20 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 1/Б-294(921/209/24)
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огороднік К.М.
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2024
та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024
у справі № 1/Б-294(921/209/24)
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно"
про стягнення заборгованості по фактичних витратах на виплату і доставку пільгових пенсій в сумі 141 078,09 грн.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2024 відмовлено в задоволенні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області без номера від 12.08.2024 (вх. №6425 від 13.08.2024) на дії державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у задоволенні вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області відмовлено. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2024 у справі №1/Б-294(921/209/24) залишено без змін. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покладено на скаржника.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з доданими до неї матеріалами (надіслана 02.12.2024, що підтверджується конвертом Укрпошта) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2024 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 1/Б-294(921/209/24), в якій просить суд поновити строк на касаційне оскарження; скасувати оскаржувані судові рішення; ухвалити нову постанову, якою скасувати постанову державного виконавця про зняття арешту з коштів від 05.08.2024 у виконавчому провадженні №75676900.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
З огляду на викладене оскаржується постанова зі справи, якою переглянута ухвала на дії державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (пункт 25 частини першої статті 255 ГПК України), що належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 2 частини першої статті 287 ГПК України).
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
За приписами частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд звертає увагу, що частина друга статті 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, та підстави оскарження судових рішень визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов'язково наводитися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі, неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень, та чітко визначити конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Крім того, скаржник в якості підстави подання касаційної скарги зазначає обставини, визначені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
При цьому скаржник не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, оскільки оскаржується судове рішення, передбачене пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України.
При поданні касаційної скарги на судові рішення першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку скаржнику необхідно посилатися на підставу подання касаційної скарги, визначену відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, при цьому касаційна скарга має містити належне обґрунтування того, у чому саме полягало неправильне застосування норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права попередніми судовими інстанціями під час прийняття оскаржуваних судових рішень, а не на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.
Крім того, колегія Суддів також звертає увагу, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3)якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4)якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої ст. 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Крім того, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої ст. 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав у відповідності до відповідного абзацу частини другої статті 287 ГПК України (з огляду на предмет оскарження) на яких подається касаційна скарга, з належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права апеляційним судом під час прийняття оскаржуваного судового акта.
Відповідно до частин 2, 5 ст. 292 та ст. 174 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, така скарга залишається без руху, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала із зазначенням строку на усунення скаржником недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 статті 292 ГПК України.
Керуючись статтями 174, 234, 235,288, 290, 292 ГПК України Верховний Суд,-
1.Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2024 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 1/Б-294(921/209/24) - залишити без руху.
2.Надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
3.Роз'яснити скаржнику у справі №1/Б-294(921/209/24), що невиконання вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду Огороднік К.М.