Справа № 569/23735/24
1-кс/569/9038/24
06 грудня 2024 року Рівненський міський суд Рівненської області
у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне клопотання старшого слідчого СВ Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Рівне, який зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за призовом під час загальної мобілізації, який на момент вчинення злочину перебував на посаді номера обслуги 1 гранатометного відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «рядовий», підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Старший слідчий СВ Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області старший лейтенант поліції ОСОБА_4 за погодженням із прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України із визначенням розміру застави.
В обґрунтування клопотання вказав, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140120000257 від 10.05.2023 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
З клопотання вбачається, що 11 січня 2022 року ОСОБА_5 призвано ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час загальної мобілізації, та в подальшому направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній залежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який в передбаченому законом порядку неодноразово продовжено та який діяв на час вчинення злочину.
Рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною радою України приймає Президент України. Відповідних рішень Президентом України не приймалось, таким чином, станом на 16 лютого 2023 року в Україні діяв правовий режим воєнного стану.
Відповідно до положень п. 3 ч. 9 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу, а початком проходження військової служби для громадян прийнятих на військову службу за мобілізацією вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2022 №295 рядового ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, поставлено на всі види забезпечення, призначено на посаду командира відділення зенітного ракетного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , після чого останній приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2023 №15 рядового ОСОБА_5 призначено на посаду номера обслуги 1 гранатометного відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , після чого останній приступив до виконання службових обов'язків.
Відтак, ОСОБА_5 з вказаних вище підстав набув статусу військовослужбовця.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Разом з тим, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України рядовий ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватись правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно ст. 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України розподіл часу здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині постійну бойову готовність і проведення занять з бойової підготовки та створити умови для підтримання порядку, військової дисципліни й виховання військовослужбовців, підвищення їх культурного рівня, всебічного побутового обслуговування, відпочинку й харчування.
Відповідно до вимог ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.
Проте, рядовий ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, рядовий ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час загальної мобілізації та проходячи службу на посаді номера обслуги 1 гранатометного відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , із метою тимчасово ухилитися від військової служби, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, за відсутності причин поважного характеру, 16 лютого 2023 року не пізніше 08 годин 00 хвилин самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та проводив час на власний розсуд до 07 квітня 2023 року, після чого самостійно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за вищевказаною адресою, та приступив до виконання обов'язків військової служби.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 рядовий ОСОБА_5 обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби у військовій частині та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд, не пов'язаний із виконання військових обов'язків.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення -ч.5 ст.407КК України,а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення - у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Рівне, який зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, раніше не судимий, військовослужбовець військової служби за призовом під час загальної мобілізації, який на момент вчинення злочину перебував на посаді номера обслуги 1 гранатометного відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «рядовий».
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: наказом командира військової частини НОМЕР_1 №475-АД від 16.02.2023 року про призначення службового розслідування; актом службового розслідування від 02.03.2023 року; наказом командира військової частини НОМЕР_1 №776-ОД від 12.03.2023 про результати службового розслідування; рапортом тимчасово виконуючого обов'язки командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 про факт самовільного залишення військової частини; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №45 від 16.02.2023; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №92 від 17.04.2023; іншими матеріалами кримінального провадження.
Посилання на один або декілька ризиків, зазначених у ст.177 КПК України - відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених у п. п. 1,3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 ,покладається необхідність запобігання спробам останнього переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Виклад обставин щодо наявності одного або декількох ризиків - метою застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання останньою покладених на нього процесуальних обов'язків, а також перешкоджання ризикам, а саме:
- може переховуватись від суду, а саме: ОСОБА_5 свідомлюючи те, що його протиправну діяльність викрито, розуміючи реальність і невідворотність покарання за вчинений злочин, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5до 10 років, може вжити заходів, щоб переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності. У зв'язку з цим, беручи також до уваги суспільну небезпеку вчиненого діяння в умовах воєнного стану, тяжкість злочину, застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу - тримання під вартою повністю відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та є необхідним для того, щоб запобігти спробам останнього переховуватися від суду та слідства.
Даних, які б вказували на неможливість застосування до підозрюваного ОСОБА_5 вказаного запобіжного заходу не встановлено.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні,оскільки судом будуть братися до уваги лише показання, дані лише під час судового розгляду і є всі підстави вважати, що у випадку застосування до останнього запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, ОСОБА_5 буде чинити тиск на свідків.
- може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, а саме перешкоджати шляхом неприбуття та несвоєчасного прибуття на виклики слідчого, прокурора, суду, що в подальшому може позбавити можливості забезпечити досудове розслідування та судове провадження у розумні строки наведені вище факти у своїй сукупності та логічності свідчать про це.
Однією з загальних засад кримінального провадження є верховенство права. Відповідно до ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Вирішуючи клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням зобов'язаний забезпечити не тільки права підозрюваного, але і високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів. Визначення таких прав вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», у справі «Летельє проти Франції» вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Обґрунтування неможливості запобігання ризикам, зазначеним в клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів - застосування особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не зможе забезпечити своєчасного проведення основних слідчих дій та контролю за місцем перебування підозрюваного ОСОБА_5 , а тому є підстави вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, зазначеним в п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України і не зможуть гарантувати виконання підозрюваною покладених на нього процесуальних обов'язків.
Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні виявив бажання повернутися до військової служби.
В судовому засіданні прокурор у судовому засіданні не заперечував щодо відмови в задоволенні та повернення ОСОБА_5 до військової служби.
Заслухавши думку прокурора, слідчого, підозрюваного, захисника, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, оцінивши їх у сукупності з іншими доказами, слідчий суддя прийшов до висновку, що у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Відповідно до ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із видів останніх є запобіжні заходи.
Мета та підстави застосування запобіжного заходу визначені ст.177 КПК України, а обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу - ст.178 КПК України.
Згідно ч.ч.1,2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя,суд зобов'язаний встановити,чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини,які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним,обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихст.177цього Кодексу, і на які вказує слідчий,прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Перевіряючи доводи клопотання,слідчий суддя враховує,що долучені до клопотання матеріали кримінального провадження, а саме:повідомлення про кримінальне правопорушення, акт службового розслідування, протоколи допиту свідків та витяги з наказів, в достатній мірі свідчать про факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та про наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні ОСОБА_5 .
Також слідчий суддя приймає до уваги, що ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
Відповідно до приписів ч.8 ст.176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, ст.407 КК України, може бути застосовано виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Слідчий суддя враховує, що підозрюваний раніше не судимий, виявив бажання повернутися для подальшого проходження військової служби в розташування військової частини.
Сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за вказаних вище обставин та даних про особу підозрюваного, не є достатньою підставою для застосування до підозрюваного виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, враховуючи вік та стан здоров'я підозрюваного, відсутність судимостей, намір продовжити військову службу, слідчий суддя вважає, що наведені слідчим та прокурором доводи та долучені до клопотання докази не свідчать про наявність визначених ст.177 КПК України ризиків такого ступеня, які б зумовлювали необхідність застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави чи без такої), натомість застосування будь-якого іншого більш м'якого запобіжного заходу не передбачено чинним кримінальним процесуальним законодавством України, в зв'язку із чим клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.131,176-178,182,183,184,193,194,196,197 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 - відмовити.
Зобов'язати ОСОБА_5 протягом 72 годин прибути в розташування військової частини та повідомити прокурора та слідчого в кримінальному провадженні
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_6