Постанова
Іменем України
20 грудня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/17379/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 07 грудня 2022 року
в складі судді Горбенко Н. О.
у цивільній справі №759/13149/22 Святошинського районного суду м. Києва
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київводоканал"
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1
про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг
29 вересня 2022 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПрАТ "АК "Київводоканал", Товариство) звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), однак не сплачують за такі послуги, просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01.11.2014 по 31.08.2022 у розмірі 31 543,49 грн та 297,85 грн - заборгованість з внесення плати за абонентське обслуговування, що разом становить суму 31 841,34 грн.
Також позивач, посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконують зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг, просив на підставі ст. 625 ЦК України стягнути 3% річних в розмірі 2 928,50 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 981,90 грн.
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з відповідачів на користь позивача витрати на сплату судового збору в сумі 2 481 грн та інші судові витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 35 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального пава та з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи. Додала, що оскільки вона не була повідомлена про розгляд справи, то й не мала можливості скористатися своїм правом подати заперечення щодо розміру заборгованості, а також подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Вказувала, що внаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона не проживала за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується актами. Згідно довідки ВПО, виданої 26.04.2022, її фактичним місцем проживання, як внутрішньо переміщеної особи, встановлено: АДРЕСА_2 .
Ззаначала, що позовні вимоги за період з 01.11.2014 по 31.08.2022 заявлені з пропуском строку позовної давності, а тому позивач повинен був надати розрахунок заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, 3% річних та інфляційних втрат за період з 28.09.2019 до 28.09.2022.
Також зазначала, що докази, які вказують на переривання строку позовної давності в матеріалах справи відсутні.
Суд першої інстанції незаконно стягнув 3% річних та інфляційні втрати, оскільки не врахував, що в умовах карантину, який вбуло становлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19) діяли заборони для нарахування та стягнення штрафів і пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.
Суд не застосував Постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022, якою встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
За наведених обставин просила скасувати заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2022 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ПрАТ "Київводоканал" в частині стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.11.2014 по 27.09.2019 і в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.11.2014 по 27.09.2019, та з 17.03.2020 по 31.08.2022.
Скаржник ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про розгляд своєї апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується зволротним поштовим повідомленням про отримання коії ухвали про відкриття апеляційного провадження (а. с. 237).
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скрги ОСОБА_1 на заочне рішення суду від 07.12.2022 в порядку письмового провадження, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями про отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги (а. с. 238-239).
Позивач належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення суду від 07.12.2022 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а. с. 213, 214).
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив. В обґрунтування відзиву позивач зазначив, що є помилковими твердження скаржника про пропуск строку позовної давності, оскільки за приписами Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, визначені в ст. 257-259 ЦК України строки продовжується на строк дії карантину. Тобто продовження строку позовної давності визначено законом.
Також зазначив, що законодавством заборонено нарахування та стягнення штрафів і пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг, тоді як така заборона відсутня щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Крім цього, зауважив, що 3% річних та інфляційні втрати у відповідності до вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 не нараховано у період дії воєнного стану.
Крім того, звернув увагу, що відбулося переривання позовної давності, оскільки відповідачами було здійснено часткову сплату за отримані послуги, що підтверджується розрахунком заборгованості.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Спір у даній справі не належить до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; ціна позову не перевищує тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а відтак справа розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції ухвалено заочне рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без повідомлення її про розгляд справи.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , враховуючи наступне.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.
За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного з викликом сторін в судове засідання 09.11.2022 (а. с. 34).
З матеріалів справи також вбачається, що за зареєстрованим місцем проживання суд першої інстанції надіслав ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви (а. с. 52).
В судове засідання 09.11.2022 сторони не з'явилися, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 28 листопада 2022 року. 28 листопада 2022 року судове засідання відкладено на 07.12.2022.
Однак, матеріали справи містять доказів отримання ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви, як і не містять доказів надсилання ОСОБА_1 судової повістки на 28.11.2022.
Також в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про судове засідання на 07.12.2022, в якому ухвалено оскаржуване заочне рішення.
Як вбачається із супровідного листа, 30.11.2024 судом надіслано ОСОБА_1 судову повістку на 07.12.2022 (а. с. 90).
Проте, до ухвалення оскаржуваного заочного рішення від 07.12.2022 в суду були відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання на 07.12.2022.
Так, з матеріалів справи вбачається, що зворотне поштове повідомлення без вручення ОСОБА_1 повернулося на адресу суду 04 січня 2023 року, тобто через місяць після ухвалення оскаржуваного заочного рішення (а. с. 98 та 98 на звороті). Також на цьому поштовому відправленні міститься відмітка про те, що судова повістка була надіслана 02.12.2022, тобто за 5 днів до судового засідання (07.12.2022).
Згідно з ч. 5 ст. 128 ЦПК України, судова повістка про вилик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за 5 днів до судового засідання.
Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення районним судом ОСОБА_1 про розгляд даної справи.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , з ухваленням нового судового рішення в цій частині.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є споживачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , до якої ПрАТ "АК "Київводоканал" надає послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішьобудинкових систем).
05 серпня 2014 року в газеті "Хрещатик" було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту), за умовами якого ПАТ "АК "Київводоканал", яке було перейменовано в ПрАТ "АК "Київводоканал", зобов'язується за плату надати замовнику послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж (далі - Договір).
Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної і гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору.
Також, у повідомленні зазначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг централізованого водопостачання та водовідведення холодної і гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ "АК "Київводоканал" для оформлення припинення надання цих послуг.
Матеріали справи не містять доказів, що від ОСОБА_1 , а також від інших споживачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після розміщення повідомлення та договору в газеті "Хрещатик" до ПрАТ "АК "Київводовканал" надходило повідомлення про відмову від надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення.
Таких заперечень не містить й апеляційна скарга ОСОБА_1 .
Таким чином, оскільки після розміщення повідомлення у вищевказаній газеті на адресу ПрАТ "АК "Київводоканал" жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг від споживачів у даній справі не надходило, це свідчить про те, що останні у період з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2022 року отримували від ПрАТ "АК "Київводоканал" послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, у період з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2022 року, за який позивач просить стягнути заборгованість, ОСОБА_1 була споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2021 на офіційному веб-сайті ПрАТ «АК «Київводоканал» опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) Підприємства про укладення публічного індивідуального договору приєднаня про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі - Договір-2).
Пунктом 1 Договору-2 визначено, що виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а споживач зобов'язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, що передбачені договором.
Відповідно до п. 15 Договору-2, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не визначено договором.
Граничний розмір плати за абонентське обслуговування визначається Кабінетом Міністрів України (п. 7 Договору-2).
Положеннями частини 2 статті 7, статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послги" визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, особа, яка є споживачем послуг з централізованого водопостачання та цетралізованого водовідведення, зобов'язана сплачувати надані їй такі послуги вчасно.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої обов'язки щодо оплати отриманих послуг з централізованого водопостачання та цетралізованого водовідведення виконувала неналежним чином.
Згідно довідки від 17.11.2022 №7440/8/8/02-22 у ОСОБА_1 , як солідарно боржника, обліковується заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з 01.07.2014 по 31.08.2022 за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 31 543,49 грн та плата за абонентське обслуговування у розмірі 297,85 грн (а. с. 68). Такі ж відомості щодо наявності у ОСОБА_1 , як солідарного боржника, заборгованості перед ПрАТ «АК «Київводоканал» зазначено і в розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з листопада 2014 року по липень 2022 року (а. с. 69-70).
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 сплатила заборгованість у розмірі 31 543,49 грн та плата за абонентське обслуговування у розмірі 297,85 грн, що разом становить суму 31 841,34 грн.
Також матеріали справи не містять доказів, що у вказаний період за адресою: АДРЕСА_1 послуги надавалися позивачем неналежної якості.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимим доказами наявність у ОСОБА_1 , як солідарного боржника, заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 31 841,34 грн. При цьому, заперечуючи в апеляційній скарзі проти позовних вимог, ОСОБА_1 не спростовує самого факту наявності заборгованості, а лише посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, тому, на її думку, позовні вимоги про стягнення основного боргу за період з 01.11.2014 по 27.09.2019 не підлягають задоволенню.
Щодо доводів ОСОБА_1 про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.
Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Згідно з п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Як вже неодноразово вказувалося вище, позивач пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.11.2014 по 31.08.2022, а з даним позовом звернувся до суду 29 вересня 2022 року.
З урахуванням наведених вище положень закону слід дійти висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу у період з 12.03.2017 по 31.08.2022 пред'явлено в межах строку позовної давності, оскільки на час подання позовної заяви у вересні 2022 року такий строк був продовжений вищевказаними нормативно-правовими актами.
Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо наявності правових підстав для застосування норм матеріального права про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_1 у період з 01.11.2014 по 11.03.2017, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі №756/8056/19 зазначила: "Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції".
Як вже вказувалося вище та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, а відтак була позбавлений права подати до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності.
Отже, наявні правові підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності судом апеляційної інстанції до заявлених до неї позовних вимог за період з 01.11.2014 по 11.03.2017.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ураховуючи наведені положення закону та враховуючи, що з даним позовом до суду ПрАТ "АК "Київводоканал" звернувся в жовтні 2022 року, то позовні вимоги заявлені до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01.11.2014 по 11.03.2017 не підлягають задоволенню, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що відбулося переривання позовної давності, що підтверджується розрахунком заборгованості про внесення відповідачами сплати за отримані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
В матеріалах справи відсутні докази, що саме ОСОБА_1 , яка оскаржує рішення суду першої інстанції, вчиняла дії, що можуть свідчити про визнання нею свого боргу.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається, що оплата боргу здійснювалася відповідачами, але не конкретизує хто саме з відповідачів та не надає доказів такої оплати із зазначенням відомостей про платника.
При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заперечує, що вона вносила кошти на оплату послуг, що надаються позивачем.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факту переривання позовної давності відповідачкою ОСОБА_1 .
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 7 162,76 грн за період 01.11.2014 по 11.03.2017, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Отже, з ОСОБА_1 , як солідарного боржника, підлягає стягненню заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за період з 12.03.2017 по 31.08.2022 у розмірі 24 380,73 грн (31543,49-7162,76) та за цей же період заборгованість з внесення плати за абонентське обслуговування в розмірі 297,85 грн, що разом становить суму заборгованості 24 678,58 грн.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, розмір 3% річних на суму заборгованості 24 678,58 грн в межах строку позовної давності становить 1 588,84 грн, а інфляційні втрати - 7 548,08 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наводила аргументів незгоди з розрахунком позивача щодо розміру 3% річних та інфляційних втрат в межах строку позовної давності, відповідно і не надала доказів на спростування розрахунку позивача (контррозрахунку). ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог посилалася на те, що у період дії карантину 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються та не стягуються.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, з наступних підстав.
Вказувалося вище, що загальновідомим є той факт, що з 12.03.2020 на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України "Про внесення змін до деяких законоадчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (530-ІХ від 17.03.2020), згідно якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних.
Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Отже,за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В постанові Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційнівтрати вказаним Законом не передбачено.
Отже, положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними засвоєю правовою природною.
У даній справі, що переглядається, позивачем до ОСОБА_1 , як солідарного боржника, пред'явлені позовні вимоги про стягнення саме 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з несплатою заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Відтак, доводи позивача про наявність правових підстав для нарахування цих складових (3% річних та інфляційних втрат) ґрунтуються на вимогах закону та приймаються до уваги судової колегії.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі також посилаєтся на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206, якою встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні: забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду в даній справі є заборгованість в межах позовної давності, що утворилася за період з 01 листопада 2014 року по 31 серпня 2022 року, але згідно розрахунку заборгованості позивачем не нараховувалися інфляційні витрати та 3% річних у період дії воєнного стану.
Разом з тим, оскільки колегією суддів визнано обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що вимоги про стягнення основної заборгованості частково заявлено поза межами строку позовної давності, то й позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають стягненню в межах позовної давності, а саме за період з 12.03.2017 по 31.08.2022.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, підсумовуючи викладене, з ОСОБА_1 , як солідарного боржника, підлягає стягненню заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), за період з 12.03.2017 по 31.08.2022 у розмірі 24 678,58 грн; 3% річних в розмірі 1 588,84 грн та інфляційні втрати - 7 548,08 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила повністю скасувати заочне рішення суду першої інстанції, тобто до всіх трьох відповідачів, та ухвалити нове судове судове рішення про стягнення заборгованості в межах строку позовної давності.
Проте, такі вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки згідно висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/3-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Таким чином, оскільки інші відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зверталися до суду із заявами про застосування позовної давності, то й відсутні правові підстави для скасування рішення суду в частині позовних вимог до цих відповідачів з ухваленням нового судового рішення про відмову заявлених до них позовних вимог поза межами позовної давності.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 , як солідарного боржника з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь Приватного акціонерного товариства "Київводоканал" заборгованість з оплати послуг централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 24 678 (двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят вісім) грн 58 коп., 3% річних у розмірі 1 588 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят вісім) 84 коп. та інфляційні втрати у розмірі 7 548 (сім тисяч п'ятсот сорок вісім) грн 08 коп.
В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Стягувач: Приватне акціонерне товариство "Київводоканал" (код ЄДРПОУ: 03327664; місцезнаходження: м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А).
Боржник: ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська