрунтувавши наявність / відсутність порушеного права позивача за цими вимогами, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог.
5.48. Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
5.49. Отже, судам під час нового розгляду справи, з огляду на вказівки Верховного Суду, які містилися у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6178/20, насамперед належало перевірити доводи АТ "Київмедпрепарат", на які воно посилалося в обґрунтування своїх вимог, а також встановити, у якій саме редакції змін спірний пункт договору за позовними вимогами АТ "Київмедпрепарат" не відповідає положенням законодавства та обґрунтувати наявність / відсутність порушеного права позивача за цими вимоамги.
5.50. Проте суди попередніх інстанцій не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 12.04.2023 у цій справі, які є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Так, суть доводів АТ "Київмедпрепарат", наведених у зустрічній позовній заяві, в апеляційних скаргах, поясненнях позивача зводилася до того, що умови пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, якими передбачено обов'язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням чинного законодавства та порушують законні права та інтереси позивача; така домовленість сторін договору (всупереч положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України, принципам справедливості, добросовісності та розумності) не зумовлює виникнення відповідних прав та/або обов'язків сторін такого правочину. Проте суди попередніх інстанцій не навели обгрунтованих мотивів відхилення наведених доводів АТ "Київмедпрепарат".
5.51. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається скаржник, зокрема, в постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, від 07.04.2021 у справі № 910/10514/20, від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21), а також не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 12.04.2023 у цій справі, оскільки з урахуванням наведених висновків не надали правової оцінки умовам спірного пункту договору, про які зазначало АТ "Київмедпрепарат" у позовній заяві та в апеляційній скарзі. Тому Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника викладені в касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися.
Щодо доводів скаржника про незаконність ухвали суду про залишення без руху зустрічної позовної заяви АТ "Київмедпрепарат"
5.52. Колегія суддів зазначає, що до касаційної скарги включено заперечення щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20.
5.53. Відповідно до частини 2 статті 304 Господарського процесуального кодексу України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
5.54. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 910/6178/20, зустрічну позовну заяву АТ "Київмедпрепарат" залишено без руху.
5.55. Суд першої інстанції в ухвалі від 20.02.2024 у справі № 910/6178/20 зазначив, що заявлені зустрічні вимоги АТ "Київмедпрепарат" стосуються визнання недійсними пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та наступних правочинів про зміну цих умов договору.
Суд першої інстанції встановив, що зміни до пункту 2.6 договору щодо сплати комісійної винагороди вносилися додатковими угодами, кожна з яких, як зазначив суд першої інстанції, підлягає оплаті судовим збором окремо за встановленими ставками.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що загальний розмір судового збору за сорок дев'ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та сорока восьми правочинів про його зміну) становить 102 998,00 грн, проте згідно з платіжним дорученням позивачем сплачено 2102,00 грн з розрахунку однієї немайнової вимоги. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ "Київмедпрепарат" необхідно доплатити 100 896,00 грн судового збору.
5.56. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що АТ "Київмедпрепарат" заявлено спільно сорок дев'ять вимог немайнового характеру (про визнання частково недійсними договору від 01.09.2008 № 1267м-08 та сорока восьми правочинів про його зміну). Тому апеляційний господарський суд зазначив, що, враховуючи вимоги абзацу 2 частини З статті 6 Закону України "Про судовий збір", доводи відповідача за первісним позовом, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про залишення зустрічної позовної заяви АТ "Київмедпрепарат" без руху.
5.57. Колегія суддів вважає, що наведені висновки судів є неправильними, зробленими без урахування норм чинного законодавства з огляду на таке.
5.58. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами, зокрема, суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.
5.59. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.09.2024 у справі № 904/868/22.
5.60. Колегія суддів зазначає, що АТ "Київмедпрепарат" у зустрічній позовній заяві просило визнати недійсним пункт 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 з наступними змінами і доповненнями.
АТ "Київмедпрепарат", обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалося на незаконність саме пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, оскільки стверджувало, що саме цей пункт договору порушує права позивача і визнання судом недійсним цього пункту договору призведе до відновлення порушеного права.
5.61. Отже, АТ "Київмедпрепарат" заявило одну вимогу немайнового характеру (про визнання недійсним пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08 з наступними змінами і доповненнями) та не заявляло вимог про визнання недійсними наступних правочинів про внесення змін до пункту 2.6 договору від 01.09.2008 № 1267м-08, не визначало окремих підстав для визнання таких правочинів недійсними.
5.62. Колегія суддів зазначає, що за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах (частина 5 статті 6 Закону України "Про судовий збір").
5.63. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (тут і далі в редакції станом на час звернення із зустрічною позовною заявою) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
5.64. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 установлено в розмірі 2 102,00 грн.
5.65. Оскільки АТ "Київмедпрепарат" заявило одну вимогу немайнового характеру, тому з урахуванням підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні зустрічного позову у червні 2020 року мало сплатити та сплатило судовий збір у встановленому розмірі, а саме в сумі 2102,00 грн.
5.66. Отже, обґрунтованими є доводи скаржника про те, що АТ "Київмедпрепарат" у повному обсязі було сплачено судовий збір за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 2102 грн.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає безпідставним висновок про залишення зустрічної позовної заяви без руху, який зроблено судом першої інстанції внаслідок помилкового визначення кількості заявлених АТ "Київмедпрепарат" позовних вимог у зустрічному позові.
5.67. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73- 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.
5.68. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися. Крім того, підтвердилися доводи скаржника щодо незаконності ухвали суду першої інстанції про залишення зустрічної позовної заяви АТ "Київмедпрепарат" без руху.
5.69. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм матеріального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак висновки цих судів про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову є передчасними.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову із направленням справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.
6.4. Під час нового розгляду справи в частині відмови в задоволенні зустрічного позову місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
7. Розподіл судових витрат
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/6178/20 у частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати, справу № 910/6178/20 у цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак